Смерть і Воскресення.

Симболь Великоденної Крашанки.

З Великоднем прекрасна ідея воскресення повертає кожного року до людськости що разу все більш вбраною в користну силу духа поступа й розума.

Свята Пятниця і Великдень, смерть і воскресення, лучаться разом, в неминучий наслідок послідовности. Без смерти неможливе воскресення, без знищення тіла немислиме справжнє освободження духа. День, коли тіло святочно покинуте, душа, що стає звільнена від пут матерії, — справді воскресає для нового життя.

У всіх христіянських країнах, а особливо у нас на Вкраїні, крашанка рахувалася народом, як симболь воскресення. Але сама ідея воскресення без порівняння старша за Христа. Вона займала увагу усіх великих фільозофів і містиків з найдавніших часів. Тому цей симболь трохи менш затемнений, ніж решта великих симболів людськости. Рішення цієї загадки зі шляху культурного поступу людини, що живе все огорнена в таємницю, подали нам в ряді инших твори Еліфаса Лєві, Рудольфа Штайнера, нашої землячки, Олени Блаватської-Ган і кількох представників французької езотеричної школи як і братства Христа-Рози. Ці мислителі усі сходяться, що крашанка тримає в собі представлення інтеґрального життя.

Індуси уявляли собі всесвіт у формі яйця і більшість сучасних спірітуалістів запевняють, що цілостна людина, тобто, її тіло й душа, людина матерії й людина духа, сама матерія й енерґія, навіть цілий космос можна собі уявити лише під формою овоїдальною, яйцевидною. Нема місця тут входити у розгляд ціх метафільозофічних міркувань; річ певна, що справді яйце в малому виказує весь перебіг невгомонного життя, істновання безконечного й творчого. З другого боку, оскільки яйце має зародок життя, остільки людина посідає в собі також смертний принціп удосконаленного істновання. Коли шкарлупина розбита, виходе на світ життя, котре в ній було сховане. Коли наступає смерть, людина залишає своє тіло й розпочина своє нове життя, так відмінно від фізичного, тим не меньш абсолютно реально. Справжня людина, його душа, безсмертне я, виходе тріюмфуюче з шкарлупини тіла, настає час воскресення.

Було колись засадою, а почасти й тепер ще роблять, зі свята воскресення таємничий симболь віри, неможливий до наукового приняття переважаючої більшости сучасного людства, вихованого на знанню і аналізу.

В минулому офіціяльна, популярна церква хотіла переконати віруючих, що тіло Христа, цього старшого Брата людскости, відродилося через три дні після похорону фізічно, до життя таке, як було раніш. Представлена в цей спосіб славетна подія Христового воскресення губить усю вартість, бо набирає характер чародійного, отже поверховного, втручання небесних істот янголів, котрі невідомо для чого позбірали фізічні молекули тіла й утворили на землі якийсь дивний фантом, видимий лише для кількох. Нема нічого так матеріялістичного й більш небезпечного представлення божественного істновання людського життя, як це чудо. Зрештою саме це оповідання немає нічого спільного з історичним лицем великого Інструктора, божественного Фундатора христіянства. Отже нема чого дивуватися, що подібна доґма вірування відштовхнула від себе стільки шляхотних і щирих людей, котрі разом з тим відвернулися від усього иншого, що міг їм дати христіянізм як велика спірітуалістична сила.

Не дивлячись на всі помилки і зміни, свято Великодня заховало в собі прекрасний симболь правдивого воскресення людини для кращого життя. Так як єгипетські і античні містерії берегли в процесі посвячення вибраних правду предвічної істини, так кредо Нікейське свідчить нам за дальший тяг життя по смерти. Досі людина жила, набуваючи самостійно досвіду за гратами фізичного світу, змушена до того процесом космічної еволюції, — тепер по смерти вона виривається на волю, щоби в иншому світі спожити позичену мудрість й посу нути наперед до свідомого пізнання усього істнуючого. Кожна істота мусить, щоби жити, переступити поріг смерти!..

