У цих образах чітко вимальовується героїчна лінія. Всі вони майстерно окреслені, проте постійно коливаються між реальним життям і невловимістю вигадки.
Вона може говорити голосом вбутого в життя часу, голосом, що вміє сказати про великий масштаб великих актів дії – терпіння, болю, співчуття. Коли вони не просто одиничні, приватні, а утворюють великий наратив історії, у якій ми усі живемо.
Діти завжди народжуються мрійниками. Щасливі – залишаються ними навіть у в осінньому смерканні, бо не втрачають здатності розфарбовувати буденність мріями. Льюїс Керролл теж був мрійником.
Глядач перебуває у безкінечному live, напружуючи слух та зір, стежачи за рухами та мовою акторів. Ти наче увесь час намагаєшся вловити сенс твору Керрола, але як тільки, здається, схоплюєш – одразу втрачаєш. І так до безкінечності.
"Любити Польщу і Україну – то як любити свою маму і закохатися в дівчину". Промова президента Європейської ради в Львівському національному університеті ім.Івана Франка
П’яті роковини розстрілу захисників Майдану актуалізують мистецтво революції у численних репродукціях на сучасних фотовиставках та кадрах кінодокументалістики. Дощі й сніги не змивають із міських мурів вірші війни та трафаретні портрети героїв. Ми пам’ятаємо не тільки їхні усміхнені обличчя. Ми пам’ятаємо, за що вони поклали життя. Ми пам’ятаємо.