"Кіевская Мисль" з 19 (6) квітня подає п. з. "Українське питаннє" широке звідомленнє криптонїмного автора М. І. з наради обєднаного засїдання президії Центральної Ради й виконавчих комітетів ради обєднаних громадянських орґанїзацій, ради робітничих депутатів, військової ради київського ґарнїзону та коалїційної ради студентства. Вістками з сього звідомлення доповнюємо звідомленнє сеї наради, подане нами в попереднім числї за "Русск-им Словом", зокрема в тих місцях, де звідомленнє "Русскаго Слова" перекручене або має недоговорення. По Страдомскім забрав слово І. Фрумін, котрий заявив, що обміну думками з представниками Центральної Ради викликує нетільки бажаннє розсїяти чутки, які згустили атмосферу, але й вияснити питаннє про утвореннє краєвого виконавчого комітету.
Проф. М. Грушевський сказав: Ми явили ся тут нетільки тому, щоб розсїяти чутки й непорозуміння, які повстали між українським народом і орґанами місцевої самоуправи, видвигненими революцією, але й вияснити дуже важне для нас питаннє, — чи маємо дїло тільки з непорозуміннєм, чи принципіяльною ріжницею. Сумно, що тут черпали вістки про наміри українських орґанїзацій не з офіціяльних авторитетних джерел — Центральної Ради, не з заяв авторитетних українських дїячів у відродженій українській пресї, а з якихсь невідомих неавторитетних сфер. Ми не можемо не протестувати й проти погроз, які дійшли до нас. Від імени ради робітничих і салдатських депутатів вийшла заява, що коли український конґрес проголосить себе Установчими Зборами, його розженуть баґнетами військ. Я питаю вас, — як ви глядите на можливість таких явищ? Чи не є се спосіб старого дипльомата Толейрана? Ми є виразниками волї українського народу, ми переконані, що висловлюємо настрій землї, ми знаємо, що Київ — центр України, що він обмосковщив ся, що він стратив звязок з землею, будучи островом серед української території, а тому наперед, заки розсїяти чутки й непорозуміння, наперед заки означити ту середню жадань українського народу, яку ми установлюємо, я запитаю вас, — які ваші заміри? З ким ми тут стрінули ся? і т. д.
Д. Григорович-Барский заявив: Справу поставлено не на належитий ґрунт. Напружена ситуація викликана очевидним непорозуміннєм. — Чи є між нами такі, що стоять на пунктї погляду старого обмосковлення? Без сумнїву нема! Бо й не може бути таких... Трівогу викликало очевидно не принципіяльне поставленнє питання про національне самоозначеннє, а акція в справі переведення у життє сих принципів. Не може бути в нас нїякого оспорювання права українського народу на національне будівництво, так само не може бути й мови про якусь фізичну сутичку. У нас можуть бути виключно словні сутички. І в теперішню хвилю ми звертаємо ся до вас з просьбою розсїяти туман, розвіяти чутки, що викликують у деяких трівогу.
По І. Фрумінови забрав голос представник Центральної Ради Антонович і заявив, що не можна говорити про октроюваннє федеративної російської республики, бо тут заходить просте змішаннє понять. Не може український народ розвязувати питання будучої будови цїлої держави. Можна говорити тільки про установленнє автономії України. Сього питання нїхто не порішає, бо й не можна його порішити без відома всїх народностей, які заселюють Україну. Зїзд, який відкриваєть ся 6 квітня, національний, а не територіяльний, а тому він і не може порішити того, що порішити має право тільки територіяльне зібраннє при участи всього населення без ріжницї національностей і віроісповідання. Те, відки має йти проголошеннє автономії України, — з верху або з низу, — повинен ухвалити сам народ. Трівога, викликана невідповідальними чутками, безосновна. А. Нїковський указав, що передтим, заки вияснять ся сї питання, — треба негайно розсїяти погрозу баґнетами. Під такою погрозою немислимі нїякі вияснення.
