Століттю Української національної революції присвячується.
Як відомо, кожна суверенна одиниця на мапі світу мусить мати щонайменше три ознаки державности: прапор, герб і гімн.
Україна має всі три, але з двома з них трапляються деякі колізії на рівні суспільної акцептації.
Шанувальники феншуя не втомлюються наполягати на тому, що, коли перевернути офіційно затверджений синьо-жовтий стяг догори дригом, то наше життя різко налагодиться: зникне корупція, щезнуть олігархи, закінчиться війна, український прапор знову замайорить над Севастополем, припиняться рейдерські захоплення, українські судді стануть взірцем добропорядности, помре дурна ідея будувати гідрокаскад на Дністрі, знищені ліси відновляться на карпатських схилах і т. д.
Іншу частину суспільства дуже нервує слово «вмерла», присутнє у славені Чубинського. На їхню думку, щоби всі згадані вище чудеса здійснилися, досить це слово викинути з тексту гімну. Тож великий загін поетів-піснярів – від Павличка до Скрипки – вже написали кожен по власному варіантові славеню.
Дружній шарж із тижневика "Post-Поступ" (1992)
На щастя, подібний активізм не торкнувся українського гербу. Дизайн Тризуба є такий геніальний і лаконічний (кожна дитина може відтворити його без проблем), що вічно стурбованим особам вчіпитися нема за що.
Мало який інший герб може зрівнятися з українським у неповторности – на тлі легіону європейських орликів і левиків, через подібність яких деколи годі відрізнити чехів від болгар, а росіян – від албанців.
Герби: Російська імперія, Візантійська імперія, Священна Римська імперія, Австро-Угорщина (Цислейтанія), Албанія, Сербія, Чорногорія.
Герби: Німеччина, Австрія, Польща.
Герби:
1-й ряд: Фінляндія, Македонія, Болгарія;
2-й ряд: Чехія; Курляндія; Нідерланди;
3-й ряд: Норвегія; Шотландія; Люксембург.
Герби: Англія, Данія, Естонія.
На гербі Вірменії не бракує ні орликів, ні левиків
Конкуренцію Тризубу могла би скласти хіба литовська історична емблема «стовпи Гедиміна» (Гедимін – один із перших Великих литовських князів), але самі литвини, обираючи собі герб, віддали перевагу іншому символови – «Погоні», що зображує у вигляді вершника іншого Великого литовського князя – Вітовта.
«Cтовпи Гедиміна» та "Погоня"
За своїм лаконізмом, з Тризубом можуть також зрівнятися кримська тамга, шведські “Тре крунур», хрестоподібні герби Швейцарії та Греції. Ну, ще – з певною «натяжкою» – ірландська арфа. Дуже вузьке коло «конкурентів».
Кримська тамга та герби Швеції, Швейцарії, Греції й Ірландії
"В цілому світі ніяка нація, ні держава не має подібного гербу… Цей герб своїм видом наскрізь модерний, модерніший, чим візантійські льви та орли і т. п., що так вже переїлися в геральдиці", – писала про Тризуб херсонська газета "Дніпро" 18 квітня 1918 року.
А тим часом Україна могла й не мати такого ідеального гербу.
Не всі знають, що Тризубу як офіційному гербу України цього березня виповнилося лише 99 років (навіть не сто!). А сто років Тризубу як НАПІВОФІЦІЙНОМУ гербу виповниться цього року в червні. Зовсім молодий символ порівняно з українськими прапором і гімном. Але до обставин затвердження Тризуба гербом України повернемося трохи згодом.
Тим часом північні «брати наші менші», вкравши в нас усе, що було пов’язано з київською великокняжою спадщиною (включно з іменем «Русь»), мали трохи часу для привласнення також і такого чудового герба. Від цього нас врятувало лише те, що в Росії ті, хто міг таке зробити (прихильники самодержавства), не мали причин відмовлятися від двоголового орла, а ті, хто мав причини, не мали можливостей, а коли мали – не виявили чи то достатньої спритности, чи то достатньої переконаності..
Ця ситуація не є такою надуманою, як може здатися комусь.
Олексій К. Толстой. Портрет роботи І.Рєпіна
У XIX столітті жив у Росії Олексій Костянтинович Толстой – популярний тоді письменник українського походження, правнук гетьмана Кирила Розумовського, людина, яка піклувалася долею засланця Тараса Шевченка. Олексій Толстой мав дуже оригінальні – як для тих часів – погляди на сучасне й минуле Росії: не сприймав ані створеної Петром I з німецькою допомогою бюрократичної Російської імперії, ані допетровського Московського царства, вбачаючи в ньому спадкоємця Золотої Орди (передусім це стосувалося часів правління коронованого садиста Івана Грозного). Тож поет-українофіл шукав для Росії якогось альтернативного історичного ідеалу і знаходив його лише у т. зв. «Київській Русі». Кумиром О.К.Толстого (і персонажем багатьох його творів) був «Владімір Красноє Солнишко», якого ми знаємо як Володимира Великого (до речі, саме за часів цього князя Тризуб з’явився на київських монетах). Питання: якби О.К.Толстой шукав нового герба для Росії, що би він знайшов, крім Тризуба?
