Посланіє до закарпатських українців

Присвячую І. Р.

Львів, 15 лютого.   Наше зацікавлення японцями датується російсько-японською війною, якої вислід був для цілого світу сензаційною несподіванкою. З того часу між усіма народами Азії за японцями утрималося упривілейоване становище, як за народом на азійському сході найбільше модерним, культурним, організованим і геройським.  

Хрещатицький перевулок. Тут стоїть невеличкий будиночок в садку з високою огорожею. При вході в будиночок — дошка з написом, що тут жив у 1846 році Тарас Григорович Шевченко.   Заходиш до середини схвильований. Тут билося живе серце людини, яка думала про весь український народ і страждала в ім'я кращої долі всіх трудящих і поневолених. Тут жив Шевченко, який вже стояв на вершинах своєї творчості, осяяний славою, овіяний мріями про прекрасне майбутнє, Шевченко — "вольний художник", автор відомих тоді тільки його найближчим другам політичних поем.  

Жив на відшибі, "далеко від світу", тобто від осель з европейцями, і дістатися до його "сітіо" (посілости) не було легко. Треба було добре повипарювати собі тіло на сідлі з добрим мулом, на карколомних стежках, поки довелося за лісовою гущавиною добачити простору, на кілька квадратних кільометрів поляну — царство нашого симпатичного земляка. За три доби томливої дороги не все поталанило звичайному вершникові добитися туди.  

А може лютий меч надлюдських мук і болю / Заслужено зранив смертельно нашу грудь? / А може ми самі зродили нашу долю / Й заслужено тепер надії наші мруть?

Без пестощів батьків, без братнього тепла, / Верстає безвісти і пустки бездорожні. / У ньому, понад ним, круг нього — скрізь лягла / Камінна самота і мовчанка порожні.

Борбою стомлені, життям поломлені, / Сідаєм край могил. / В кайдани сковані, на смерть скатовані — / Останком сил / Цілуєм наш загін / І шлем братам поклін.

З книжки: за честь і волю. — Ще раз піти на рідне поле...

Усе як в казці... — Ти все зі себе дав...