Сто років тому для того, щоб паралізувати державу, було достатньо захопити пошту і залізничні станції. Нині перелік критичної інфраструктури – а по-експертному це означується саме так – є значно ширшим і значно глибшим.
Україна впродовж останніх років перебуває під натиском новітніх, можливо, ще не дефінійованих типів атак на критичну інфраструктуру.
Поняття критичної інфраструктури ввійшло у вжиток трохи більше як 20 років тому. Піонерами в теорії та в практиці стали Сполучені Штати Америки і Велика Британія, де сформували концепцію найвразливіших ділянок державної інфраструктури, атаки на котрі можуть обернутися згубними наслідками для країн і суспільств. Утім, теорія виявилася достатньо еластичною, бо надалі уявлення про критичну інфраструктуру довелося коригувати з огляду на нові виклики. На початку двохтисячних великий вплив на цю річ мали терористичні атаки. Пізніше – хвиля кіберзагроз.
Спробуємо подивитися на тему ще ширше: чи можна вважати критичною інфраструктурою інформаційний простір та історичну пам'ять? Чи може загрожувати критичній інфраструктурі іноземна інвестиція (у нашому випадку, говорімо прямо, – російська) або відкритий ринок землі?
Росія купує острови
Поняття безпеки у сучасному світі часто виявляється пов’язаним із грішми. Ворог стає на поріг своєї жертви, замаскувавшись у камуфляжі грошових банкнот та контрактів. Спокусливий і підступний, він пропонує домовитися в рамці It's just business. З цього виростають ідеї «північних потоків» і втрачається санкційний гнів – гроші не те що не пахнуть, а добре приховують сморід.
Директор пан'європейського інституту в Школі економіки Турку Карі Люхто (на світлині) розповідає під час Львівського безпекового форуму вражаючу історію компанії Airiston Helmi у Фінляндії, яку зареєстрував російський підприємець Павєл Мєльніков. Фірма займалася купівлею нерухомості, і її активність не викликала якихось аж дуже великих підозр, аж поки не виявилося, що власність компанії зосереджується довкола стратегічних точок у Фінляндії.
Пан Люхто досліджував діяльність Airiston Helmi і намагався добутися до витоків. Йому було важко зачепитися саме за російський рубль, але дещо викликало підозри, і дещо вказувало таки на російський слід.
«Павєл Мєльніков має кілька компаній, у нього є бізнес у сфері нерухомості та будівництва у Санкт-Петербурзі. У принципі, його прибуток досить скромний – ми говоримо про мільйони, але ніяк не десятки мільйонів. Попри це, він робив інвестиції на 10 мільйонів у Фінляндії, купуючи землю і нерухомість», – каже пан Люхто.
Фінський експерт вважає компанію Airiston Helmi не професійною як для бізнесу: вона працювала в збиток – «замість того, щоб керувати тим основним бізнесом, вони скуповували нерухомість». «До кінця не зрозуміло, що там відбувалося», – тлумачить він.
«У такий спосіб, вони купили кілька островів, близько 20 об’єктів нерухомості. У них було дуже багато камер нагляду, гелікоптери, стратегічні порти, стратегічне розташування. Навіщо вони це робили, навіщо вони скуповували нерухомість на цих стратегічних локаціях?» – цікавиться фінський експерт.
Утім, подібні підозри виникали не у всіх, і не одразу. Зі слів пана Люхто, цій структурі вдалося придбати у Фінляндії навіть військове устаткування. «Парадокс – вони скуповували водні судна і катери у фінських морських сил. Мене дивує, що фінські морські сили навіть не зважили на біографію [підприємця]», – дивується Карі Люхто.
У 2018 році фінські правоохоронці здійснили масштабний рейд на бізнес Airiston Helmi. До операції залучили елітні державні спецпідрозділи, а саму операцію готували зо пів року, і про її підготовку знали лідери держави.
Утім, слідство не змогло довести агресивного умислу в діях ділків, саме в контексті зазіхань на безпеку Фінляндії. «Виглядало на те, що це є відмивання грошей. Але чиї гроші відмивали – чи злочинних груп, чи розвідки, чи іншого бізнесу – ми наразі не знаємо і можемо лише припускати», – прокоментував Карі Люхто.
Експерт зазначає, що стосунки Росії та Фінляндії не погіршилися через цей випадок, а саму справу наразі продовжують трактувати як кримінальний інцидент. Утім, висновок Люхто такий: «Питання, пов’язані з безпекою, можуть базуватися також на економічних злочинах» – і в такий спосіб інвестиція може виявитися диверсією під критичну інфраструктуру.
Позитивним ефектом розслідування афери стало те, що фінський парламент під впливом розвідки та правоохоронних органів прийняв закон щодо володіння землею та нерухомістю у Фінляндії. «Мусимо цей процес контролювати», – зазначає фінський експерт.