Срібляники Великого князя Володимира Святославича
Чи так само, як О.К.Толстой, відчували вітчизняну історію члени російської емігрантської організації «Національний союз нового покоління» (НСНП)? З 1936 року це був уже «Народно-трудовий союз» (НТС), після війни – «НТС російських солідаристів».
Можливо, що так і відчували. Адже слова про «нове покоління» в назві НСНП були не просто слова. У першому статуті НСНП / НТС була вимога до членів організації – ними не могли бути люди старші 1895 року народження. Мабуть, створений 1930 року НСНП сприймав себе як принципову альтернативу старому білогвардійському рухові, втіленому передусім у «Русском общевойсковом союзе» (РОВС).
Автору наразі не вдалося знайти яскравих прикладів ідеологічної війни між двох поколінь російської політичної еміграції, у якій молодь відкидала би базові цінності старших, але те, що конфлікт генерацій був жорстким, свідчать деякі філіпіки зі середовища НТС: «Більшість емігрантських організацій по суті – товариства махання руками в повітрі… Доводиться кадри організації очищати від скоблінської нечисті [генерал Скоблін, голова РОВС. – А.К.]… Багато часу й енергії йде на боротьбу проти ворогів емігрантських, ворогів внутрішніх». Себе НТС називав «революційною організацією нового типу», хоч і антикомуністичною. Сумнівно, що такі дефініції подобалися старим білогвардійцям. Дехто називає довоєнних НТСівців «російськими фашистами». Попереднє формулювання не суперечить такій характеристиці.
Партійні значки НТС
Священним символом для переважної більшости російських емігрантів був двоголовий орел. Мабуть, для них дисонансом пролунало рішення Ради НТС від 1936 року – встановити емблемою руху «тризубець, перший символ Руської держави, знак великого князя Володимира Святого, на національному трьохбарвному тлі». Згідно зі статтею 7 сучасного статуту НТС, «емблема руху – родовий знак великого князя Володимира Святого, засновника Російської держави, зображений у вигляді золотого тризуба на білому, синьому та червоному тлі або в чорно-білому виконанні, без тла». Ще одна НТСівська характеристика Тризуба: “Символ християнської державності, рівноваги княжого й демократичного начал, голос минулого, що кличе віддати борг нашому майбутньому”.
Наприкінці травня 1942 року українському письменникові, мельниківцю Аркадієві Любченкові в Харкові потрапила до рук брошура НТС з Тризубом на першій сторінці. За словами Любченка, «зміст брошури закликає до єдности всі народи кол[ишньої] Росії. Одне слово – «єдіная і нєдєлімая», що починає подавати свій голос і виявляти акцію дуже грубо, провокаційно і нерозумно. Розраховано на те, щоб збивати з пантелику і місцевих недоуків і німців та взагалі чужинців».
Сучасний дослідник Вахтанг Кіпіані пише: «Маю у колекції кілька подібних зразків російських спроб "приватизувати" Тризуб, зробити його своїм і через нього як через пуповину зв'язатись з києво-руською спадщиною. Була така цікава емігрантська антикомуністична організація НТС… Вони були готові визнати Київ, а не Москву столицею "майбутньої Росії", аби не розділяти "єдиний народ"».
Один із сучасних ідеологів НТС, стверджуючи, що «трьома китами», на яких базувалася організація, були «ідеалізм, націоналізм і активізм», досить плутано пояснює другий пункт із цього переліку: «Національно-Трудовий Союз мав на увазі «російський націоналізм», такий слов’янський націоналізм. Якщо грубо говорити, то вони не вважали білорусів, українців за окремі нації, вважали їх однією великою нацією. І вважали, що вони мають реалізовувати себе в межах Росії. Це був такий «російський націоналізм»… Саме тому НТС своєю емблемою зробив тризубець – ніби в піку Україні, у якої це теж є національним символом. Тобто, не даючи їм його монополізувати, узурпувати». Водночас він намагається цитувати якісь програмні документи НТС: «…на відміну від націоналізму російського, що неминуче призводить до нездорового великоруського шовінізму». Тобто, не все було так просто.
Отже, російські (умовно кажучи) «демократи» таки вчинили спробу привласнити Тризуб, але запізно, бо аж у 1936 році. Після чотирьох років українських визвольних змагань (1917-1921) це було зробити важко, бо вже всі знали, чиїм гербом є Тризуб.
Але росіяни мали нагоду зробити це набагато раніше. Зручний момент для цього склався рівно сто років тому – у 1917-му (рідкісний і недовгий епізод з історії Росії, коли в цій країні при владі були справжні ліберал-демократи).
