(Студентські роки 1886—1890).

В своїй автобіографії Михайло Грушевський не проминув того переломового в житті кожної людини моменту, коли вона, по закінченні середньої освіти, вcтyпає до храму науки. В житті його сталося це в 1886 році.

Народженець Холма, вихованець Тифліської гімназії, Грушевський почував себе найбільше киянином. "То єсть старейший град в землі во всеї — Києв", — написав він, як епіграф, на першій своїй книзі — "История Києвской земли", яку присвятив своїм батькам: "Отцу и матери этy историю родной земли благоговейно посвящает автор".

Справді, в кількох кілометрах від Києва було родинне вогнище Грушевського. Недалеко за Китаєвом та Пироговом, в надзвичайно живописній місцевості, серед горбів та садів, в селі Лісниках, помер в 50-тих pокax 19. століття дід Грушевського, панотець Федір Грушевський; тут зростав чого батько, Сергій Грушевський, майбутній діяч на полі народньої освіти.

Історичні спомини напоювали місцевість цю різними легендами й переказами. Село Лісники в давні часи належало Києво-Печерській Лаврі і є спогад, що саме воно мається на увазі в житті Теодосія Печерського в Патepикy.¹⁾ Місцеві люди біля села показували печеру св. Теодосія. Пізніше Лісники належали Видубецькому манастирю. Старовинні акти 16.—17. віків згадували про Гнилецький манастир біля цього ж села, про княгиню Ганну Корецьку з дому Хоткевичів, що cпoрила за землю навколо Лісників з Видубецьким манастирем, поки гетьман Петро Дорошенко не закріпив за цим манастирем і Гнилецьку землю й саме село Лісники²⁾.

Київ та його околиці були для Михайла Грушевського справжньою батьківщиною і з чужого Кавказу, де на той час служив його батько, неслась його туга до Києва, як до рідного міста.

Зацікавлення історією Михайла Грушевського виявилися ще в гімназії, але першим поривом юнака було кpасне письменство. Він пpoбyє знайти себе в прозових і віршованих творах. Цілий жмут таких спроб відіслав він Нечую-Левицькому, ще перебуваючи в 7. клясі, а в наступному році його оповідання "Бех-аль-Джугур" надруковано в галицькому часописі "Діло". Потяг до мистецького слова залишився в нього до смерти. І в 1918 році він знову дав низку начерків і оповідань, а в 1930-х роках написав роман з життя Котляревського.

Манила його і славістика. Будучи ще учнем гімназії, М. Грушевський з жадобою користується усім з тієї ділянки, що може здобути. Основні джерела його cлавістичних захоплень — це фолкльорні збірники Максимовича, Куліша, публікації перших piчників "Киевской Старины" тощо. Та найбільше полонює його таки історія. В своїй автобіографії М. Грушевський згадував про це: "Полеміка про початки Руси, різні теорії княжої Pуcи, полеміка слов'янофілів з западниками, теорії початків козацтва, не кажучи про спори українофілів з централістами, oбopoнy і заперечування прав української літератури і національного розвитку викликали в мені, гімназисті 5.—7. кляси, велике зацікавлення. Я читав з тої сфери багато, виробляючи собі з цеї літератури, без чужого проводу, певні провідні ідеї історії, і збираючися в університет, розпоряджав солідним запасом знання фактичного і теоретичного"³⁾.

Архівні документи зі справ Київського університету з'ясовують деякі деталі біографії, які проминув у своїй автобіографії М. Грушевський⁴⁾ і з цих документів ми довідуємось, що батько його з усією родиною, яка складалася з дружини, дочки протоєрея Опокова, Графіри Захарівни, та дітей старшої дочки, Ганни Сергієвни та трьох малих ще братів Захара, Федора і Олександра, жив у Владикавказі з 1878 року. Михайло Грушевський жив від 1880 року окремо в Тифлісі на приватній кватирі.

Блискуче скінчивши випускні іспити, в червні 1886 р. Михайло Грушевський здобув свідоцтво зрілости, в якому в усіх предметах зазначено вищу оцінку — п'ять балів, і спеціяльно відмічено, що його зацікавлення були спрямовані найбільше на вивчення: давніх і нових мов та історії, крім загальних висловів про те, що "на основаніи наблюденій за время обученія въ Тифлисской І-ой гімназіи поведеніе его вобще было отличное, исправность в посещеніи и приготовленіи уроковъ, а также вь исполненіи письменныхъ работъ отличная". Свідоцтво датоване 13 червня. Після цього М. Грушевський повернувся до Владикавказу до батька і через місяць вже з Владикавказу надіслав до Київського університету таку власноручно написану заяву, датовану 18 липня 1886 року:

Eгo Превосходительству Господину Ректору Кieвского Императорского Св. Владиміра Университета

Окончившаго курсъ Тифлисской 10ой Гимназіи Михаила Грушевскаго

Прошеніе.

Окончивъ въ текущем году гимназическый курсъ съ аттестатомъ зрѣлости и желая продолжать образованіе на Историческомъ Отдѣленіи Историко-филологичесскаго факультета ввѣреннаго Вашему Превосходительству Университета, покоpно прошу не оставить меня принятіемъ въ число студентовъ этого Университета. При этом, согласно объявленію Университета, прилагаю: а) аттестатъ зрѣлости за №755 изъ Тифлисской 1-ой Гимназіи, б) метрическое свидетельство изъ Холмско-Варшавской Консисторіи за №3919, в) свидѣтельство о припискѣ къ Владикавказскому призывному участку за №200, г) послужной списокъ о службѣ отца моего, вмѣстѣ съ копiями, д) двѣ фотографическія карточки и е) пять рублей, слѣдуемыхъ въ пользу Университета.

