Труба для дурнів

 

Ще в 60-х роках минулого століття американські інтелектуали назвали телебачення «трубою дурнів». Тодішній кінескоп (його називали трубою чи трубкою) з часом трансформувався в найтоншу, буквально міліметрову плазму, але чи змінилася від цього сутність вислову про дурнів? Питання риторичне. Кажуть, телебачення відмирає. Моя донька, коли я дивлюсь телевізор, не може стриматись, аби не зауважити: «Тату, ти ще досі цю хрень дивишся, ти що – деградуєш?» Та я не знаю, чим якийсь онлайн ютуб-канал кращий від телевізора. Там фактично те саме, тільки треба вовтузитися мишкою по килимкові, та ще й пальцем щось клацати, а тут тицьнув кнопку на пульті і дивись у своє задоволення.

 

Останніми роками, після перерви у тридцять років, я майже щодня доволі довго проводжу час із гітарою в руках, і коли ти, припустимо, дві години чи навіть більше без перерви пиляєш на Стратокастері всілякі арпеджіо і підтяжки й робиш це на автоматі, то твої очі й мозок шукають чогось цікавого на екрані, а для мене це – новини, інтерв’ю і політичні ток-шоу. Зізнаюся, я давненько чекав на появу в українському телепросторі формату talk/news. І ось щось, що більш-менш відповідає цьому західному форматові, з’явилося у нас восени 2013 року – це був 112-й канал. 5-й канал, який теж гучно претендував на звання інформаційного, навіть і близько до цього не дотягував, не кажучи вже про канал 24.

 

Створений саме у майданний час, 112-й одразу рвонув у рейтингу. Мені цей канал сподобався, хоча казали, і це вже зовсім нещодавно повторила Вікторія Сюмар, що до того, як його купили Козак із Медведчуком, це був канал Віталія Захарченка. Мені по цимбалах було, чий це канал (казали, що там ще є власник якийсь Подщипков), бо він одразу показав дуже високі, небачені до цього журналістські стандарти. Старі метри і півметри української тележурналістики поблякли перед новою командою, яку згуртував Павло Кужеєв. Ведучі своїми широкими знаннями, ерудицією і блискавичною інтуїцією дорівнялися і навіть перевершили відомих політичних експертів і технологів. Часто-густо вони ставили на місце навіть доволі знаменитих політологів. І ще одне – цей канал загалом, безсумнівно, був проукраїнським, і таким залишався до недавнього часу. В нас люблять діяти за совковим принципом – ми цього не читали і не бачили, але засуджуємо. І коли нещодавно в один мішок звалили 112-й і News One, я не здивувався, хоча насправді ці два канали, як кажуть в Одесі, «дві великі різниці».

 

Я, звичайно, не є телеекспертом, але можу тут поділитися своїми спостереженнями останніх років, набутими під час вдосконалення своєї гри на соло-гітарі й компонування партій для деяких музичних проектів.

 

 

Отож, 112-й. Новини – цілковито проукраїнські. Щогодинні інтерв’ю у студії – збалансовані. Ведучі в студії: Павло Кужеєв, Петро Мага, Еліна Бекетова, Анастасія Медведчук, Віктор Коломієць – проукраїнські, навіть деколи ця проукраїнськість випирає більше, ніж повинен собі дозволяти неупереджений журналіст. Щоправда, від Кужеєва і Маги хотілося би більше гострих і провокативних запитань до рабиновичів-медведчуків-азарових. Тетяна Хмельницька, Анастасія Марченко, Олексій Ананов, Тетяна Іванська, Євгенія Скорина – без особливих порухів у бік проукраїнськості чи проватності. Це, напевно, і є ідеальний журналістський стандарт – але не в країні, яка воює. Володимир Полуєв і Ганна Степанець – загалом цілком грамотні й ерудовані тележурналісти (напевно, найкращі на каналі, поряд із Тетяною Іванською), але з невеличкими проватними проявами. Наприклад, Ганна Степанець може грубо зупинити і вирубити мікрофон полум’яному українському патріотові Сергію Пояркову, а на репліку полум’яного російського патріота Вадима Новинського: «Да вы что! Россия ничего плохого Украине не желает!» – мовчить «в тряпочку», хоча могла б і чемно запитати: «А ви це серйозно?»    

 

Що найбільш гидотного сталося останнім часом на 112-му? По-перше, це дві програми зека-рецидивіста (Янукович, порівняно з ним, дуже чемний хлопчик), якого «самый справедливый в мире советский суд» засудив до 14 років колонії суворого режиму за розкрадання державних коштів в особливо великих розмірах, – Вадима Рабиновича. Його примітивні нудотно-блювотні викиди впереміж зі зовсім несмішними псевдоєврейськими анекдотами (справжні єврейські анекдоти смішні) більше п’яти хвилин витримати важко, але, вочевидь, свою аудиторію він має. Я так підозрюю, що до того, як Медведчук купив канал, ці програми просто мали статус купівлі рекламного часу.

