Тернопіль, 3 липня 1919.
Історія наша, на наше горе все повторюєся. А в цілій історіі Украіни на перший плян вибивається цей нещасний лєгендарний Марко Проклятий, котрий у якійсь заілій впертости руйнував всякий розумний, благородний порив і нівечив всі кращі наміри.
Прокляттє висіло над нами. Звели ми нанінащо Хмельниччину, розбили наміри Дорошенка, Виговського, Мазепи — спараліжували кождий підєм нашої енергіі, всякий визвольний рух. А тим руінником, тим Марком Проклятим, була старшина, яка у своій зависти, вузкоглядности, амбіціях й безхарактерности кидала колоди під ноги усім гетьманам у ix змаганнях до визволення цілоі націі.
Те, що діялося в XVII і XVIII в.в., повторюєся на наших очах.
І тепер діло визволення Наддніпрянськоі Украіни узяв в своі руки один чоловік, котрий без сумніву бажає свому народови щастя й добра. І тепер іде невмолимий бій з відвічним ворогом украінського народу. Місце Хмельницького, Дорошенка, Мазепи займив Петлюра. І як названі гетьмани мали своіх Марків Проклятих, короткозорих, зависливих, малокультурних і надмірно амбітних старшин, котрі були гробокопателями іхніх подвигів, таксамо має ix нещасний Петлюра.
По Украіні несуться нарікання на "Петлюрщину", що посіяла в краіні руіну і горе — та сі нарікання мабуть не вповні оправдані. Ми знаємо Петлюру як людину ідейну, добросовісну. А проте цей ідеаліст не приніс українському народови бажаного добра, не довершив подвигу, який перераставби подвиг пересічного атамана від котрих під сю пору аж роіться на нещасній Украіні. А причиною, що йому не поталанило і не поталанить мабуть ніколи — помимо його популярности — довершити подвигу, який переставби подвиги цих богатьох опереткових отаманів, є якраз його Марко Проклятий, втілений у його "полковників", дорадників, а головно у його правительство. Між змаганнями Петлюри, а змаганями його помічників лежить широка прірва. Він мірить свій подвиг мірою вічности і добра загального; вони-ж вузенькою мірою власноі дочасноі користи, амбіціі і короткозорости. І тут криється болюча трагедія Петлюри, а враз і трагедія Украіни.
Петлюра впав в "пута шайтана", в круговорот злих духів Украіни, котрі свіДомо чи несвідомо женуть іі над пропасть загибелі, руководячись одним сліпим гоном партійноі загорілости, інстінктом матеріяльноі користи, засліпленням сектантськоі нетолєранціі, охотою експеріментовання і впертістю анальфабета, що вмовив в себе розум Соломона.
Вже Драгоманів остерігав нас перед цими хибами, немов передбачуючи, що вони накоять нам колись чимало горя. Та осторога сього найбільшого украінського політика, не схаменула вона нас, не зворухнула нашоі громадянської совісти. І ми терпимо за нашу затверділість і нерозкаяність. І горе нам, якщо ми в 12 годині нашоі трагедіі не схаменемся і не завернемо зі шляху, котрий мусить повести до загибелі!
Не осуджуємо Петлюри, а навпаки йому співчуваємо, тимпаче що не можемо не добачувати над його головою Дамокльового меча, від якого він нехибно пропаде. Бо він є жертвою несовісних експльоататорів — паразітів на дереві святоі ідеі. А паразіт скорше чи пізнійше свою жертву знищить.
Ми віримо всеж таки, що нездорова атмосфера Наддніпрянщини в найблищих днях прочиститься і що ми будемо могли зі щирого серця повітати наших наддніпрянських братів з великим празником обнови і світання новоі доби — творчоі і багатьоі в плоди. І обєднані в велику сімю, у повній гармоніі і дружбі завершимо спільними силами будівлю нашоі великоі Держави. Бо оргія божевілля має своі "люціда інтервалля" ясні прогалини а пароксізм божевілля тріває вже за довго. А з другого боку маси народу інстінктово кидаються на ворога Украіни і його систематично винищують. Тільки увести цю стіхійну силу в одно русло! Я воно певно буде зробленим.
І тому кличемо в момент трагічного останнього напяття: Пробіг шайтани! киньте небезпечний ваш жарт, пожалійте вашу невинну жертву, що бється у ваших клятих путах! Допустіть до святого діла людий поважних думаючих, випробованих робітників народніх, які свій труд і своє особисте щастя жертвували для добра рідноі краіни в часі, коли ви цеі краіни не знали ще навіть з імени!
І кличемо в друге: Геть коромоли, що копають прірву між двома природно зі собою звязаними частинами єдиноі Украіни і ослаблюють наш спільний боєвий фронт! Однакові наші ціли, однакова наша доля, однаковий наш труд. Або житимемо одні і другі, або пропадемо вкупі. Вибіраймо перше!
[Українські вісти, 03.07.1919]