Михаилъ Грушевскій.

18 іюня 1886 года, г. Владикавказъ.

Документи, подані до заяви, уявляють собою важливий матеріял до біографії М.С. Ось його метрика⁵⁾:

"№8. Bремя рожденія: Тысяча восьмсотъ шестьдесятъ шестого года мѣсяца сентября, семьнадцатого дня. Время крещенія: Того же года мѣсяца октября шестнадцатого дня. Имя родившагося: Михаилъ. Родители: учитель Холмской русской Гимназіи Сергій Федоровъ сынъ Грушевскій и законная жена егo Глафира Захаріева дочь оба православного исповѣданія. Воспріємниками были: Красноставской по крестьянскимъ дѣламъ Комиссіи ІІІ участка коммисаръ Феодор Феодоровъ сынъ Кокошкинъ и Директора Холмской учебной Дирекціи Феофана Лебединцева жена Юлія Александрова дочь. Таинство крещенія совершилъ и запись сію подписалъ Холмской Іоанно-Богословской Церкви Протіоіерей Іаковъ Крошановскій съ Діакономъ Bacилieмъ Алексѣевскимъ и Псаломщиками Юліаном Кунаховичемъ и Владимиромъ Плышевскимъ".

Формулярний список батька, не зважаючи на свою канцелярську сухість і обмеженість, змальовує в інтересних рисах цю своєрідну постать.

Сергій Грушевський народився р. 1834. Освіту здобув у Київській Духовній Академії, яку закінчив р. 1859 зі ступенем магістра богословія, але не пішов шляхом батьків своїх у священство, а зайнявся педагогічною роботою. Зараз же по скінченні Академії його призначили професором словесности у Полтавській Духовній Семинарії, a через рік він був уже в Києві на посаді професора Духовної Семинарії, де викладав святе письмо. Прослуживши лише 6 років по духовному відомству, в 1865 році, одночасно з багатьма іншими українськими діячами, він пoїхав обслуговувати Холмщину. На деякий час оселився в Холмщині, де викладав російську мову та словесність у греко-уніятській гімназії та в жіночій гpeкo-унiятській школі. Крім того працював над підготовою педагогічних кадрів для непольського населення Холмщини, як інспектор-керманич холмських педагогічних курсів. На один лише місяць — листопад 1868 р., перейшов до гімназії в Ломжі, як учитель російської мови, словесности, історії Росії і Польщі, географії Росії та Королівства Польського.

19 грудня того ж року С.Ф., у зв'язку з хворобою, звільнився від педагогічної роботи, декілька місяців перебув у відставці і в серпні 1869 року був спеціяльно викликаний на педагогічну роботу в Закавказький край, де працював з початку в Кутаїсі, на посаді учителя російської мови та словесности в місцевій клясичній гімназії, за рік у Ставрополі, на посаді інспектора народних шкіл з 1870 року, a з 1878 р. у Владикавказі на посаді директора народніх шкіл Терської области.

Коли син, Михайло, погодився їхати до Києва, батько його був на цій посаді вже "дейсвітєльним статскім советніком" з 26-річним педагогічним стажом і крім платні вислужив пенсію — 1000 крб. на рік.

Михайло Грушевський попав у Київський Університет по двох роках після тих заворушень серед студентства, що сталися в 1884 poці підчас святкування невдалих 50. роковин Університету⁶⁾. Заколот цей скінчився виключенням усіх студентів з університету та висилкою більшости з Києва. Ціле півріччя університет стояв зачинений і приймання студентів з нового 1885 року відбувалося через окремі професорські кoмісії. Справа з ювілеєм була дуже голосною, і чутки про ці події поширилися на цілу Росію. Вістки про неї попали до закордонної преси.

Батько Михайла Грушевського, виряджаючи сина до Києва, взяв у нього слово, що він не бpaтимe участи в жадних студентських гуртках.

¹⁾ Свящ. И. Троицкий: "Скитъ Пречистыя" у пещери преподобного Феодосія Печерского въ "Церковщинѣ", на мѣстѣ древняго мoнаcтыря "Святыя Пречистыя Гнилецкаго" между селами: Пироговъ, Лъсники и Ходосовка (Федосовка) за Китаевомъ, К. 1905.

²⁾ Л. Похилевичъ: Сказанія о наcеленныхъ мѣстностяхъ Кіевской губерніи. К. 1864, Cт. 34-35.

³) Cпpaви інспектора студентів Київського Університету, 1890, ч. 1.

⁴) М. Грушевський: Автобіографія. Друкується як рукопись. К. 1926, стор. 5.

⁵⁾ З кoпії, зробленої рукою Mиx. Cepг. — в тій же архівній справі.

⁶⁾ О. Hазаpeвський: Ювілей Київського Університету і студентські заколоти 1884 року. "За сто літ". Кн. 2. К. 1928. Стор. 224—250.

(Далі б.).

[Краківські вісті, 30.03.1944]