"Кіевская Мысль" з 3 квітня (21 марта) приносить такий опис української манїфестації в Київі:
Українська манїфестація в Київі дня 19 марта (1 квітня) відбула ся надзвичайно урочисто при незвичайно великім числі учасників — кілька десятків тисяч народу і салдатів-Українцїв. Зорґанїзовано манїфестацію з інїціятиви Центральної Української Ради обєднаних українських орґанїзацій. Коло 9 год. рано в місцях збору манїфестантів на Синїй площі, в Галицькім базарі коло Нїкольських воріт, на Васильківській вулицї коло 4-ої ґімназії, коло театру Народнього Дому, коло Братського монастиря на Степановській вул., на Ґімназійній вул., коло анатомічного театру — скрізь тут почали збірати ся манїфестанти з національними прапорами.
Коло 10 год. рано похід з прапорами ясно-голубого і жовтого колїру рушив до Володимирського собору, де відправляла ся панахида по Тарасови Шевченкови. На соборну площу під згуки оркестри й співу хорів одні за другими сходять ся манїфестанти й військо з ріжних збірних місць. Роздаєть ся спів "Заповіту", а оркестри грають національний український гимн: "Ще не вмерла Україна". По закінченню панахиди й по промовах духовенства, звернених до манїфестантів, о пів на 11 год. починаєть ся похід від собору. Напередї їхали два козаки в старинних військових українських костюмах, потім їхав на конї в гетьманськім костюмі артист Микола Садовський з свитою дванадцятьох козаків і старанним червоним козацьким прапором, на якім був знак хреста й півмісяця з звіздою. Дальше їхав полковник Глинський, що наглядав за порядком військ, з салдатами Українцями з усїх частин київського ґарнїзону під командою офіцерів Українцїв. Військові части йшли в супроводї своїх оркестр. У кождої військової части був свій національний прапор голубої й жовтої краски. На прапорах яскраво визначали ся такі написи: "Вільна Україна у вільній Росії", "Душу, тїло ми положим за свою свободу", "Автономна Україна", "Самостійна Україна з вільною Росією", "Федеративна Україна", "Хай живе федеративна республика!". За військами йдуть ученики Українцї всїх київських військових шкіл, школи прапорщиків і ученики військової медичної школи. Потім у походї окремими групами йдуть робітники ріжних фабрик і закладів, майстерень, ґрупа почтових і телєґрафічних урядників, урядників південно-західних залїзниць, полонені Українцї-Галичане, робітники ріжних правительственних майстерень, урядники українських книгарень, українські артисти, українська служба з шпиталїв, дїти з приюту для Українцїв-Галичан, учнї вищих шкіл міста Київа, учнї середнїх шкіл, заводових шкіл, члени товариства технїків, члени комітету для збудування памятника Шевченкови, ученицї жіночих ґімназій, ученики вищих і низших народнїх шкіл, члени товариства "Громада" земських урядників, ученики духовної семинарії, кооперативні орґанїзації, члени українських орґанїзацій, українські соціялісти революціонери й инші. Похід ішов у супроводї 14 оркестр військової музики, в тім одної чеської оркестри, 7 хорів і обєднаного хору студентів унїверситету та студенток вищих жіночих курсів. На численних горожанських національних таблицях числом до 300 ріжні постуляти й жадання. Багато таблиць мають напись "Вільна Україна у вільній Росії", "Федеративна територіяльна автономія", "Слава невмирущому Кобзареви" (з портретом поета Шевченка), "Хай живе самостійна Україна!", "Хай живе соціялїзм!", "Вітай, вільна Україна, нехай живе федеративна республика!". Від галицьких Українцїв з Старого Самбора: "Хай живе федеративна республика й Український Сойм!" (на синїм прапорі з гербами Галичини — львом і України — архангелом Михаїлом), "Вільна рідна школа", "Хай процвітає українська технїка!", "Рідне мистецтво у вільній Українї" (від артистичної школи), "Слава борцям полягшим" (на чорнім прапорі), "Хай живе рідна промисловість" (від тов. Добробут), "Українцї-католики" (малиновий прапор), "Вища українська школа", "Українї автономія", "Слава великій революції", "Воля, рівність і братерство" й инші. Коло будинку міської ради манїфестантів вітали члени виконавчого комітету міста. Від міської ради манїфестанти пройшли через Трьохсвятительську вул. на площу св. Софії. Під звуки дзвонів з Софійського собору вийшло духовенство й на площі коло