Поєднання будинків для людей похилого віку із дитячими сиротинцями в Канаді, орендовані родини в Японії – такі заголовки новин пригадувались на новій прем'єрі «Пустостан» польської авторки Маліни Пжесьлюґи в театрі «І люди, і ляльки».
Pustostan польською означає «незаселене помешкання, будинок без мешканців, власників, орендарів», «порожнє приміщення, яке не використовується, часто понищене, яке вимагає реставрації, ремонту». Перекладачка тексту – акторка Надія Крат залишає цю оригінальну назву. Звучить, як назва якоїсь вигаданої країни. Перескочу трохи вперед зі спойлером, що пісок та дим підтвердять цю асоціацію з якимось східним, дещо екзотичним краєм, хоча текст дуже чітко віднесе до реалій сучасної Польщі. Що знайдемо в цьому домі-країні?
Режисер вистави, директор Львівського академічного театру естрадних мініатюр «І люди, і ляльки» Олексій Кравчук розповідає, що ця робота виникла з бажання працювати із сучасною драматургією. Авторка Маліна Пжесьлюґа – польська письменниця та драматургиня, яка спеціалізується в основному на текстах для дітей та юнацтва. Закінчила культурологію в Познанському університеті імені Адама Міцкевича. У 2015 році отримала нагороду міністра культури і національної спадщини за досягнення у галузі літератури і драматургії для дітей. «Pustostan» написала в 2014-му, а 2015 році він був опублікований в літературно-художньому журналі «Dialog».
Сцена із вистави «Пустостан» театру «І люди, і ляльки».
Коли в інтернеті можемо знайти матеріали з драматичних постановок цього твору, то в театрі «І люди, і ляльки» до акторів додаються ляльки, і в цьому можна прочитати множинність сенсів. Хто ж тут справжній? Чи була бабця, чи існували всі решта? Чи все лише пісок? Було ним і в нього повернеться, які би замки, будинки, «пустостани» з цього не ліпив.
Зрештою, потрібна вода. Хоча би для Пса, якого, поруч із Бабцею, можна побачити двома стовпами-слонами, на яких тримається ця пуст(ка) – цей пусто-стан. У постановці Олексія Кравчука він має людське обличчя (актора Василя Сидорка), як і в попередніх драматичних постановках цього матеріалу – на світлинах з них можемо бачити Пса, як людину (без намальованих носика та вусів, чи причіпленого хвоста), але тут ще є лялька Пса у вигляді пса.
Пес (актор Василь Сидорко).
Бабусі теж дві: акторка Алла Новікова і лялька. Особи Мами, Тата, Сина і Доньки (Надія Крат, Олексій Кравчук, Володимир Мельніков, Світлана Храмкова), теж подвоєні, але вони існують більше у ляльковому вимірі. Усі вони мають великі сумні очі, часом здасться навіть, що однакові. Художниками в цій виставі є Оксана Россол, Олександр Сергієнко, а пластику персонажам забезпечила Нінель Зберя.
У цьому драматургічному есе, якщо можна так назвати п’єсу, Маліна Пжесьлюґа поряд із загально актуальною проблематикою – невміння чути один одного в родині, згладжування конфліктів, аби не докопуватися до суті непорозумінь і на публіці виглядати благополучним у цьому світі «бабла, ботоксу, латексу і детоксу» – артикулює проблеми, які визріли в сучасному польському суспільстві й просто вже лежать на поверхні.
Наприклад, Вігілія – польський Святвечір стає часом пік для вербалізації наростаючого спротиву домінуючій ролі костелу в житті поляків. Лицемірство і позірна побожність стають балками цього пустостану, які потім розсипатимуться, як пісок. Зібраний образ вигаданої родини вигаданої бабці враз облиє крижаною водою відвертості один одного. У залі на це – викличе гигикання. Попри все, тут вдосталь іронії та трагікомічності.
«Татусю, а як в тебе справи?», – спитає донька. Тато відповість: «А, як завжди, сьогодні встав так вчасно, що не встиг лягти, а грошей заробив стільки, що міг би собі за них купити справжнього пампуха і ще би решта лишилася, але це все неважливо, бо маю дружину, яка не спить зі мною вже роками. А як в тебе, кохана?» Мама скаже: «Нічого особливого, не сплю з тобою роками, бо такий бридкий мені, що воліла би трахатися з використаним презервативом, знайденим 1-го січня на Ринку, наповненим блювотиною, яка встигла добряче замерзнути у нашій романтичній різдвяній багнюці, але найважливіше – що ми родина». Вустами доньки-підлітка Маліна Пжесьлюґа, яка в майбутньому стане учасницею «Чорного протесту», у 2014-му скаже: «Так, це найважливіше, майже таке ж важливе, як 846 моїх найкращих віртуальних друзів, і як аборт, який зробила собі, про який ви не знаєте, який зробила власноруч у туалеті за допомогою мізопростолу-цитотек, який бабця купує собі для суглобів». А брат сестрі говорить: «Розказав би тобі, якби насправді спитала, що останнім часом трохи малюю і викладаю малюнки в інтернет, де збираю багато лайків, про які розказав би тобі, якби насправді спитала, бо освоїв кілька графічних програм і з їх допомогою малюю портрети моїх колег, здебільшого хлопців, так, не знаю, чому саме хлопців, і якби насправді спитала, то не знав би, чому, власне, хлопців». І це все – без емоцій, спокійно, наче читають газету, ввічливим тоном, ніби продовжують у стилі «прошу, перепрошую».
Мама (акторка Надія Крат).
Бабця, як символ вічних цінностей, пес, який завжди підставить другу щоку. Такий терпій, якби сказало покоління внуків цієї бабусі, яких у неї не було, чи яких вона би боялась мати такими. «Люблю, коли мене копають. Коли мене копають, я так ціную хвилини, коли мене не копають. І так люблю їх», - каже Пес. У цій ляльковій виставі дві повноцінні драматичні ролі: Бабці (Алла Новікова) і Пса (Василь Сидорко). Порожній стілець невидимого гостя, як образ психотерапевта – того третього, при якому двоє починають виливати свої жалі.
Епіграфом до «Пустостану» Маліни Пжесьлюґи є цитата музиканта і поета Міхала Йоньця: «дім якого не існувало / все ж таки збудували / (то були різні матеріали / конструкції крокви і черепиця / каналізація / дзеркаладзеркаладзеркала / зашпакльовані / розчином будівельним / шпари столітнього підвалу) / потім історія ціла постала / дім якого не існувало». Є якась паралель з «Плачем Єремії» нашого Грицька Чубая: «Тільки-но / збудували місто / І навіть ще не встигли його заселити. / А вже пророк Єремія плакав над ним, / Плакав над ним, як над давно спорожнілим».
Промовисте мовчання Бабусі (акторка Алла Новікова).
Тобто в тих дзеркалах кожен може побачити своє. Можна подумати й про будинки для людей похилого віку, об'єднані з дитячими сиротинцям та акторів, які десь грають чиїхось родичів на святах, чи чужих бабусь, яких хтось запрошує в родину на Різдво. А ще в цій українській постановці польської авторки досвідчена акторка-ляльковичка Алла Новікова відкрилась як талановита драматична акторка, яка вміє дуже промовисто мовчати.
Насправді текст «Пустостану» Маліни Пжесьлюґи є дуже польським ментально, до того ж за час від написання він не втратив своєї актуальності й цим є цікавим, а реалії сусідньої країни, хоч і різняться, проте не є аж такими й далекими: скільки там до того кордону?..
Фото: Анастасія Канарська
17.07.2019