Відкриті сцени Leopolis Jazz Fest – 16 концертів на площі Ринок і біля Палацу Потоцьких – це в певному сенсі особливий формат. Адже у більшості випадків це знайомство, яке не матиме продовження (зрозуміло, за винятком українських музикантів). Можна жалкувати, а можна подивитися на це як на пригоду і заклик зібрати колекцію вражень. Щоправда, великих відкриттів цього року не було, але деякі з цих вражень залишають бажання при нагоді їх оновити.
Флоріан Фавр. Фото: Юрій Юсупов.
Виступ швейцарського тріо піаніста Флоріана Фавра (Florian Favre), яким на площі Ринок (26 червня) фактично відкрився фестиваль, довів, що формат класичного фортепіанного тріо залишає багато можливостей для творчого пошуку далеко осторонь від американського джазового мейнстріму. Черпаючи натхнення з різноманітних джерел, Флоріан Фавр разом партнерами Магну Гагманом (Magnu Hagmann – бас) та Артюром Аларом (Arthur Alard – барабани) поєднують мінімалізм і авангардні «блукання», проте інколи «натрапляють» на ритм, характерний для рок-музики, і тоді з’являються енергія і драйв на задоволення публіки.
Рено Гарсіа-Фонс. Фото: Юрій Юсупов.
Концерт тріо французького контрабасиста Рено Гарсії-Фонса Revoir Paris Trio (26 червня, площа Ринок), мабуть, запам’ятався чи не найбільше з усіх гуртів, що виступали на відкритих сценах, насамперед тому, що французький музикант розширив уявлення про можливості звучання свого неповороткого на вигляд інструмента. Граючи на п’ятиструнному контрабасі (що рідкість для джазових музикантів) і використовуючи багато різних способів звуковидобування, цей віртуоз вміє змусити свій інструмент «співати» різними голосами. Особливо якщо не дивитися, то виникає повна ілюзія, що по черзі звучать то скрипка, то гітара, то бас-гітара, а то щось подібне до близькосхідного уду, вже не кажучи про використання контрабаса як перкусійного інструмента. Тож титул «Паганіні контрабаса», яким величають цього музиканта, є далебі цілком заслуженим.
Рено Гарсіа-Фонс та його партнери: Revoir Paris Trio. Фото: Юрій Юсупов.
Разом з партнерами Давідом Вентуччі (David Ventucci, акордеон) та Стефаном Гараччі (Stephan Caracci, барабани, вібрафон) Рено Гарсіа-Фонс виконує музику, у якій поєднується вальси та східні ритми, причому інколи в одній і тій же композиції.
Айше Тютюнджю. Фото: Юрій Юсупов.
Музичним різноманіттям здивував виступ квартету турецької піаністки Айше Тютюнджю (Ayşe Tütüncü): Сінан Алтинпармак (Sinan Altınparmak, гітара), Енвер Мугамед (Enver Muhamed, бас), Мерт Кан Більгін (Mert Can Bilgin, барабани) (30 червня, площа Ринок). Квартет виконав переважно авторські композиції лідерки і одну чи дві народні мелодії. А несподіванкою тут є різноманіття ритмів, що нерідко поєднуються ув одній композиції: танго, блюз, румба, ча-ча-ча, фокстрот, самба і, звісно, тюркські танцювальні ритми. Причому щоразу виконання справляло враження глибокого відчуття й розуміння музичного матеріалу.
Квартет Айше Тютюнджю. Фото: Юрій Юсупов.
Як з’ясувалося після концерту, більшість із цих композицій були написані Айше Тютюнджу ще у 90-х та 2000-х роках. І, хоча у виконавстві учасників квартету немає блиску віртуозності, проте, з точки зору музичного почуття, цей виступ лишив по собі одне найприємніших вражень.
Джером Кляйн. Фото: Юрій Юсупов.
Досить своєрідну суміш стилів і жанрів представило тріо Klein з Люксембургу (29 червня, площа Ринок) з нетривіальним складом інструментів: Джером Клейн (Jerome Klein, рояль, клавішні), Пол Беларді (Pol Belardi, вібрафон), Нільс Енгель (Niels Engel, барабани). Тріо «сновигає» між атмосферним ембієнтом і ритмічним ф’южн – поєднання, що не може не бути до смаку сучасній аудиторії.
Пол Беларді з тріо Klein. Фото: Юрій Юсупов.