Представник ради робітничих депутатів М. Брантман від імени салдатів запротестував проти приписуваного чутками радї салдатських депутатів наміру баґнетами розігнати конґрес, як що він проголосить автономію. — "Ми просимо назвати ту особу, котра посміла від нашого імени зробити таку заяву, бо вона нетільки не мала права складати такої заяви, але й її не можна стерпіти серед нас". Дальший хід його промови, відомий з попереднього звідомлення. Винниченко відкрив, що погрозу висловив один із членів ради робітничих депутатів. Предсїдатель ради робітничих депутатів П. Нєзлобін заявив: "З реферату на обєднанім засїданню соціялїстичних партій про течії серед Українцїв витворило ся вражіннє, що є сильна течія, яка змагає до того, щоб до часу всеросійських Установчих Зборів скликати Установчі Збори України. Сепаратистична течія така сильна, що її треба здержувати. Яко представник ради робітничих депутатів я заявив, що признаю скликаннє національних Установчих Зборів в теперішній час, при складних полїтичних умовах, неґативним явищем. Усяка національність має право на самоозначеннє. І дивно було-б відкидати се право Українцїв, котрі без сумніву займуть в Установчих Зборах почесне місце, добиваючи ся здїйснення своїх національних завдань. Я особисто не вірю, щоб Українцям удало ся здїйснити тепер свої наміри, навіть колиб вони і скликали свої Установчі Збори. Але думаю, що се викликало-б немиле вражіннє серед військ. Я не знаю, як реаґувала-б армія на сепаратистичні течії. Ось в такім змислї я і говорив про армію. Я тверджу, що серед робітників нема сепаратистичних течій. Мене здивувала заява проф. Грушевського, що немовби з неба звалив ся. Він не знає, — чи має український народ в особі демократичного громадянства приятелїв чи ворогів. Я тверджу, що серед демократичного громадянства нема ворогів українського народу. Сю заяву проф. Грушевського я особисто прийняв як образу".
Коли капітан Карум говорив про якусь відмову Українцїв від негайного заведення автономії, деякі члени Ради заявили: "Ми тут не відмовляли ся, а інформували". По Карумі В. Винниченко заявив, що сепаратистичну течію можна уважати помершою. "Нам, Українцям, свобода Росії так само дорога, як і вам, вона нам ще дорожша, бо нас більше гнетено. І ми будемо хоронити волї від яких би не було посягань. Ми думаємо, що слова повинні перетворити ся в дїло. Ми не боїмо ся сказати, що здїйсненнє народньої волї се не небезпека для свободи. І колиб населенню України вдало ся скликати територіяльні збори й вони ухвалили виразні постанови, то чим перешкаджало-б се справі волї? Ми — не манекіни. Ми повинні творити дїло, бо віра без дїла мертва. Я відкрито розкриваю карти, але говорю, — як буде доказано, що переміненнєм у життє нашої віри ми внесемо дезорґанїзаційні основи, що ми принесемо шкоду справі загальної волї, в такім разї ми, не надумуючи ся, відмовимо ся від нашого шляху. Але я переконаний, того не можна доказати". А. Нїковський предложив не говорити про сепаратистичну течію, бо вона, означаючи відірваннє України від Росії, не має майже місця. І. Фрумін вказав, що заява про переміненнє думки в дїло й витворила ґрунт для побоювань. — "Теперішньої хвилї ми не уважаємо відповідною для перемінення в життє корінних територіяльно національних питань. Основне завданнє хвилї — усуненнє всього, що може перешкаджати в боротьбі цїлости за волю. Як буде поріжненнє між носителями революції, — се катастрофа."
Потім давав вияснення проф. М. Грушевський, котрий вказав, що як чутки, так і побоювання повстали почасти завдяки тому, що багато недуже добре розбираєть ся в термінольоґії державного права. — "Яким способом український народ може установити "федеративну республику?" Так само дивною і малозрозумілою є обава, що скликуваний зїзд може проголосити себе Установчими Зборами. Подібні розмови нетільки мають малу підставу, але й вони виразно висять у повітрі. Думати, що автономію можуть здїйснити тільки сили пануючої (під статистичним оглядом) національности, — се також належить до наївних дурнот. Що торкаєть ся національного конґресу, його програму надрукувала нетільки українська преса, але й русска — "Кіевская Мисль". В сїй програмі поставлено справу утворення не національної, а територіяльної орґанїзації, очевидно за згодою з усїма иншими національностями, які заселюють край. Зїзд має на цїли санкціонувати Центральну Раду, яку признали окремі орґанїзації, але потребує санкції такого авторитетного виразника українського народу, яким є конґрес. Саме Центральну Раду предкладаєть ся перемінити з національної на територіяльну орґанїзацію — міжнаціональну. Але зїзд займаєть ся тільки теоретичним розробленнєм сього питання, його конструкцією, а не здїйсненнєм, бо останнє можливе тільки при спільній акції всїх сил, що заселюють Україну. Вся та наша акція, котра яко така простує до підготовлення автономії, до будівництва України, переводить ся в повнім контактї з тимчасовим правительством і нетільки не містить у собі елєментів, які можуть підірвати суцїльність боротьби за загальну волю, але й навпаки простує до утвердження свобід і закріплення демократичного ладу. Ми знаємо, що серед Українцїв — незорґанїзованих, невідповідальних людей, є випади, які викликують немиле вражіннє, але ми ведемо рішучу боротьбу з подібними незорґанїзованими виступами, розглядаючи їх вузько шовінїстичні наміри яко національний злочин... Що торкаєть ся думки, — чи я упав з місяця, то ся думка не має підстави. Я більше нїж двадцять лїт вів боротьбу в умовах російської дїйсности. І моє питаннє, звернене до представників демократичного громадянства, не може нї для кого бути образливим. Бо можна бути яким завгодно демократом і бути централїстом, можна бути демократом і бути проти національного будівництва та не рахувати ся з національними домаганнями. По всїм тім, що ми тут чули, ми очевидно відходимо вповнї заспокоєними, але по словних декляраціях повинні піти й дїла".
