На правах рукопису.
День 29. квітня 1918 року на завжди залишиться в нашій памяти й перейде до історії як день відновлення історично-традиційної форми української державности — Гетьманьства. Це правда, сама державність українська, по півторастолітній перерві, була формально відновлена вже перед тим днем. Одначе національне відродження, яке з нечуваною силою обхопило було широкі верстви українського народу в перші дні революції 1917 року, не зразу привело до відродження української державности. Ми ще так звикли були до старих форм політичного мишлення, ще так були заворожені гаслами автономії й федерації, ще так свято були переконані в тому, що "у вільній Росії вільна Україна", знайде своє щастя-долю, що всю весну й літо 1917 року боролися за здійснення цієї автономії, і в тій боротьбі виладувалися й погасли наш запал і ентузіязм перших місяців революції. Тодішні провідники українського визвольного руху ще так вірили у спасенність старих гасел, ще відкидали кожну згадку про самостійність і вважали її мало не за "контр-революцію".
Треба буде аж гірких розчарувань літа й осени 1917 року, щоб вони самі прийшли до думки про самостійність і нарешті ту самостійність проголосили. Але проголосили її, як неминучість, як потребу відокремитись від хаосу, що заливав після жовтневого перевороту Росію й грозив залити й Україну. Вони не мали певної надії потягти за собою народні маси в імя державної самостійности України. Тому весь натиск вони клали на гасла радикальної земельної реформи, яка одна, на їх думку, могла промовити до серця українського селянина. Їх дожидало нове розчарування: їх випередив сусід з півночі, який проголосив і розпочав на ділі негайну і безкомпромісову соціяльну революцію, не рахуючись зовсім з національно-державною українською рацією. І збаламучені цим українські народні маси відвернулися від провідників українського руху та заняли що-до їхніх змагань становище байдуже, проголосивши мовчки, як тоді казали, свій "нейтралітет".
Відомі всім події початку й весни 1918 року показали, що шлях, яким пішли українські ліві партії, заводив їх на манівці. З'явився новий претендент на багатства української землі, на продукти праці українського селянина й робітника: це були німці. Молода українська державність, опинившись між двох огнів, повисла на волоску. На щастя, і серед військових, і серед хліборобських кругів на Україні знайшлися люде, які станули на тому, що єдиним виходом з критичного становища й рятунком від зазіхань на Україну з боку її ближчих і дальших сусідів був зворот до твердої влади, до порядку і ладу, опертих на властиво нашому народові привязання до приватної власности й до індівідуального господарства. Це був зворот до історичної традиції, до Гетьманства як останньої в нашій історії форми державного устрою. Прихильники Гетьманства зважились на політичний переворот, непопулярний, правда, в певних кругах українського громадянства, але необхідний. В тяжких умовах фактичної німецької окупації, серед розтічи думок і дезорієнтації українського громадянства, вони поставили тверді умови окупантам, перевели в певному розумінні слова безкровний переворот і замість "Української Народньої Республіки" проголосили "Українську Державу" в історічній формі Гетьманства.
Діячів перевороту очолив Покійний Гетьман Павло Скоропадський. Він зважився взяти на себе тягар влади й історичної відповідальности. Серед неприхильности й недовірря з боку одних кругів українського громадянства, серед байдужости других, в обличу чужої сили, яка мала одну лиш мету — як найбільше використання багацтв України. Він зумів за короткий час наладнати державний апарат, відновити господарське життя, запровадити лад, розхитаний революційними подіями, й повести Українську Державу по шляху поступневого політичного, економічного й культурно-національного розвитку. В цьому велика історична заслуга Покійного Гетьмана, дарма що не судилось Йому привести український державний корабель до щасливої мети. За його короткого правління Українська Держава була поставлена на широкій теріторіяльно-національній базі, на основі співпраці всіх верств українського населення, які хтіли мати свою власну державу, а не бути колонією зажерливих сусідів. Ця Держава станула на загально-европейських основах суспільного ладу, з широкими правами людини й громадянина, в дусі справжнього демократизму не на словах, а на ділі.
Тому, хоча з погляду наших сучасних обставин акт 29.ІV.1918. здається лиш давно перегорнутою сторінкою минулого, але в історичній перспективі він є й залишиться знаменною й великою подією. Ми певні, що коли пройде ще деякий час, коли ми всі будемо нарешті в стані спокійно оглянутись на наше недавнє минуле і скласти над ним безсторонній суд, тоді й акт 29.ІV.1918. року стане в наших очах у повній своїй повазі й значінні і яко такий він буде записаний на сторінках історії визвольних змагань українського народу.
[Український літопис, липень 1946]
10.07.1946