Де не має могил, там не має воскресення. Ідея, не освячена кров’ю її визнавців і носіїв, гине, як гине все, що не має життєдайних соків. Жертви, криваві жертви в боротьбі за здійснення всякої ідеї є тими життєдайними соками, якими живе розвивається ця ідея. Дорога всякої великої ідеї позначена безчисленними могилами її визнавців і борців за неї, а життя її насичене кров’ю їх. Так позначили свій шлях великі релігійні ідеї, так утверджувалися в світі і всі політичні, соціяльні чи економічні ідеї. Навіть за революційні ідеї в науці ішли на смерть їх творці і проповідники. Такий твердий закон життя.
Ідея українського самобуття, ідея державної і національної самостійности, ідея української свободи вселила і cвій шлях мільйонами рідних, знаних і незнаних могил та впоїлася рідною українською кров’ю. Тому така сильна вона, така могутня, така світла й свята вона.
Наш народ згадує могили своїх рідних, могили своїх борців за українську ідею в день Зелених Свят. Тоді в наших серцях і душах відживають великі Тіні наших рідних, ми йдемо на їх могили й зливаємося хоч на часок із ними свідомо в одну могутню незбагнуту цілість, ім’я якій Нація — отой нерозривний ланцюг живих, мертвих і ненароджених ще. В наших душах тоді встає світла й величня візія вічности Нації, з якої ми черпаємо силу й снагу до дальшої боротьби, до дальшого змагання за увіковічнення себе, за гідність злитися з Безконечним і бути виконавцем Його волі на землі в постаті нашої Нації. Бо люди гинуть, а Нація живе, живе вічно, як не фізичним життям, то тими духовими цінностями, які вона лишає по собі на віки-вічні. Не має вже Геллади й Риму, але дух їх і їх культурні цінності, які вони оставили по собі житимуть доти, доки існуватиме людство. Може не буде колись України, але буде дух її і те вічне, що дала вона людству з невичерпаних джерел свойого духа.
Останні десятиліття встелили наші землі мільйонами свіжих, знаних і незнаних могил наших борців і мучеників за безсмертність України й її вічну ідею. Повиростали ці могили по цілому світу, бо в боротьбі за здійснення нашого призначення, нашої української ідеї сувора доля клала й кладе нас на найтяжчі проби. Але ми несемо наш хрест гордо й свідомо. Хоч кожний наш крок позначений кров'ю, хоч кожний наш слід замаркований могилами наших рідних, то знаємо й віримо, що шлях Голгофти, це шлях безсмертя, це шлях до вічности. Ми знаємо й віримо, що прийде час, коли Україна засягає вогнистим видом в колі вільних народів і гляне, як вільний господар по своїй хаті і по-свойому полі. Ніяка кров не лється на марне, ніяка жертва не є безплідна.
І цього року ми йдемо на могили не для того, щоб оплакувати рідних нам, але для того, щоб злитися з ними в одно нероздільне ціле, і щоб заприсягнути ще раз і ще раз на цих могилах, що ми не зрадили й не зрадимо святих заповітів Нації та не пожаліємо нічого, щоб Ідею Вічної України нести далі, боротися за Її здійснення і передати Її, як найсвятіший заповіт, нашим нащадкам.
[Наш шлях, №6, 1946]
18.06.1946