Труба контролю
Російські фінанси – велика проблема для самої України. Російські гроші, російські інтереси, корупційна рента за торгування якимсь нелегальним вугіллям із РФ, контрабандне постачання деталей для оборонної промисловості (яскравий приклад: скандал зі сім’єю Гладковських, накопаний журналістами Bihus.info) – ці речі не просто збурюють гучні скандали та конфлікти в Україні, а й свідчать про наявність численних мін у різноманітних галузях підприємництва. І якщо перед російськими грішми не можуть встояти західні країни, то великого опору від молодої, несильної країни, та ще й атакованої не просто рублем, а російським «Буком» і «Градом», – очікувати марно. Тим більше, в обставинах декларованого владою «потепління».
Утім, російський бізнес таки дійсно успішно прокладає шлях і до Європи. Іноді цей шлях має форму труби, наприклад, «Північного…» чи «Південного потоків».
Перший заступник командувача Військово-Морських Сил України Андрій Тарасов висловлює стурбованість, що Росія під час прокладання газопроводу на дні моря може встановити на трубах засоби стеження. У такий спосіб, Чорне море може буквально потрапити на радар Росії у повному перерізі. Газ – just business, так?
«Я хотів би наголосити, що в цьому напрямі Росія просунулася досить далеко. У них на озброєнні є гідроакустичні станції, спроможні бачити в пасивному режимі до 300 кілометрів. І в цьому сенсі у мене викликає велике занепокоєння «Південний потік – 2», оскільки на його базі вони можуть використовувати стаціонарні гідрофони і ехолоти, які будуть встановлені на дні Чорного моря. Таким чином вони зможуть отримати дані взагалі на Чорному морі – і це дуже небезпечно».
Андрій Тарасов, віцеадмірал
Земля продається?
Ексміністр сільського господарства Литви Кястутіс Крістінайтіс зазначає: земля теж може претендувати на статус критичної інфраструктури.
Литва має свій досвід впровадження ринку і власні прийоми боротьби.
Зі слів Крістінайтіса, литовський ринок має низку запобіжників, котрі не дозволяють заволодіти землею іноземцям, а також унеможливлюють будь-яку монополізацію і вимагають добросовісності від підприємця.
Литва розпочала підготовку до ринку землі від перших років своєї незалежності. Перше завдання – складення обліку землі. Відтак – підготовка до реституції: землю повертали старим власникам, котрі втратили ділянки внаслідок панування комуністів. Держава мусила скласти перелік земель, котрий залишатиметься в її власності, – під забудову, дороги, аеропорти, військову інфраструктуру, атомні та інші електростанції. А саму реституцію проводили на підставі суворих правил. «Треба було суворо визначити загрози і закласти запобіжники, щоб зовнішні і внутрішні вороги не могли в тих процесах брати участь», – тлумачить Крістінайтіс.
Ринок землі відкрився у Литві з низкою суворих правил. Так, ділянки могли продавати лише фізичним особам, але не компаніям. Право викупу колгоспних земель мали в першу чергу працівники. У такий спосіб, ринок відповідав найперше інтересам дрібних землеробів.
«Зараз у Литві маємо зареєстрованих 2,5 мільйона ділянок. В аграрному секторі на всі ці ділянки припадає 122 тисячі фермерів», – розповідає Крістінайтіс.
Для того, щоб придбати землю як власність, покупець мусить мати кілька років досвіду в сільськогосподарській діяльності, а також профільну аграрну освіту.
Для іноземців литовський ринок землі мав відкритися у 2004 році. Однак впровадження цієї новели відклали до 2014 року, і знову ж – під запобіжники. «Закон передбачає, що землю можуть купувати лише з країн, які є членами ЄС і НАТО», – зазначає ексміністр.
Кястутіс Крістінайтіс каже, що власники землі у Литві – «як солдати, просто без зброї». «Вони будуть захищати свою землю від внутрішніх і зовнішніх окупантів», – запевняє він.
«Твіт» contra демократія
Керівник проєкту та радник Альянсу демократій (Данія/Бельгія) Гаррі Неделку занепокоєний інформаційною стійкістю країн супроти зовнішніх впливів. Інформаційна безпека – виявляється теж критично важливою.
Альянс пана Неделку провів контент-аналіз різноманітних повідомлень і виявив, що продукованого Росією контенту в українській інтернет-сфері – у рази більше, ніж властиво українського.
Неделку зазначає: інформаційні атаки є досить хитрими. Вони не несуть зі собою пересічних «фейків», або й не ставлять на меті підтримати якогось визначеного політика, а натомість прагнуть дезінтегрувати суспільство й демократію.
«Фейкові новини – це те, що обговорюється вже досить тривалий час, особливо після виборів 2016 року у США. Фейкові новини насправді не такі вже актуальні, тому що Росія почала опрацьовувати інакші підходи. Вони знаходять точки правди і витягують їх із контексту, і використовують це для того, щоб спотворити загальне бачення. Тобто вони насправді не створюють нових розколів – вони просто підсилюють ті поділи, які вже існують», – тлумачить Неделку.
«Друга річ, яку ми спостерегли, – насправді Кремль не підтримує того чи іншого кандидата. Суть не в тому, щоб висловити певного кандидата чи певну систему, а щоб люди втратили віру у демократію як явище», – зазначає він.
