(З нагоди музичної критики).
Що значить "з дня", яке стрічаємо в наших часописях? Не вісти з дня, а кілька слів на якусь тему дня. Звичайно на повседневну, не на політичну, а таку, скажім, щоденну людську. Укладають звичайно в форму "малого фейлєтона", хоча можна і в "великім" поміщати. Такі малі фейлєтони мають навіть своїх спеціялістів, і то дуже визначних критиків, публіцистів, сатиричних поетів, часом і коміків. А всі вони зміряють до одної мети, до доучування або виказування блудів або промахів щоденного народньо-суспільного життя. Стрічаємо таких фейлєтоністів у ріжних народів, і в ріжних часописях. І так Французи мають свого світової слави Романа Роллянда, що бичує не лише всю Францію, але й цілу Европу в L' Humanite.
Німці свого Фріца Розеґґера, що містив свої першоклясні сатиричні замітки й уваги в берлінській Vossische Zeitung, як Неруда в Чехів, що двайцять чотири обємистих томів написав своїх фейлєтонів на тему дня, як про шевців, прачок, фризієрів, політиків, "дон-кішотів", "критиків", карнавали, балі, в праських Narodnich List-ах, старий Ренніков в "Новім Времені", Ґабо Баля у Мадярів, що весь час війни засипував мадярські часописи своїми гумористичними кличами на цілу свою суспільність, в польських часописах стрічаємо де що з того поля в варшавськім Robotniku пера Вацлава Вольського, в львівських вправді шовіністичні, але все таки сатиричні — вірші Nemo (Генрика Збєховського) та часом декаденцькі нариси панни Михаліни Шварцівної. В нашій пресі ся форма також впроваджена і подекуди дуже влучно ведена. Дає можність в легкий, часом зїдливий і іронічний спосіб сказати се, чого в поважній статі не можнаби було, або не варто би було поважно надану тему розводити ся. А вона все таки цікава і годило би ся на неї звернути увагу. А тепер тільки тем! Куди оком глянеш, куди ногою ступиш, всюди стрічаєш ся з кпинами людського життя, зі здичінням суспільного устрою, над яким не сміяти ся Гоголівським "крізь сльози", а по Махарівськи "бити стисненим кулаком меже очі та плючи жовчю перемішаною зі слиною в подле лице". А в "малих фейлєтонах" на тему "з дня" все те личить, все те як найкраще удасть ся. Але до того треба правдивих, виправлених обсерваторів спеціялістів, та потреба, щоби читаюча братія їх читала. А тоді не одно довідала би ся з "малих" фейлєтонів, чи з "великих", писаних на тему дня.
І так приміром під нинішню хвилю в таких "малих" фейлєтонах можна не лише порушати теми "сусідської терпимости", апровізації, безробіття, ogonk-ів, писати про рай з фіґовими листками про "марки", про "орієнтації меценасів в каварні, про шапку, що на злодію горить, про святого, що десь там в Юра дуже стогнав, про глибоко відкриті плечі танцівниць та їх новомодні штучні перегиби, про гарні бузі і кози, про старозавітних еклезіястів, але також про піонерів, про їх великі фейлєтони, про їх високі і глибокі смілі думки. Виповіджені і широко розведені "замітки й уваги" в великих фейлєтонах дадуть ся дуже вміло в малих зрецензувати і звести до якогось спільного знаменика. І ось приміром добродій, що ще "перед війною раз десь перед одною особою зрадив ся, що думає приготовляти ся до докторату музичних наук", звів всю нашу індивідуальну музичну культуру в однім великім фейлєтоні до спільного знаменика — зеро, а композиторів як Січинський, Ніжанковський та инші, до великої нульки два рази перечеркненої. Sit tibі! Він підписав ся повним іменем, а називаєть ся Осип Залеський. Га! Чомуж не можна бути смілим і ориґінальним? Скинути раз в себе пятно непевности, а виплинути на чисту воду. Ставить ся з відкритим шеломом напроти води, вправді але проти критики, проти річевої фахової відповіди. Тому за вами панове музики і музичні критики, слово. Цікаві ждуть...
[Нова Рада, 10.02.1920]
10.02.1920