По професорови М. Грушевськім, який відповідав на питаннє А. Лепарського, запитав представник коалїційного студентства, наскільки вірна заява, що національний зїзд проголосить себе територіяльним і вибере тимчасове українське правительство, й дістав відповідь: Се невідповідальна заява! По промові полковника Чеховича Страдомський, закриваючи засїданнє, зазначив, що меншість комітету не подїляла й давнійше висловлюваних побоювань, маючи довірє до державного розуму українських провідників. "Ми в кождім разї маємо велике признаннє для представників Центральної Ради за їх вияснення. Не може бути й мови про те, що тут сидять вороги Українцїв, тут є тільки товариші, а є багато і слуг України".
Звідомлення з самого зїзду приносить "Кіевская Мысль" з 20 й 21 (7 й 8) квітня. На вступі під заг. "Перед зїздом" читаєм: "Теперішнїй український національний зїзд або, як деякі його називають "всеукраїнський конґрес", треба конче розглядати у звязку з рядом українських зїздів, які відбувають ся у великодню недїлю у Київі. На тих приготовавчих зїздах, які донинї тривають, йшла кипуча робота української вільної думки, на них обговорювали ся всякі можливі програми, пляни, на них ухвалювано виразні резолюції, які без сумнїву, коли не ляжуть в основу, то в кождім разї дуже рішуче відібють ся на працях зїзду, про який пишемо. У великім ступнї сї попереднї зїзди дали й головний континґент учасників теперішнього зїзду. Словом попереднї зїзди до деякого ступня можна уважати інїціятивними й прелїмінарними для всеукраїнського зїзду, який сьогодня відбуваєть ся в купецькім зібранню. В дану мінуту ще нема можливости докладно підрахувати число делєґатів, які зїхали ся, бо се число зростає кождої хвилї тими, що прибувають залїзницею, на пароходах, на конях, а навіть per pedes apostolorum, пішки. Останнім способом послугують ся очевидно селяне, що йдуть "з цїпком і клунком за плечима" з близько положених сїл. Се вже свого роду українське патріотичне паломництво. Позавчора по приватним відомостям зареєстровано в орґанїзаційнім бюрі більше нїж 400 делєґатських карт, більшість з них видано членам приготовних зїздів, про які була мова вище. Учора від раннього ранку видавано делєґатські карти в будинку педаґоґічного музею й купецького зібрання ново прибувшим, що утворили такі звичайні в наш час дуже довгі "хвости" черги.
Треба було бачити сю загальну радість при стрічах вільних горожан свобідної країни, радість, яка можливо находить свій переважний вислів в українській природї, довготерпеливій до останнього ступня, до такого самого ступня вульканїчній щодо прояв одушевлення. Сїяючі від тремтячого весняного усміху обличчя, горючі жаротою радости очі та всюди звінка, свіжа, кольоритна чисто-українська мова. Дружні обняття, палкі поцїлунки... Словом родина, члени одної семї зїхали ся на своє спільне свято. Так воно і є в дїйсности. Треба дуже довго й сильно терпіти, треба віками зносити гнет національної і полїтичної неволї, щоб так бурливо прийняти свято визволення!"
