У Львові до 22 вересня триває виставковий проєкт галериста Павла Гудімова «Ангели». Окрім залів Палацу Лозинського на вул. Стефаника, іще однією локацією Львівської національної галереї мистецтв ім. Б. Г. Возницького, де оселилися «Ангели», став Музей Пінзеля на пл. Митній. Там, у храмовому просторі із розписами Строїнського та скульптурами Пінзеля й звуковому просторі музичної композиції Святослава Луньова, розташовано об’єктну інсталяцію Тіберія Сільваші «Крила».
АНГЕЛИ ПІНЗЕЛЯ
Ангелів Пінзеля характеризує гармонія і своєрідна двотільність – ці ангели існують поза надривом і поза напругою у своїх різних іпостасях.
Херувими, яких віддавна за грецькою традицією повелося зображати тільки як голови з двома чи більше крилами (цей символ люблячого й мудрого духу, у якому відкинуто все тілесне, а голова фігурує суто як місце душі і крила як атрибут духу й швидкості, до XI століття зображувався із людським, але недитячим обличчям; натомість дитяча голівка додала аспект непорочності), набувають земного вигляду, але разом з тим у цих повновидих кучерявих голівках давні символи абсолютного не вигасають, тільки отримують надто людську (відчутно історичну) перспективу на вишні любов, промисел і чистоту.
Образ невагомості, важливий для канонічного образу ангелів, Пінзель передає із надзвичайною майстерністю як у своїх малих , так і великих скульптурах. Так, говорячи про архітектоніку Городенківського вівтаря (нині втраченого), Володимир Вуйцик зазначає, що незвичним елементом є майже ірреальне явище – завислі у повітрі капітелі без колон, підтримувані лише руками путті.
Найбільш вражаючим із Пінзелевих ангелів, які збереглися до нашого часу є повнотілий ангел (архангел Гавриїл?) із Городенківського костелу. Перед нами постає уососблення сили в увиразненому тілі дорослого мужа і водночас образ пухкої легкості путті, яку спостерігаємо в Пінзелевих ангелах дітях.
КРИЛА СІЛЬВАШІ
Символ крил єднає два ідеальні образи – духовного неба і вільного руху.
Рух означає, що дія відбувається в часі і просторі. Якими є час і простір у діалозі творів Тіберія Сільваші і Йогана Георгія Пінзеля?
Один творець відштовхується від культурного, щоб прийти до священного; другий, не відходячи від священного, стає врешті бентежною культурою.
Колишній костел, перетворений на музей барокової скульптури, – просторовий символ створеного діалогу.
Ми перебуваємо наче в балансирній точці гойдалки між сакральним і культурним, у місці своєрідної питальної перспективи, – як можливе їхнє дієве співбуття?
ХВАЛА ВО ВИШНІХ ЛУНЬОВА
Діалог Георгія Пінзеля й Тіберія Сільваші супроводжує музична інсталяція Святослава Луньова. Це зафіксована на одному з уявлених композитором ангельських планів звукова точка невловного моменту появи й моментального зникнення ангельського співу.
По суті, це лише один такт хвали, захоплений у музичну петлю на різні голоси (кілька тактів монодії святої Гільдеґарди Бінгенської, композиторки XII століття, у приблизному розшифруванні й перекладі на безкінечний семиголосий канон, розспіваний на слово «алілуя»).
Композиція покликана відволікти інтерпретаційну увагу глядача від поквапливого бігу очей.
Присутність і відсутність ангела стає троякою: ангел Пінзеля являється нам могутнім тілом у легкому русі, вириваючись із часопростору храму в простір культури.
Ангел Сільваші позбавлений тіла, але його «Крила» – крила сучасності, осмислення причин самого нашого бачення.
Ангел Луньова – вступ до симфонічної величі ангельських хорів, які людське вухо й забуло чути, і не може забути.
Євген Гулевич: уривок тексту, уміщеного в буклеті виставкового проєкту «Ангели».
Фото: Ігор Садовий.
10.07.2019