На погляд Неделку, подібну інтерференцію мусіла відчути і Україна. Під час президентських виборів про Петра Порошенка писали як про корумпованого злочинця, про Зеленського – як смішного нездару. «Ми зафіксували негативні месседжі про обох кандидатів», – пояснює учасник моніторингу.
«По суті, йдеться про те, щоб люди втратили віру в державу. Не в саму владу, а в державність. Якщо ви втратите державність, тоді вам, наприклад, запропонують піти до федералізації і так далі», – пояснює експерт Альянсу демократій.
Історична пам'ять та здоров’я
Колишня міністр охорони здоров’я Уляна Супрун заявила, що медицина теж стає фактором безпеки. На підтвердження вона навела приклад масованого втручання російських ботів в американську дискусію про вакцинацію, зафіксованого одним із досліджень.
Доцент Каліфорнійського університету Ібрагім Аль-Мараші ставить запитання ще далі: якщо ми вважаємо, що до критичної інфраструктури може належати система науки, то чи можемо ми вважати, що критичною інфраструктурою є й історична пам'ять? Аль-Мараші вважає, що для України це виглядає особливо актуальним: Україна пережила Голодомор – а Росія всіляко атакує українське трактування Голодомору.
Втім, розмитість понять пасує далеко не всім. Польський генерал-лейтенант Анджей Фальковський жартує на тему консервативних підходів: «Військовики завжди мають дуже простий спосіб організації. Ми кажемо: покажіть мені ворога – а ми знайдемо час і місце, щоб його знешкодити. Тому ми завжди шукаємо простих визначень проблеми», – кепкує польський генерал, котрий працює у групі радників при Міністерстві оборони.
Анджей Фальковський констатує, що категоричного визначення критичної інфраструктури таки дійсно не існує. Що робить інфраструктуру критичною? Що може бути критичного в інфраструктурі? Чи критична інфраструктура обов’язково є інфраструктурою? «Наприклад, послуги – це не є інфраструктура. Це щось на зразок логістики, це сполучна тканина безпекової системи. Наприклад, інформаційна система потребує захисту, але це не конче є інфраструктура», – пояснює Фальковський.
Кястутіс Крістінайтіс і Анджей Фальковський на Львівському безпековому форумі
Анджей Фальковський як колишній службовець при НАТО і при ЄС каже, що офіційна дефініція критичної інфраструктури в Альянсі та Унії відрізняється.
Сполучені Штати переглянули уявлення про критичну інфраструктуру після жахливого теракту 11 вересня 2001 року, коли керовані терористами літаки знищили будівлі World Trade Centre. Кілька років тому США знову змінили рамку критичної інфраструктури: з переліку вилучили історичні пам’ятки та пошту. «Кожна країна по-своєму розуміє, що це таке, і визначає свої об’єкти, які належать до критичної інфраструктури», – тлумачить Фальковський.
Зі слів польського офіцера, захист критичної інфраструктури стає сферою опіки не просто військовиків чи спецслужб, а значно більшого обширу інституцій.
«Коли йдеться про захист, ми переважно уявляємо військові сили або міліцію, і тоді починаємо вигравати м’язами, – знову жартує Фальковський. – Але справжні проблеми ми отримуємо тоді, коли справа доходить до приватизації чи продажу промислових об’єктів, допуску інвестицій, відкриття ринку. Проблеми стають ще гострішими, коли ці об’єкти починають продавати іноземцям, коли іноземці починають мати вплив на нашу інфраструктуру. Якщо ви десь відпустите, це може мати хвилю впливу і на інші галузі. І хто тоді повинен вас захистити?» – риторично цікавиться експерт.
Відтак, аби захистити критичну інфраструктуру, резюмує Фальковський, з одного боку, важливо не перебільшити проблему, але з іншого боку – важливо правильно зрозуміти проблему і в жодному випадку її не недооцінити.
ДЛЯ ДОВІДКИ
У травні 2019 року Кабінет Міністрів України розробив законопроєкт, котрий визначає поняття критичної інфраструктури і встановлює перелік критичних об’єктів. Проєкт де-юре вважають відкликаним через завершення повноважень минулого складу Верховної Ради.
Згідно з проєктом, критична інфраструктура – «сукупність об’єктів, які є стратегічно важливими для економіки і національної безпеки, порушення функціонування яких може завдати шкоди життєвоважливим національним інтересам».
До об’єктів критичної інфраструктури належать підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, які:
1) провадять діяльність та надають послуги в галузях енергетики, хімічної промисловості, оборонно-промислового комплексу, транспорту, інформаційно-комунікаційних технологій, електронних комунікацій, у банківському та фінансовому секторах;
2) надають послуги у сферах життєзабезпечення населення, зокрема у сферах централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, постачання теплової енергії, гарячої води, електричної енергії і газу, виробництва харчових продуктів, охорони здоров’я;
3) включені до переліку підприємств, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави;
4) підлягають охороні та обороні в умовах надзвичайного стану і особливого періоду;
5) є об’єктами підвищеної небезпеки;
6) є об’єктами, які мають загальнодержавне значення, розгалужені зв’язки та значний вплив на іншу інфраструктуру;
7) є об’єктами, порушення функціонування яких призведе до кризової ситуації регіонального значення».