Про відкриттє зїзду пише часопись: "Заля купецького зібрання переповнена. Море голов і від краю до краю хлюпаючі хвилї української мельодійної мови. Партер наповнюють делєґати, число яких значно перейшло поза тисячу людей. Та ще не всї, дожидають ще тих, що не вспіли прибути на сьогоднїшнє засїданнє. На ґалєріях публика й так само виключно українська, яка не має делєґатських повновластей.
Коло 2-ої год. місця в президії займає Центральна Рада. Зїзд відкриває проф. М. Грушевський відчутою промовою, з глибоко урочистим характером. "Не зважаючи на труднощі дороги, — говорить професор — ви, люде української землї, приїхали сюди, гнані важністю місії, яку накладає на всїх нас переживана нами велика історична хвиля. Перед вами трудне й відповідальне завданнє, — відзеркалити у своїй творчій працї, наскільки се можливо, дїйсний голос землї, представниками якої ви є сьогоднї.
Нинїшній склад Центральної Ради, що містить в собі представників усїх орґанїзацій города Київа та значного числа провінції, все-таки не уважає себе відповідно правосильним без вашої санкції і може потребує нових виборів і доповнення, як на се буде ваша воля".
Дальше проф. Грушевський звертаєть ся з привітом до салдатів Українцїв, у числі яких на залї находять ся і делєґати петроградських полків, що перші піднесли прапор революції у Петроградї. На його предложеннє зїзд просить їх зайняти місця в президії. Поява на естрадї салдата Авдієнка (українського соціяльного демократа), який підняв волинський полк, що, як відомо, перший явив ся цїлий уоружений у Таврійській палатї, викликує бурю оплесків. Потім професор вітає селян і робітників, що прийняли активну участь у революції, і предкладає пошанувати память жертв, що впали за волю народу. Усї присутні в лад і з перейняттєм співають "вічная память". Опісля Грушевський подає програму зїзду та предкладає вибрати предсїдателем представника чорноморських козаків С. Ерастова й товаришами предсїдателя делєґатів-салдатів від петроградських полків Авдієнка та Гарбара. Збори однодушними оплесками вітають се предложеннє. Дальше президія доповнюєть ся представниками від селянства, робітників, духовенства й інтелїґенції. З великим одушевленнєм, висловленим довго невмовкаючими оплесками, зїзд привітав появу в президії популярного письменника й дїяча української соціяльно-демократичної партії Володимира Винниченка.
На предложеннє селянина-делєґата окремо пошановано память борцїв, що впали за волю України. Всї присутні з глибоким перейняттєм і почуттєм, стоячи, відспівали Шевченковий "Заповіт".
Останнїми членами, що доповнили склад президії, були: матрос чорноморської фльоти Пелишенко, котрий в короткій, гарячій промові подав зїздови ухвалу його товаришів-матросів "активно боронити волї України", й письменник П. Богацький, що вернув з заслання на Сибір.
Опісля зїзд приступив до вислухання рефератів по питанням полїтичної перебудови Росії на основах федерації держави й автономії складових національних частей. Реферати інформаційного характеру були на отсї теми: 1. Державне право й федеративні змагання на Українї; 2. Федералїзм. Домаганнє демократично-федеративної російської республики; 3. Автономія широка й обмежена, національно-територіяльна й національна. Домаганнє широкої національно-територіяльної автономії України. Права національних меншостей і їх ґарантія. Референтами були: помічник київського ґубернського комісара Д. Дорошенко, молодий український учений А. Шульгин і відомий український публїцист Ф. Матушевський.
Д. Дорошенко дав з початку реферату загальні поняття про автономію і федерацію та вказав приклади федерації в західній Европі, подрібнїйше задержав ся на розвиткови ідей федерації на Українї. В ретроспективнім оглядї він слїдом за Костомаровим відмічує явні признаки федеративного ладу давньої Руси, де разом з тим не заглушувало ся місцеве життє. Татарщина змела ті федеративні форми, але федералїстичні змагання на Українї не щезли й виступили пізнїйше в союзї України з Польщею. Сей союз не був міцний і не міг бути таким при гнетї демократичної України аристократичною Польщею. Революція Богдана Хмельницького приводить український народ до переяславського договору. Якби не розбирали сей договір учені, безсумнївним є факт установлення договорними пунктами автономії України (автономія церкви, війська, правительственної управи, а також право міжнароднїх зносин). Виложивши дальшу долю України й еволюцію ідеї її автономії, референт підчеркує, що в теперішню хвилю се домоганнє на цїлий свій зріст стає перед усїєю визволеною Україною.
