На розпутті.

(Надіслана стаття).

Події, які відграють ся на українських землях, о яких вісти доходять до уший української суспільности, викликують в душі тоїж суспільности преріжні настрої. Настрої то скрайно чорні, коли події на українських землях ілюструє польська преса, то знову рожеві, оптимістичні, коли ті події ілюструє українська преса. Із української преси одні вісти про події чи будучність, забарвлені на червоно, кажуть, що спасення України в червоній красці — то знова на біло.

Преса виховує суспільність, бодай загал тоїж, виховання суспільности ставляє собі за ціль і уважає се за свій привілей. В слід за тим, що думає преса, на загал думає і суспільність. Иншої крітерії для суспільности нема. Настрій преси, се настрій читачів. Нині чорний, завтра рожевий і так на переміну. Суспільність загально мало критична. Забуває, що преса і її вісти се одноднівка, а в справах прінціпіяльно житєвих і важних брати належить до оцінки подій і рішень арґументи з инших жерел. Знання історії, економії, наук політичних, а часто сам здоровий розсудок, не позвалюють запалюватись дурницями, нині тішитись, завтра плакати, бо те все вкінци висилює морально і родить апатію, зневіру, а те фатально відбиває ся на житєвій енерґії цілого народа.

Та се факти, а в фактами мусимо числити ся. Так нині є в нашої суспільности і не багато змінять наклики: "Горі, серця", "Маловірам" і т. д. Суспільність на розпутті. Справді одно спільне нам усім бажання: "Україна самостійна, з'єдинена і упорядкована", та поза тим спільним, далеким нині до здійснення, бажанням-мрією, є факти дійсности, які викликують поза бажанням, ріжні комбінації, акомодування бажань до дійсности, орієнтацію то в сторону Варшави, то в сторону Денікіна, то вкінци, нерідко, в сторону червоного Петрограда. Що так є, вистарчить заглянути в гуртки зібраної суспільности, прислухати ся розмовам, дискусії. Почує ся там, як одиниці себе взаїмно обвиняють, боронять своїх орієнтацій, накидають ся на провідників.

"Зрадник Тарнавський", то "зрадник Петлюра", то знова один зрадник і другий, а "ті патріоти", що зносять очи до Червоного Петрограда.

Се псіхе нашої суспільности. Чи вона винна сему? Ні! Се події викликали, се настрій преси. Вина суспільности лиш та, що некритична.

Закидати кому-небудь зраду в нинішних тяжких для нашого народа обставинах, коли здаєть ся і Соломон не бувби тут мудрий, коли маєть ся до діла довкруги лиш з підлотою, еґоїзмом, грабежними звірятами, коли нікому не мож вірити, се злочин, що найменше односторонність і плиткість. Чи Хмельницький, Дорошенко, Мазепа се не найбільші наші патріоти? А вони помиляли ся, любили Україну, народ, цілим серцем, були навіть ґеніяльні на поли стратеґічнім, а не були політиками, але орієнтували ся, вказує історія, зле вибрали. Чи нині положення инше? Цілком подібне.

Руїна, всі шукають виходу, довкруги грабежні звірята. Кому вірити? І Тарнавський і Петлюра шукають виходу, оба патріоти, лиш погляди їх, де спасення України, ріжнять ся. І хто важить ся кинути каменем на одного чи другого? Хто без гріха? Кілько в нашім народі Тарнавських і Петлюрів? Як много серед нас нині Тарнавських, завтра Петлюрів?! І доперва колись історія вкаже, котрий з тих патріотів милив ся, як вказала на хиби Хмельницького чи Дорошенка. Розпуття.

І куди звернутись? Як тяжко дати на се мудру практичну і корисну відповідь?! І хто певний, що відповідь його буде мати ті прикмети в будучности?

Та одно певне. Довкруги лиш вороги Варшава, Денікін і Червоний Петроград в відношенню до України, до нашого народа, мають одні і ті самі погляди: Взяти се, бодай як найбільше, а дати найменше. Ясне, що власні сили, се найпевнійше, а коли обставини принесуть що инше, коли бажання нам всім і тим мнимим зрадникам, спільне: "Україна самостійна, з'єдинена, суверенна, в найширшім того слова значінню" остатись мусить лиш бажанням, то нехай буде всім Українцям спільне друге бажання, стремління за всяку ціну, щоби всі Українці ділили одну і ту саму долю, хотьби найгіршу. Окупити самостійність кількох ґуберній коштом окрайних українських земель, котрим би в будучности грозила денаціоналізація, визиск економічний, або і економічна руїна і утрата тих земель окрайних на все для України, се що найменше нерозум.

Стратити Бесарабію, Буковину, Угорську Україну, Східну Галичину, Холмщину, Підлясє, Донщину і може ще инші землі а в заміну дістати самостійність двох-трех ґуберній, се діло непатріотичне, се булаб дійсно зрада інтересів українського народа. Де небудь і як небудь, але разом всі.

Може ex Oriente luх?

Нова Рада