Рай.

З дня.

Мені пригадується шкільна лавка перших кляс і години реліґії. Мій бувший катехит уже не живе. Та люблю його згадувати добрим словом хоч учив реліґії і тростиною. Гарний мав він талан описування біблійних лєґенд. Ми, діти, слухали його з захопленням. Коли він почав говорити про рай, небо, пекло — тишина в клясі панувала така, що направду ти чув перелітаючу муху.

Мені вбилося в память його оповідання про рай. Він так гарно, так плястично представляв вітчину ваших родичів, що ми, хлопці, булиби сейчас перенеслися там.

А був між нами один урвитель. Він вдирався в усі тайни раю. Коли катехит говорив про фіґове листя, яким окривали свою встидливість наші перші родичі, він, цей урвитель, набрав відваги та запитав катехита на голос:

— Чому тепер люде не ходять убрані в фіґове листя?

Збентежений цим питанням катехит відповів:

— Бо ми через гріхи наших перших родичів недостойні. Та прийде час, я вірю, що й ми доступимо цеї ласки та будемо такі щасливі, як наші родичі.

____________

І, здається, та "ласка", про яку згадував мій катехит, уже висить над нами. Ми натерпілися доволі; за солодкі гріхи наших прародичів ми через тисячі літ покутували, — а тепер війдемо до раю... Тільки ще трохи підіждіть!

____________

Сьогодня майже кождий з нас зношує останки одіжі, які йому лишилися з передвоєнних часів. А що одіж не є вічна, починає вона розпадатися.

Один мій товариш уже дуже близький раю — видно, що він один з найдостойніщих...

Ходить він уже давно в черевиках без підошви, в штанах, з яких на всі сторони визирають діри, без білля, бо його знищив, а частину вкрали йому в пральні, без накриття голови, бо рештки капелюха подарував одному господареви на пострах воробців, без... ну, без всього! Є він на найкращій дорозі до раю!

А він, цей мій товариш, проповідує, що ми всі в недовгому вже часі станемо достойними ввійти в рай.

Можливо.

Ми всі здираємо вже стару, передвоєнну одіж та обуву, в нової — дастьбіг! Убрання або черевиків годі докупитися, бо платити тисячі за найменшу річ, не кожний може.

І чи хочеш, чи не хочеш, мусиш стреміти до раю, мусиш вкінці убрати — фіґовий листок...

І прийде рай, будемо ходити як Адам і Ева!...

Тільки звідки взяти фіґового листка?

Паскарі й тут вишрубують ціни, що годі буде купити хочби який малий листочок!

Так щож, буде модерний рай — без фіґового листка та без яблук!

І сповняться слова мойого катехита, що буде рай на землі!

[Вперед! 07.02.1920]