Тут варто пригадати обставини, коли Тризуб (задовго до НТС) з’явився в полі зору не лише істориків, а й політиків
Ми вже згадували про червень 1917-го. Саме тоді утворили перший уряд модерної України, Генеральний Секретаріат, якому потрібна була гербова печатка. І за порадою (увага!) директора Київського міського музею Миколи Біляшівського, на цій печатці з’явився княжий Тризуб, династичний знак Володимира Великого. (Ось, хто, виявляється, був батьком геніальної ідеї).
Але це ще не був офіційно затверджений герб. Процес українського герботворення тоді затягнувся.
Щойно 15 листопада відбулася нарада у справі герба. Було відкинуто найпопулярніші (традиційні) варіанти: архістратига Михаїла, козака з мушкетом і галицького лева. Натомість з’явилися нові, подібні до американських чи французьких взірців: золоті зірки на синьому тлі за кількістю земель України (як на прапорі США) або золоті літери "У" чи "У.Н.Р." на синьому полі (подібно до французьких "R.F."). Трохи згодом голова Центральної Ради Михайло Грушевський висунув ще одну ідею гербу – золотий плуг у синьому полі як символ "творчої мирної праці в новій Україні".
Золотий плуг на одному з проектів гербу
Тим часом після більшовицького перевороту в Петрограді виникла пильна потреба для Центральній Раді брати на себе максимум відповідальности і перетворювати Київ на повноцінну столицю, реальний центр влади в Україні. Передусім у фінансовій сфері – адже «гроші – нерв війни», як казали в часи І.Мазепи. А для того, щоби контролювати грошовий обіг на своїх теренах, УНР мусила мати свої гроші. Тому на межі 1917-1918 років інтенсивно тривав процес створення перших українських грошей. Відповідно, питання гербу вирішувалося майже самопливом, стихійно, без спеціальних урядових рішень.
6 січня 1918 року в обігу з’явилася перша українська банкнота (номіналом 100 карбованців) – із зображенням Тризуба, розроблена художником Георгієм Нарбутом. А 27 січня Центральна Рада ухвалила закон про флот УНР, в якому фігурував військово-морський прапор – також із Тризубом.
25 лютого на засіданні в Коростені (куди провід УНР відступив перед наступом більшовиків) Мала Ради ухвалила: "Гербом Української Народної Республіки приймається знак Київської Держави часів Володимира Святого".
Герби УНР авторства Василя Кричевського
І щойно 22 березня 1918 року та ж Мала Рада остаточно затвердила великий і малий державні герби на основі Тризуба – у варіанті, розробленому відомим художником Василем Кричевським.
Як бачимо, 1917 року українські демократи в питаннях національної символіки дали російським великої «фори». Чи скористалися з неї російські демократи?
Можна сказати, що вони мали таку нагоду. Адже, як ми щойно бачили на прикладі України, грошова реформа часом буває великим стимулятором для «гербошукання». Тимчасовий уряд новонародженої Російської Республіки не був винятком у цьому правилі. У 1917 році він провів часткову грошову реформу – на доповнення до царських паперових грошей випустив свої. Нові гроші згодом отримали народну назву «керенок» – за прізвищем голови Тимчасового уряду Олександра Керенського. Першу купюру пустили в обіг 26 квітня – майже за два місяці до того, коли українці вперше використали Тризуб в офіційних документах (ще одну запустили в серпні). І у ній були присутні певні геральдично-символічні новації.
Але росіяни не скористалися з цієї нагоди привласнити собі київський Тризуб. На нових грошах залишився двоголовий орел. Хоча певні зміни з ним таки відбулися. Птах-мутант позбувся символів монархізму – трьох корон над головами та скипетру з державою в лапах. Крім того, йому «опустили» крила (можливо, щоби наблизити до давнього візантійського взірця?). «Республіканський» орел виглядав досить кумедно на тлі свого імпозантного імперського попередника. Але він надовго пережив своїх творців – Тимчасовий уряд. Наступна більшовицька влада протягом ще двох років після його падіння випускала нові й нові номінали «керенок».
Герб Візантії (на жовтому тлі), двоголовий орел Російської Республіки (1917) та герб Російської Імперії (на червоному тлі)
Чому російські демократи не пішли далі й не поставили замість «обскубаної курки» геральдичний знак київських князів? Не знайшлося історика, хто би підказав? Чи боялися «надмірного радикалізму», не наважилися зазіхнути на пережитки монархічної традиції? Зараз це вже не має значення. Попри пізніші геральдичні експерименти НТС, історія остаточно закріпила Тризуб за Україною, а за Росією – двоголового орла в його імперській іпостасі.
І все ж, виявляється, у Петрограді 1917 року (і 1919-го також) не оминули спроби під час підготовки до запуску «керенок» пошукати для Росії нових-старих символів. Навіть ще давніших за Володимирів Тризуб. Не усунувши зі своїх «кредитних білетів» двоголового орла, росіяни водночас розмістили поруч із ним – стародавню арійську свастику…
08.04.2017