Яко дальший референт виступив А. Шульгин. Поставивши питаннє, яка нам потрібна форма правлїння, референт заявляє: "Нам потрібна демократична республіка з виборним правом, основаним на чотирочленній формулї, при федеративнім державнім ладї, який ґарантує усуненнє централїстичної системи, та при національно-культурній (?) автономії України".
З дуже великою цїкавістю вислухано потім реферату Ф. Матушевського про права національних меншостей. З статистичними даними про населеннє України референт вказує на домінуючий український елємент на його території, куди розмірно в невеликім числї вкроплені елєменти инших народностей. Се дає йому право до виводу, що Українї конче потрібна національно-територіяльна автономія з повною ґарантією прав національних меншостей і їх самоуправою, з широкою самоуправою у волостях і селах, з рівністю всїх горожан краю перед законом і з найбільшим зближеннєм адмінїстративних і судових інституцій до потреб народів, які творять цілість краю. Свій реферат Матушевський закінчив словами: "Тому будемо твердо й високо держати в своїх руках наш чистий прапор вільности народів, винесений нами незамараним з брудної тюрми народів на свіже, ясне й чисте повітрє свобідної України. Будемо спільними силами охороняти сей чистий прапор від проб темних і несвідомих сил заваляти його брудом шовінїзму й ненависти до національних меншостей на Українї".
На вечірнїм засїданню заля була зовсїм переповнена. Ґалєрії також повні публики. Постороннїм, що бажали дістати ся на ґалєрії без синьої карти, енерґічно загороджували дорогу. Настрій серед делєґатів був піднеслий, маса була таких, що хотїли говорити про питання, яких торкнули ся референти на дневнім засїданню. По промові зараз першого бесїдника, з огляду на величезне число записаних, ухвалено дальше записуваннє бесїдників перервати, а промови обмежити до 10 мінут. Виступило 23 бесїдників. Значну сензацію викликали промови тих, що виступали за необхідністю утворити самостійну Україну... В часї промови першого бесїдника внесено прапор з портретом Шевченка, що викликало на зборах ентузіязм, який вилив ся в урочистім відспіванню "Заповіту". Загалом з великої більшости промов делєґатів вияснив ся виразний національно-полїтичний настрій, висловлений у прийнятих одноголосно резолюціях, поставлених під голосуваннє на предложеннє проф. Грушевського матросом Пелишенком, а поданих уже в 149 числї "Вістника".
Характеристичне те, читаємо в "Кіев. М.", що в дусї обмеження або знехтування прав національних меншостей не піднїс ся нїодин голос. Навпаки була слїдна тенденція підчеркнути зичливе та справедливе відношеннє до неукраїнських народів. Значну ролю у витворенню свідомого відношення до роботи і в підтримцї настрою у дусї загальнолюдських ідеалів відограли представники соц.-демократичної і соц.-революційної партії. Щодо сього треба зазначити палку промову члена петроградської ради робітничих депутатів і української соціяльно-демократичної військової орґанїзації в Петроградї — салдата Авдієнка. Він не завагав ся з твердими словами докору звернути ся до українських патріотів, указуючи на їх недавню полїтичну інертність, недостачу дїйсної національної гідности, й закликував стрясти з себе порох фальшиво зрозумілого націоналїзму та йти в єдности з демократіями инших народів до ясних ідеалів соціялїзму. В такім самім дусї була й змістова промова українського соц.-демократа Чеховського. В палких промовах соціялреволюціонери Н. Ковалевський і В. Начаєвська закликували через здоровий демократичний націоналізм іти до інтернаціоналїзму. Цїкава була промова прибувшого з фронту салдата Дорошенка, котра блестїла живим українським гумором і влучністю сентенцій. З огляду на значну скількість прибувших на зїзд селян всї гасла про землю і народ приймала авдиторія з незвичайним ентузіязмом. Поодинокі войовничі ексцеси в шовінїстичнім дусї й окремі випади не шкодили загальному настроєви, який висловив ся в одноголосно прийнятих резолюціях.