Мабуть, найцікавішим, з погляду стильової оригінальності й музичного пошуку, був виступ (28 червня, подвір’я Палацу Потоцьких) тріо німецького тромбоніста Нільса Вограма (Nils Wogram), нестандартного також за складом: Арно Крайгер (Arno Krijger, орган Hammond), Дейян Терзіч (Dejan Terzic, барабани, ксилофон).
Нільс Вограм. Фото: Юрій Юсупов.
Хоча сам лідер стверджує, що просто виходить із традиції джазового мейнстріму (власне, про це говорить і назва Nils Wogram Nostalgia Trio), проте на слух здається, що він доволі сильно від неї відходить. Дивує і своєрідна ритмічна свобода (здається, ніби музикант грає як розмовляє, зовсім не думаючи про ритм, але водночас «чує» барабани), і незвичайна гармонійна мова, наче він використовує якийсь інший звукоряд. Особливо це було відчутно у дуже незвичному виконанні на біс єдиного стандарту Solitude (всі інші композиції були авторськими).
Натомість декілька учасників фестивалю грали, так би мовити, цілком зрозумілу з погляду стилю музику, яка саме доречна і сприятлива для святкового настрою, який панує на опен-ейрі.
Клаудіа Карманьйол. Фото: Юрій Юсупов.
Так, мелодійна, ритмічна, приємна музика, яку виконує гостя з Данії, вокалістка Клаудіа Карманьйол (Claudia Campagnol) з партнерами (John Venkiah – клавішні, Сarl Mörner Ringström – гітари, Andreas Hatholt – бас, Niclas Campagnol – барабани) цілком вкладається в термін джаз-поп (29 червня, площа Ринок). Голосом і манерою співу вокалістка дещо нагадує таких відомих виконавиць джазу у стилі латина, як Кевін Летто та Бася. І, до речі, Клаудіа також інколи звертається до бразильських ритмів.
Аміт Фрідман. Фото: Юрій Юсупов.
Ізраїльський квартет саксофоніста Аміта Фрідмана (Amit Friedman) (28 червня, площа Ринок) виявився чи не єдиним на відкритих сценах представником акустичного джазу, хоча і з сильним близькосхідним колоритом, що цілком природно. І лідер, і його партнери (Nitzan Kolko – рояль, Guy Levy – бас, Yonatan Rosen – барабани) – музиканти високого рівня з багатим лексиконом, які вміють потужно й темпераментно імпровізувати.
Квартет Аміта Фрідмана. Фото: Юрій Юсупов.
Значно багатше на майданчиках фестивалю був представлений ф’южн, який виконували одразу три гурти: Be 4 Quartet з Литви (27 червня, площа Ринок), тріо Hub Roots з Італії (30 червня, подвір’я Палацу Потоцьких) та квінтет Djabe з Угорщини (30 червня, площа Ринок).
Тріо Hub Roots (Італія). Фото: Юрій Юсупов.
Виступ італійців Луїджі Треска (Luigi Tresca – альт-саксофон), Клаудіо Д’Амато (Claudio D’Amato – клавішні), П’єрлуїджі Томассетті (Pierluigi Tomassetti – барабани), зізнатися, не лишив по собі якогось чіткого враження. Найхарактерніша риса – використання електроніки для збагачення звучання альт-саксофону. Загалом тріо виконувало в’ялувату і меланхолійну за настроєм музику.
Be 4 Quartet (Литва). Фото: Юрій Юсупов.
Натомість литовський квартет (Kęstutis Vaiginis – саксофон, Tomas Dičiūnas – клавішні, Domas Aleksa – бас, Augustas Baronas – барабани) і п’ятірка угорців (Tamás Barabás – бас, Áron Koós-Hutás – труба, флюгельгорн, Attila Égerházi – гітара, перкусія, János Nagy – рояль, клавішні, Péter Kaszás – барабани ) грали якісний ф’южн, енергійний, ритмічний, з правдивим драйвом і стрімкими імпровізаціями. Але якщо литовці за характером музики більше зорієнтовані на звучання гурту Weather Report, то стильовими орієнтирами для угорців радше бачаться – насамперед ф’южн-проекти Майлза Девіса, а також дещо меншою мірою музика Пета Метіні. Залишається додати, що виступ обох гуртів публіка зустріла з великою прихильністю.
Djabe (Угорщина). Фото: Юрій Юсупов.
На жаль, через збіг у часі фестивальних подій зовсім не вдалося побачити один концерт, а саме, виступ австрійського гурту Month of Sundays.
Як завжди, окрема історія – виступи українських гуртів. Цього разу українська збірна становила майже третину від усіх подій на відкритих сценах (п’ять із шістнадцяти).