 

 

Наступне ще більш гидотне – рубрика «Важливо». Це вже Геббельс в усій красі. Майже щогодини після новин і деколи перед новинами – відверта пропаганда примирення з агресором, продаж України за тридцять срібняків, точніше за двадцять п’ять відсотків зниження ціни на російський газ, автономія для Донбасу та ще купа гидотних речей. Це суцільна вакханалія ватності без берегів. Також останнім часом значно порушено паритет інтерв’ю в студії і на ток-шоу на зразок «Пульс» etc. на користь шуфричів-рабиновичів. 112-й перед виборами остаточно з’їхав з котушок. Не дарма Міжнародна редакційна рада пропонує йому не нариватися на неприємності з боку українських патріотів і не показувати антиукраїнського фільму Олівера Стоуна, купленого Медведчуком.  

 

Чомусь у ватників повелася мода називати свої канали «піндосськими» назвами: Life News, News One. Не второпаю навіть, чому. А тепер про News One. Новини загалом проукраїнські: тут і «агресори», й «обстріли російськими найманцями», й «українські захисники». Але це, вочевидь, ширма. Багато інтерв’ю з ватниками, багато з представниками непрохідних проукраїнських політичних сил, які можуть відкусити добрячий відсоток у прохідних. Гриценко один час звідти взагалі не вилазив, як і свободівці. А тепер нехай хтось наважиться закинути, що цей канал не дає слова найпалкішим українським патріотам. Але політологи у студії майже завжди проватні. Вже сформувалася каста таких політологів та інших експертів, підспівувачів Медведчука і Ко: Михайло Погребинський, Руслан Бортник, Ростислав Балабан, Олександра Решмеділова (щоправда, ця мудра дівчина намагається деколи бути об’єктивною). До речі, і Вадим Карасьов, в минулому завжди проєвропейський, проукраїнський і україномовний, з якогось дива перелицювався повністю на «апщєпанятний» і почав грати у бік вати. А такий самий у минулому ну дуже проєвропейський і проукраїнський Олег Волошин «ваащє абарзєл», перелицювався на «агатєлого» ватника. Бувають тут і проукраїнські аналітики, на зразок Володимира Цибулька, але їхні слабенькі голосочки «тоньше писка» зазвичай заглушаються ватою.       

 

А тепер про найголовніше – про те, що News One відрізняє від 112-го. На 112-му немає людоїдських програм, які на News One називаються «Суб’єктивні підсумки». Ціла когорта кремлівських гебельсят: Євген Червоненко, Максим Гольдарб («они там, в своём Львиве»), Руслан Коцаба, Дмитро Співак незмінно виють про «бєндєрафцеф» і «фашистаф». Щоправда, один із найголовніших ватників в історії українських медіа В’ячеслав Піховшек останнім часом якось трохи збився з ватної теми і вдає з себе респектабельного ведучого декількох ток-шоу і програми «Хронологія».

 

 

Але найбомбезніше на каналі – це нічні шабаші двох бабів-ягів, Олени Лукаш і Ганни Герман. Це взагалі повний цимес. Це така собі колискова страшилка «На добраніч, дітки» про «криваву і фашистську Україну»: «Рученьки – хрясь! Ніженьки – хрясь! Лагідні очі кладуть на поличку, спати пора. Приходить до хати мурло волохате…» Але якщо Олена Лукаш виглядає цілісно, логічно і переконливо, то наша Ґандзя взагалі невідомо що там робить і за що отримує гроші. В українців вона може викликати лише блювотний рефлекс, а на ватників її «галицийско-канадский диалект, напоминающий воронье карканье», навіть незалежно від словесно-логічного змісту, може діяти лише приголомшливо гнітюче, бо це «фашистська мова». До речі, про авдиторію News One: на запитання, чи підтримуєте ви запровадження гасла «Слава Україні!» як офіційного привітання у ЗСУ і силових структурах, дуже широка репрезентаційна вибірка глядачів каналу, яка іноді сягає 40 тисяч, відповіла – 96% проти, 4% за. Далі нічого коментувати не треба.    

 

 

 

Закругляючись, запитаємо себе, чи варто обстрілювати з гранатометів такі канали? Звичайно, що не варто. А чи варто відібрати у таких каналів ліцензію за антидержавну діяльність? Звичайно, що варто у країні, яка воює. Бо в країні, яка воює, свобода слова має бути обмежена. Чому всі бояться про це говорити? Має бути обмежена! І срати нам на тих европейських придурків, які за гроші Путіна рвуть на собі ватник і виють про знищення свободи слова в Україні. Але тепер запитаємо себе ще трохи про інше – чи варто позбавляти ліцензій ті підприємства і фірми, які торгують з окупантами або які їздять туди-сюди потягами через російсько-український кордон? Отож бо й воно. Поки ми будемо перебувати у гібридному стані – отут трошечки можна, а отут не можна – нічого доброго для України не буде. Зрештою, треба не прикидатися шлангом, а зайняти чітку і недвозначну позицію щодо агресора, окупації й антидержавної пропаганди. Тоді, можливо, щось і вийде з цієї багатостраждальної України.                                        

 

17.07.2019