Заслугує на увагу позачергова заява, зроблена підпоручником Міхновським (адвокатом з Харкова). Указавши, що 4 квітня українська депутація була в місцї перебування верховного головного команданта з просьбою о дозвіл на твореннє кадр окремого українського війська, на що і згодив ся ґенерал Алексїєв, котрий зменшив предложений стан війська з одного корпуса до двох бриґад, Міхновський сказав, що з такою самою просьбою українська депутація в часї перервання зайнять зїзду їздила й до мінїстра війни Ґучкова, який знаходить ся тепер у Київі. А. Ґучков заявив свою згоду поки-що на скомплєтуваннє двох бриґад. Мінїстер додав, що по докладнім познайомленню з питаннєм він можливо згодить ся і на утвореннє цїлого корпуса. Свою промову, прийняту бурливими оплесками, Міхновський скінчив словами: "Се військо оборонить волю України й обезпечить їй щастє на будучину. Хай живе вільна Україна разом з вільною Росією!" Вечірнє засїданнє зїзду скінчило ся о 12-ій год. в ночі.
На другий день засїданнє зїзду, 7 квітня, які першого дня, дуже численне, відкрило ся в 12-ій год. Настрій зовсїм дїловий, спокійний, до чого закликував відкриваючи збори, М. Грушевський. До президії запрошено представників одеських і харківських Українцїв і делєґата від Українцїв балтійської воєнної фльоти — офіцера Крупенського. Про відданє на естрадї військової чести прапорови з портретом Т. Шевченка з боку останнього делєґата й про реферати того дня зїзду була у нас мова за "Новою Радою".
Зїзд вислухав привітів. Часть привітів від українських орґанїзацій з огляду на їх велике число тільки перерахував секретарь П. Богацький, а перечисленнє инших відложено. По Страдомськім Д. Григорович-Барский привітав зїзд від краєвого комітетету партії народньої волї. "Наша партія — говорив Д. Григорович-Барский — давно стоїть на яснім розумінню того, що російська держава вимагає для себе будови, яка вдоволяла-б усїм полїтичним домаганням і бажанням окремих національностей. Але се свідомість не загальна в партії й в масах. З особливою гарячістю я вітаю зїзд, бажаю йому спокійної працї на шляху утворення умов вільного істнування українського народу". Член виконавчого комітету др. І. Фрумін як представник переслїдуваної жидівської нації і член партії соц.-революціонерів повітав зїзд: "Серед нас — говорив бесїдник — нема й не може бути противників української автономії. Але се питаннє повинні порішити Установчі Збори". Полковник Матушевич говорив по російськи від ради київського ґарнїзону та по українськи від української фракції військових демократів. Полковник Матушевич нагадував необхідність боротьби з внїшнїм ворогом для укріплення внутрішньої волї. Зїзд шумно вітав представника армії. Від ґубернського земського виконавчого комітету вітав В. Корольов (на українській мові), від товариства охорони жінок п. Клячкина. Виступ з привітом представника тимчасового правительства ґубернського комісара М. Суковкіна гаряче прийнято на зїздї. М. Суковкін жалував, що не вміє добре говорити по українськи й мусить звернути ся до українського зїзду на російській мові: "Тимчасове правительство — заявив М. Суковкін — рахуєть ся з голосом України. Вже тепер український народ у Київі має своїх представників у радї громадянських орґанїзацій і ґубернськім виконавчім комітетї, що помагають менї в справі уладження краю на нових основах. У нас буває гаряча виміна думок, але не було нї одної незгоди. Хай буде згода між Українцями й центральними властями. Український народ нетільки може, але й повинен висловити ся, як він хоче управляти ся, і правительство прислухуєть ся до того голосу. Останнє слово належить до Установчих Зборів, а перше до вас. Рішайте сю справу державною мудрістю, якою все відзначав ся український народ. Нехай живе вільна Україна вкупі з Росією". Бурливі оплески. М. Грушевський поцїлував ся з М. Суковкіним, який зайняв місце в президії. Пішли привіти від київського жіночого громадянського зібрання (п. Синицька), від ґубернської земської управи (Пожарський), від київського комітету соціялреволіоціонерів (Прилежаєв). Своїм гаслом на Українї ставлять соц.-революціонери домаганнє: Вся земля всьому працюючому народови. Представник коалїційної ради київського студентства Баткинський говорив, що передтим у Шевченкові днї студенти співали в мертвих стінах давньої вищої школи "вічну память", а тепер "вічну славу" свобідному автономному народови.