Симболь воскресення був знаний ще за поганські й античні часи, і у нас на Вкраїні крашанка та писанка грали свою ролю в народній реліґійній обрядовости далеко раніш христіянської доби. Були вони безперечно симболями відродження, воскресення нового життя усього істнуючого після довгого зимового періоду. Нарід наш переконаний, слідом за свома мудрецями, що радісна вість, несена Великодним дзвоном, віщує, що нема смерти зовсім, що життя є скрізь і завше, без перерви без стриму. Але знають про те розумом, не лише інтуітивно, тільки ті, хто посвячений в цю предвічну таємницю. Україна мала й має таких вибранців духа, тих що приймали, як Григорий Савич Сковорода, участь в спірітуалістичному життю Европи. Для них таке тверження основане не на вірі й довіррю, лише на чистому знанню й експеріментальному досвіді. Навіть більше, кожному тепер вільно при певних умовах в цьому переконатися особисто. Свідомо пізнати, що Великдень, як зрештою й инші великі реліґійні свята, є рух, поступ душі, коли вона відкривається для ширшого, спірітуалістичного життя.

Усі великі прояви видимого життя природи єсть не що инше, як внішні живі симболі внутрішньої, вічної структури усього істнуючого поза трьохмірним простором. Відродження цілого народу, натури, розцвіт весни, краю, усі ці феномени суть не що инше як дотикальна маніфестація відродження душі, вічного началу людини або колєктива, — отже справжнє воскресення. Наша правдива істота, душа, також може щороку відроджуватися в цей час, ставати все кращою, міцнішою й шляхетнішою. Отже розпочинати кожного року біг свого життя в спосіб більш досконалий, більш родючий, рясний, а разом з тим більш незалежний від матеріяльних перепон. Воскресення це поза нашою волею є не що инше як овоч, наслідок божественної сили активного імпульса для кожної особи чи, кажу знову, колєктива, — чи вона свідома того, чи ні.

В цьому полягає таємниця Великодного симболю.

Наші брати, що більш поступили на шляху духовної еволюції, зрозуміли таємницю відродження природи при помочі науки, міркування, молитви й думкою через внутрішнє дослідження видимих явищ. Завдяки їх праці ми всі тепер знаємо, що через індівідуальний досвід і знання людина може ще під час свого земного істнування дійти до свідомого пізнання свого Я, души безмертної, може і навіть мусить ще за життя стати свідомим участником космічного руху, пізнати абсолютну правду й шляхи поступу усього істнуючого.

Тепер ми знаємо, що кожного дня можемо досягти свого воскресення з мертвих, визволення з пут і неволі тіла інстинктів, почувань, бестіяльности й еґоїзму физічного світу. Ми певні, що дісціплінуючи свою думку і емоції, ми можемо прийти до такого панування над тілом, що станемо до певної міри вільними від усього матеріялістичного і тут на землі, в звичайних обставинах буденщини, стати остільки шляхотними й міцними духом та знанням, щоби керувати своїм тілом і почуттям по вподобі, зробити з них струмент спірітуалістичної акції, для инших придбати правдиво людську силу і любов.

Ті, хто вже прийшов експеріментально і свідомо до цього пізнання реального, хто рішив особисто загадку життя, хто внутрішнім досвідом отримав владу над фізічним оточенням, ті вже воскресли, возстали з мертвих, об'єдналися з Христом. Для них нема чого чекати хвилини смерти, бо вже тут їм стало вільно по бажанню опускати своє фізічне тіло і жити свідомо, спірітуалістично далеко від нашої матерії, міряючи глибину буття й творчости...

Таку чудову еволюцію вже відбули багацько людей й для кожного з нас відкрита така можливість воскресення. Методом для того служить любов і мудрість, стежкою веде тяжка путь відмовлення й самопожертви.

Хто піде цім шляхом, святкуючи Великдень?

Женева, 16. квітня 1921.

18, rue du Marche.

[Воля, 01.05.1921]