Китай є конкурентом, але також і партнером, а Росія – найбільшою загрозою. Німецький уряд ухвалив свою першу в історії стратегію безпеки, яка виходить далеко за межі політики та оборони.
«Це великий поважний прорив у нашому підході до безпеки», – заявив бундесканцлер Німеччини Олаф Шольц 14 червня під час презентації першої в історії Німеччини Стратегії національної безпеки в Берліні в середу. Понад 40-сторінковий документ був схвалений коаліційним урядом зі соціал-демократів, «зелених» і лібералів після місяців перемовин. Зрозуміло, що сподвигла німців на цей, як уже було сказано, безпрецедентний крок аґресивна війна Росії в Україні.
Те, що досі у ФРН не було документа, який би чітко виписав стратегію країни, пов’язано, зрозуміло, з її історією, тобто з Третім Райхом, націонал-соціалізмом, Другою світовою війною та капітуляцією. Очевидно, існувало побоювання, що такий документ міг бути сприйнятий як якісь реваншистські плани Німеччини.
Щоправда, існувала «Біла книга Бундесверу» (Weißbuch der Bundeswehr), яку видавали що кілька років. У ній перераховувалися основні безпекові загрози для країни та варіанти реакції на них. Проте цей документ не був настільки ґлобальним, як Стратегії національної безпеки, що враховує як зовнішні, так і внутрішні загрози безпеці країни. Причому не лише військові, а й кібератаки, диверсії проти об'єктів критичної інфраструктури, дезінформаційні кампанії, а також сировинну та продовольчу безпеку, зміну клімату тощо.
За словами Шольца, «без безпеки немає свободи, стабільності та процвітання». Саме тому стратегія, ухвалена урядом у Берліні, розглядає безпеку в «інтегрований» спосіб.
Важливість документа підкреслює і той факт, що бундесканцлер з'явився на презентаційній пресконференції у супроводі аж чотирьох міністрів: міністерки закордонних справ Анналєни Бербок (Annalena Baerbock), міністра оборони Бориса Пісторіуса (Boris Pistorius), міністерки внутрішніх справ Ненсі Фезер (Nancy Faeser) і міністра фінансів Крістіана Лінднера (Christian Lindner).
Федеральний уряд сформулював низку цілей у стратегії. Зокрема те, що оборонні технології мають бути посилені на європейському рівні. Слід посилити боротьбу зі шпигунством, диверсіями та кібератаками. Встановити чіткіші правила контролю за експортом зброї. Також у концепції йдеться про розширення кібернетичного та космічного потенціалу Німеччини, зміцнення європейської технологічної бази безпеки й оборони. Бундесвер названо основою конвенційних сил оборони в Європі.
«Йдеться не лише про оборону і Бундесвер, а про весь спектр нашої безпеки: від дипломатії до поліції, пожежних бригад, технічних аварійних служб, співпраці з розвитку, кібербезпеки, стійкості ланцюгів постачання. Всі засоби й інструменти повинні працювати разом, щоб захистити нашу країну від зовнішніх загроз», – пояснив канцлер.
Хоча розробка Стратегії національної безпеки вже була запланована в німецькій коаліційній угоді СДПН, зелених та лібералів у листопаді 2021 року, однак активна робота над документом розпочалася після широкомасштабного російського вторгнення в Україну та після оголошеного Шольцом знаменитого Zeitenwende – «історичного повороту» в оборонній політиці Німеччини.
«З жорстокою російською аґресією проти України ми всі дізналися, що мир і свобода не падають з неба. День 24 лютого 2022 року висвітлив те, про що багато наших сусідів, особливо у Східній Європі, попереджали нас: Європа також є вразливою», – сказала керівниця німецької дипломатії Анналєна Бербок, чиє міністерство відігравало провідну роль у розробці стратегії.
Вона зазначила, що в ХХІ столітті безпека – це більше, ніж військова і дипломатична діяльність. «Безпека в ХХІ столітті також означає, що ви можете отримати необхідні для життя ліки в аптеці, що за нами не шпигують друзі з Китаю під час "чату", і що нами не маніпулюють російські боти, коли ми переглядаємо соціальні мережі. Але безпека – це також про чисту воду і заповнені газосховища або про те, що інфраструктурні проєкти – це не просто новий міст, дорога або залізнична колія, а питання великої геополітичної важливості, іноді навіть питання влади», – пояснила пані Бербок, ймовірно, також маючи на увазі минулі дискусії про газогін «Північний потік», проти якого вона консеквентно виступала.