ТНМК, Схід-Side та біг-бенду Денніса Аду. Фото: Даниїл Тюрін з офіційної сторінки Leopolis Jazz Fest у fb.
Найбільший резонанс прогнозовано випав на спільний проект гуртів ТНМК (Танок на майдані Конго), Схід-Side та біг-бенду Денніса Аду (28 червня, площа Ринок). Музиканти створили вдалі аранжування, включивши у пісні ТНМК рифи з відомих фанкових композицій, наприклад, «Хамелеон» Гербі Генкока. Реп, хіп-хоп, фанк, живі дудки (і трохи свінгу) – це справді невідпорна вибухова суміш на різні смаки, поєднання активних, можна сказати, атакуючих стилів з 60-х по 90-ті. Тож не дивно, що цей концерт зібрав на площі Ринок, хоч і не рекордну, але найбільшу за п’ять днів цьогорічного фестивалю аудиторію.
Під час концерту ТНМК. Фото: Даниїл Тюрін з офіційної сторінки Leopolis Jazz Fest у fb.
Інші чотири українських гурти виступали на майданчику біля Палацу Потоцьких. Найбільший успіх тут, здається, випав тріо Андрія Показа з Одеси: лідер – фортепіано, Євген Мирмир – бас, Яків Тарунцов – барабани. Музикантів, здається, можна зарахувати до послідовників тріо Есбйорна Свенссона.
Андрій Показ. Фото: Даниїл Тюрін з офіційної сторінки Leopolis Jazz Fest у fb.
У їхньому стилі поєднуються джаз, поп і рок, а кожна композиція ніби навіює певний візуальний ряд, до якого може слугувати саундтреком. Композиції тріо зазвичай будуються навколо однієї чи декількох меланхолійних або невиразно тривожних музичних фраз, що повторюються, трохи видозмінюються, обростають мінливим акомпанементом, переходять із тональності в тональність, набирають динаміки, накопичують емоцію, потім відбувається вибух, удар по нервах, а згодом знову все повертається до присмеркової меланхолії. А соло лідера додають розкутості й драматизму.
DZ`OB. Фото: Юрій Юсупов.
Для харківського гурту DZ`OB, за словами самих музикантів, цей фестиваль став чи не першим виступом перед значною аудиторією. Особливість гурту – у поєднанні класичних музичних інструментів та сучасних електронних ритмів. П’ять із шести виконавців грають на класичних духових та струнних: гобой (Василь Старшинов), фагот (Олексій Старшинов), кларнет (Сергій Білокінь), скрипка (Ірина Лі), віолончель (Олексій Бадін). «Чужинцем» у цьому сегменті симфонічного оркестру є барабанщик Максим Андрух, який відповідає також за електроніку. Композиції гурту теж, як правило, будуютьмч на основі нескладних мелодій, навіть музичних фраз, що викликають різні асоціації з класичною музикою: бароко, Вівальді, Моцарт, Вагнер, Шостакович. Електроніка додає відчуття новизни, провокації, блукання в якійсь невідомій реальності. Щоправда, електронний ритм інколи переважає, й інші інструменти стають просто додатком до нього. Дивна назва гурту пояснюється тим, що деякі учасники гурту мають хобі – бердвочінг і є аматорами-орнітологами.
LosSamos. Фото: Юрій Юсупов.
Тріо LosSamos (29 червня) – це двоє харків’ян – Вадим Самосюк (барабани, бек-вокал), Віталій Лосєв (клавішні, бек-вокал) – та київський гітарист Денис Донцов. У назві гурту просто поєднані початкові склади прізвищ двох його учасників. Музиканти проголошують себе прихильниками групи The Police та Стінга. Утім, їхня музика – розкутий, ритмічний і мелодійний ф’южн, привабливий для широкого слухача – викликає й інші асоціації, наприклад, з такими виконавцями, як Special EFX, Ларрі Карлтон, Пет Метіні.
Родіон Іванов та Уляна Голіней. Фото: Юрій Юсупов.
Останньою з українських команд виступав гурт Dao Park (30 червня) у складі: Уляна Голіней – вокал, Сергій Сидоренко – труба, семплер, Микола Зінченко – гітара, Родіон Іванов – клавішні, Єгор Гавриленко – бас, Роман Гуменюк – барабани. Dao Park – це авторська музика, мелодійний ф’ьюжн, або джаз-поп, з елементами R&B, репу, фанку, соул, це красиві аранжування, ліричні тексти Уляни Голіней і переважно мрійливий настрій, який в цілому можна окреслити словами з пісні «Тримай мене»: «Усе, чого торкаємось, хай зміниться на краще».
09.07.2019