З дня.

"In vino veritas", себто по нашому: пяний говорить правду. Так говорили старі римські мочиморди. Та хоч тепер ні правдивого вина ні правдивої правди нема на світі, то все таки при шклянці штучного вина або при чарці фалшованого "большевика" розвязуються язики.

В одному льокалю був я принагідним свідком розмови на тему — ну, на якуж тему люди сьогодня говорять! — на тему війни. Розмова між иншим зійшла на... українських офіцирів, тих, — що правда нечисленних, — що то по відході українського війська в листопаді 1918 році, лишилися в дома та ждали, коли прийдуть українські війська до Львова.

Розмова велася дуже оживлена, так, що навіть гості при сусідних столиках ввернули на неї увагу. Як все й всюди, була й тут партія "pro" і "contra".

Партія "pro" оправдувала тих нечисленних офіцирів, що вони нічого не знали про відворот українського війська, що заспали, що мусіли попращатися з родинами, нареченими і т. д.

Партія "cоntra" ганьбила їх, вбивала грубими словами арґументи партії "pro", а один назвав тих нечисленних офіцерів — "бабами"...

Це слово зелєктризувало одного невтрального, який не брав участи в дискусії, він піднісся (а вже тяжко було йому піднестися!) і громовим голосом закликав:

— Панове, тільки не бабрайте, бо баби відважніщі від мущин і на це дам вам сейчас приклади.

І зачав говорити про "баби".

Я вийшов з льокалю, бо спішився до роботи і тому не подаю висліду тої цікавої дискусії.

Вперед!