Гаряче прийнято на зїздї привіти національних ґруп. Від жидівської соц.-демократії говорив у жидівській мові Каґан. Від польського соціялїстичного кружка по українськи: Кулїш, від Чехів з армії з фронту Йосиф Франц, що виголосив прекрасну промову про многострадальну Чехію в українській мові, закінчуючи її на просьбу авдиторії по чеськи. Чорноморська фльота й рада робітничих депутатів Одеси повітала зїзд в особі Романченка. "Завдання фльоти — говорив делєґат в сильній промові на українській мові — визволити Україну й установити в Росії Федеративну реснублику". Про таку саму готовність віддати життє за права українського народу говорив представник української секції київської ради салдатських депутатів Чайка. Від польських орґанїзацій на Українї говорив в українській мові Єзєрский, котрий зазначив, що вільні Українцїє в щасливіпших умовах нїж досї гнетені Поляки. "Волю нам треба ще вибороти, тому треба спільними силами твердо стояти на фронтї в імя братерства народів". Предсїдатель чесько-словацьких товариств Вондрак у чеській і українській мові висловив бажаннє, щоб здїйснив ся ідеал Шевченка про вільну федерацію всїх братів Славян. В імени обєднаних жидівських громадянських орґанїзацій виголосив привіт др. Биховський, котрий і окремо повітав "славного провідника українського руху М. Грушевського" й закінчив під бурю оплесків: "Слава українському народови, слава його провідникови Грушевському". М. Грушевський при одушевлених окликах "слава" підійшов до Биховського. Вони розцїлували ся.
Закінчило ся денне засїданнє привітами Колави від Грузинів, М. Шаповала від повітової земської управи, від повітового зїзду земських учителїв, робітничого гутянського знарядного заряду Ситнїкова, від жидівського демократичного учительства (на жидівській мові), від Естонцїв з Дерпта (Швец) з заявою, що Естонцї піддержать домаганнє української автономії на Установчих Зборах, і від батуринських Жидів (Ващенко). Предсїдатель з'їзду подякував усїм бесїдникам і зокрема М. Суковкіну та просив його передати тимчасовому правительству, що український народ готов його піддержати.
Вечірнє засїданнє зїзду відбувало ся під предсїдательством В. Винниченка. Значну часть засїдання присвячено виголошенню привітів. З виголошених привітів одушевлені оклики "слава" й шумні оплески викликала промова уманського епископа Дмитра, який, звернувши ся до членів зїзду з промовою в українській мові, сказав: "Вітаю вас! Менї нїхто не дав повновласти на се. Але мене прислало сюди моє серце, котре дала менї Мати-Україна. Працюйте з Богом в користь нашої дорогої Матери-України".
Дїлову частину засїдання зайняв реферат Понятенка "про забезпеченнє інтересів національних меншостей". Реферат викликав довгу дискусію, в якій бесїдники, виходячи за межі реферату, безпереривно вертали ся до питання про практичні кроки у фактичнім здїйсненню автономії України.
По перерві Грушевський познайомив делєґатів з системою виборів до Центральної Ради. По сїй системі треба вибрати представників від ґубернїй і городів у числї двох третїх і від київських українських орґанїзацій у скількости одної третьої загального складу Ради, причім вибори предсїдателя повинні відбути ся тайним поданнєм голосів. Зїзд згодив ся з предложеною системою. Потім прийнято резолюції, подані нами в попереднім числї, а решту резолюцій наслїдком того, що прийшли ріжнородні поправки й доповнення, ухвалено передати редакційній комісії, у склад якої увійшли: Грушевський, Винниченко й Ткаченко. Вкінцї засїдання делєґати зложили кілька позачергових заяв, у тім числі заяву про тверді цїни на хлїб, установлені тимчасовим правительством для київської ґубернїї, та про можливість членам зїзду дістати залїзничі карти при розїздї з Київа.
"Русское Слово" з 24 (11) квітня доносить з Київа: Кінцеве засїданнє українського конґресу присвячено новим виборам складу Центральної Ради та прийняттю резолюцій. Центральну Раду, в склад якої увійшло коло 150 членів, зорґанїзовано таким робом, що вона стала повним авторитетним представництвом усього українського народу. До неї входять представники від ґубернїй, де живуть Українцї, від городів, від партій і громадянських орґанїзацій, військових комітетів і комітетів фльоти, селянського союза і т.д. Радї позволено кооптувати спеціялїстів у розмірі небільше 15% під умовою, щоб у число кооптованих увійшли представники національних меншостей. Проф. Грушевський предкладає конґресови тайним голосуваннєм вибрати предсїдателя Ради. Чують ся оклики: Грушевський наш предсїдатель! Слава Грушевському! Грушевський настоює на тайне голосуваннє, вислїдом якого вибрано Грушевського 588 голосами проти кількох предсїдателем Ради. Товаришами предсїдателя вибрано явним голосуваннєм драматурґа Винниченка (с.-д.) й публїциста, радик. дем. Єфремова.