Вже в першому розділі, присвяченому актуальному становищу Німеччини та Європи, стратегія чітко констатує: «Сьогодні Росія є найбільшою загрозою для Німеччини та Європи: нинішня Росія є найбільшою загрозою для миру і безпеки трансатлантичного регіону в осяжному майбутньому. Її метою є проштовхування імперської політики сфер впливу».
Китай, згідно з формулою, прийнятою Європейською Унією, вважається, з одного боку, партнером у важливих ґлобальних питаннях, таких як боротьба зі зміною клімату, але в той же час економічним конкурентом і «системним суперником», коли мова йде про його державний лад і цінності.
У стратегії підкреслюється, що безпека Німеччини нерозривно пов'язана з безпекою її європейських партнерів і союзників з НАТО, і що захист Альянсу є «центральним завданням Бундесверу». «Ми хочемо, щоб наші партнери відчували, що вони можуть покладатися на нас так само, як ми вже давно покладаємося на інших», – наголосила Бербок на конференції.
У Стратегії окремо наголошено на намірі, що «в середньому протягом кількох років» Німеччина витрачатиме на оборону два відсотки свого ВВП – передусім завдяки створеному минулого року спеціального фонду в розмірі 100 мільярдів євро для переоснащення Бундесверу. Як уточнив міністр фінансів Крістіан Лінднер: «Політичний намір уряду полягає в тому, щоб витрати на оборону вже в державному фінансовому плані на наступний рік досягли 2% ВВП, що відповідає цільовим показникам НАТО. Після періоду збору дивідендів миру настав час інвестувати в мир і свободу».
Німеччина також хоче краще захистити свою демократію й економіку від загроз «зовнішніх впливів, дезінформації та всіх форм екстремізму». Чинна одностороння залежність у постачанні сировини та енергії має бути зменшена шляхом диверсифікації постачальників, йдеться у стратегії. Крім того, компанії заохочуватимуть до створення запасів критично важливої сировини.
Про боротьбу з дезінформацією треба сказати окремо. Нарешті в Берліні усвідомили, наскільки небезпечними є російські фейки, пропаганда, інформаційні маніпуляції, боти тощо, наскільки важливим є захист від них. Нарешті німецький уряд вирішив поставити цю боротьбу на інституційний рівень, розробити відповідні урядові програми, створити структури, які займалися б інформаційною безпекою.
Запобігання кліматичній кризі та подолання її наслідків Німеччина вважає одним із «фундаментальних і найнагальніших завдань цього століття». Тому в Стратегії безпеки також згадується, серед іншого, необхідність ґлобального скорочення викидів CO2 і «зеленого енергетичного переходу», захист біорізноманіття та боротьба з голодом.
Однак, всупереч початковим пропозиціям, урядова коаліція так і не наважилася реформувати процес ухвалення рішень і створити Раду національної безпеки за прикладом США. Створення такого органу в урядовій коаліції вимагали переважно ліберали, але Міністерство закордонних справ (контрольоване «зеленими») побоювалося втратити частину свого впливу на політику безпеки, якщо Радбез перетягне на себе провідну роль у цій справі.
З цієї причини, серед іншого, урядовий документ був розкритикований опозиційними християнськими демократами ХДС/ХСС. «Те, що нам зараз репрезентували як стратегію національної безпеки, є млявим за змістом, стратегічно неактуальним, позбавленим впливу з точки зору дій і неприємним із зовнішньополітичної точки зору документом», – заявив лідер ХДС Фрідріх Мерц в інтерв'ю агентству DPA.
З цією критикою можна частково погодитися, але не можна не бачити головного позитивного для Німеччини аспекту, аспекту епохального – велетенського кроку Берліна у напрямку до здобуття повноцінної ролі global player. У своїй історії Федеративна Республіка мала різні етапи політики безпеки. Навіть через роки після падіння Берлінського муру вона залишалася економічно впливовою країною, але аутсайдером у військових питаннях. Тепер же Німеччина впевнено бере на себе чимраз більше відповідальності. Вона дозріла до того, що всі союзники можуть розраховувати на її повноцінний внесок у безпечну Європи та зменшення загроз у світі.
