Варшава — кардіограма, червоною ниткою крізь моє серце. Це місто вміє сказати: — Coś pani zgubiła!  — ?... — Uśmiech! І простягнути паперову хустинку, коли зовсім цього не очікуєш.

«...йду в сльози, але ніхто інший стільки не знає, а відповідно — не може розповісти про Всесвіт на ім’я Галя Канарська». Нині сороковини

Польські театри пропонують непоганий репертуар онлайн, переважно доступний на платформі VOD, хоча очевидним є те, що виграють пропозиції, створені саме в цьому форматі, бо відеозапис вистав не може дорівнювати їхньому виконанню вживу.

Цього року вже вп’яте у Варшаві можна було подивитися найновіше українське кіно, а також потрапити на супутні заходи, як ось дискусія на тему «Чи Україна й надалі Східна Європа?», або зустрічі з акторами та режисерами на онлайн та оффлайн майданчиках.

«Добробут» Арпада Шиллінґа непокоїть та не дає відповідей. Зрештою, як і надії. Пурпурова сукня з чужого плеча буде знаком майбутньої крові після розманіженої білизни банних халатів. Беззахисне неприкрите тіло красеня Віктора Лоґи-Скарчевського ̶ наче капітуляція перед світом споживацтва. Але тут немає жертв.

Краса «Війни в небі» Домініки Фейґлевич дуже тендітна та ніжна, «Ангелів в Америці» Кшиштофа Варліковського — масштабна, потужна та сильна. Побачивши її, можна вже не так фатально сумувати, що театральні куртини опустив карантин.

Нашарування кіно й театру, пластики, тонкого психологізму ̶ й усе це під незмінною батутою батька, деміурга цього дійства, який коментує, розставляє акценти, задає ритм, є діджеєм на цьому острові краси та декадансу.

Відеопроекція, арт-інсталяція, акцент на візуальних та аудіо ефектах, польський театральний режисер Кшиштоф Ґарбачевський залишається вірним естетиці, яка вже уособлюється із його іменем. Нову роботу режисера, «Божественну комедію» в Театрі Повшехному у Варшаві, вже встигли охрестити виснажливим, чи то пак, пекельним дійством.

Цей життєдайний мікросвіт починався як  волонтерський проект з метою психологічної, фізичної та емоційної роботи з дітьми, батьки яких творили Революцію Гідності й борються за нашу свободу сьогодні. 

Його робота починається з фізичних тренінгів, точніше － зі слів: «Нічого не вдавайте». Після показу «Паузи» режисер зізнається, що долання цього було найскладнішим. Devised theatre － метод, з яким зазвичай працює Космін Матей, передбачає колективне творіння, імпровізовану роботу виконавського ансамблю.