Грушевський поставив предложеннє вислати привіт усїм народам Росії. Серед бурливих оплесків прийнято предложеннє. Потім прийняв зїзд ряд резолюцій, з яких "Русское Слово" наводить отсї:
1. В звязку з деклярацією тимчасової польської державної ради у відповідь на поклик тимчасового російського правительства до єднання польського народу з вільною російською державою перший всеукраїнський національний зїзд (відси до кінця подана резолюція грубим письмом) рішуче протестує проти всяких претенсій на непольські землї. Український народ не стерпить нїяких змагань до загарбання прав на територію України, злиту його потом і кровю.
2. Український національний зїзд ухвалює: а) зажадати від тимчасового правительства видання заборони продавати й заставляти землї та лїси, а також віддавати в довготермінову аренду землї, винищувати лїси, продавати й заставляти та робити умови на довготермінову аренду на природні багацтва в надрах землї, продавати, заставляти й робити умови на довготермінову аренду на фабрики та заводи й б) домагати ся, щоб ті заборони уважали ся дїйсними на всїй території України від 1 марта 1917 р. до того часу, коли кожде з тих питань порішать Установчі Збори.
3. Український національний зїзд поручає Центральній Радї можливо найскорше дати інїціятиву в справі утворення міцного союза тих народів Росії, котрі, як і Українцї, домагають ся національно-територіяльної автономії на основах демократичної республики.
4. Український національний зїзд поручає Центральній Радї зорґанїзувати зі своїх делєґатів і представників національностей меншости комітет для вироблення проєкту автономного статута України, після чого сей статут предложить ся під затвердженнє конґресови України, зорґанїзованому так, аби він висловлював волю населення всїєї території України. Санкцію автономного ладу України дають російські Установчі Збори.
5. Зїзд признає необхідним, аби на тих землях федеративної російської республики, в котрих український народ творить меншість населення, українському народови забезпечено права меншости на таких умовах, на яких на Українї забезпечені права меншостям не-Українцїв.
Відспіваннєм гимну "Ще не вмерла Україна" закрито зїзд.
Як доносить та сама газета, орґан української Центральної Ради "Нова Рада", зводячи в передовицї до купи вислїди конґресу, вказує, що однодушно висловлена на конґресї воля всього українського народу зводить ся до чотирьох пунктів: 1. національно-територіяльна автономія України; 2. перебудова цїлої Росії на основах федерації; 3. Федеративна демократична республика; 4. забезпеченнє прав національних меншостей, що живуть на Українї. На думку часописи вся дїяльність українського народу повинна простувати до того, щоб від декляративних заяв перейти до фактичного здїйснення наведених чотирьох точок.
"Утро Россіи" з 24 (11) квітня наводить дещо з слів полковника Міхновського, яких ми не стрічали у попередніх звідомленнях. Він сказав: "Гетьман Павло Полуботок, замучений Петром, вмираючи, говорив: "Умираю, але на страшнім судї Бог розсудить Петра з Павлом". Сей суд наступив". Міхновському уладжено бурливу овацію. Запропоновано одеську воєнну округу назвати українською.
Про запроєктовану нову Центральну Раду подає ся часопись ось що: Зїзд запроєктував нову постійну Центральну Раду з завданнєм представляти український народ в його полїтичних, економічних, соціяльних і національних інтересах. До Ради увійшло по чотирьох представників від київської, волинської, херсонської, катеринославської, харківської, по трьох від чернигівської, таврійської і кубанської ґубернїй, по двох від бесарабської, чорноморської, воронізької ґубернїй і дальше двох від донської области. А від инших ґубернїй, де Українцї є кольонїстами, по однім представникови. Окреме представництво мають Москва, Харків, Одеса, Петроград, Катеринослав і Ростов на Дону. По двох представників входить від українських партій, духовенства, робітників і студентів. Усїх членів буде в Радї 150. Для постійної роботи вибираєть ся виконавчий комітет з 30-х людей.
В иншій телєґрамі зазначує та сама часопись, що останнє засїданнє українського зїзду відбуло ся серед дуже піднеслого настрою.
[Вістник Союза визволення України]
20.05.1917