памятника Богдана Хмельницького відправлено панахиду по Тарасови Шевченкови, а потім розпочало ся українське віче. З сходів памятника, окруженого прапорами й тисячами народу, виголошують ся промови. Перший виголошує промову від імени Центральної Української Ради проф. Михайло Грушевський. Промовцеви робить товпа шумну овацію, його промову переривають окликами: "слава!". Поручник Міхновський закликує свобідну Україну бороти ся разом з свобідною Росією з темними силами й зовнїшнїм ворогом. Від кооперативів говорив Стасюк, від робітників Весоловський, від студентів Єреміїв, потім говорили Антонович і Бартошевич, останнїй від Поляків, що живуть на Українї. Промову на російській мові виголосив почтовий урядник. Говорило ще багато инших людей. Віче прийняло таку резолюцію:*
"Ми, Українцї, зібрані у Київі 19 березоля на першім українськім святї свободи, вітаємо відновленнє народовластя, знищеного царським деспотизмом, і одностайне постановляємо: піддержувати центральне правительство, помагаючи йому всїма силами забезпечити новий свобідний лад від всяких ворожих заходів в твердім переконанню, що воно далї прикладатиме всї сили для укріплення свободи і демократизму; потвердити йому наші сподївання негайного скликання установчих зборів на основі загального, рівного, прямого і тайнoгo вибору, котрі збори мають ствердити автономний лад, який на Українї заводимо; зажадати від тимчасового правительства, щоб воно міцно звязало справу автономії України з інтересами нового ладу і заохотило людність її до всяких жертв, для чого негайно видало б деклярацію, котрою з свого боку визнало-б потребу широкої автономії української землї, і поробило одразу всї заходи, щоб надати український національний характер і публичним установам з захованнєм прав національних меншостей; в справі переведення сих постанов доручаємо Центральній Радї України порозуміти ся з тимчасовим правительством".
Площі перед св. Софією і Михайловським монастирем не могли вмістити всього народу й части військ розміщують ся в сусїднїх вулицях. По закінченню промов війська проходять церемоніяльним маршом і віддають честь прапорам. З площі несуть ся незамовкаючі звуки українських пісень і окликів "слава вільній Україні", "хай живе вільна Україна у вільній Росії", "хай живе автономія України". Під звуки військових оркестр закінчуєть ся військова нарада. Манїфестація закінчуєть ся коло 4 год. пополуднї. Багато публичних інституцій, як міська рада, земська управа, дирекція південно-західних залїзниць і инші, були прикрашені українськими національними прапорами.
"Коло Думи".
В "Кіевск-ій Мысли" з 3 квітня (21 марта) автор, підписаний ініціялами А. Н., подає свої вражіння з української манїфестації н. з. "Коло Думи":
Як попереднїх днїв, так і тепер в день українського свята, хвилї манїфестантів стрійними, безпереривними течіями лили ся на Хрещатик. Військові чети з прапорами й оркестрами, робітничі ґрупи, довгі шереги учнїв усїх київських наукових закладів від вищих до низших, ґрупи домової жіночої служби, звичайні горожане Українцї, що не належать до жадних орґанїзацій, поміж стїнами живих людських тїл лили ся в низ по Фудуклєєвській вулицї. Початок походу звертав уже на Хрещатик, а кінець не рушав ще з місця коло Володимирського собору. Для українського свята в природї перший правдивий весняний день. Яке яскраве, ласкаве сонце! Яке захоплююче повітрє... Там гремлять оркестри, тут чуєть ся стрійний, мельодїйний спів український. Тут підіймають ся хвилї міцних мужеських голосів, а на віддалї розливають ся срібні жіночі голоси. Чаруючі українські мельодії, то бурливі марші, або задумливі, безграничні, широкі мотиви.
Хрещатик від Бесарабки до міської Думи заповнений народом. І чим близше до Думи, тим густїйша товпа, а перед самою Думою великий стиск на розї Миколаївської вул. і на рогах Думської площі. Тут кінцевий пункт манїфестації, тут всї хотять бути й подивити ся. З думського балькону бачиш людське море. Всї підіймають ся, старають ся поглянути вперед. Не видко постатей, а лише одно суцїльне людське лице. Воно живе й переливаєть ся, як ртуть. Людські хвилї то напирають, то відпливають. Одна суцїльна нероздїльна людська маса. Вузенька свобідна доріжка лишила ся для пропуску манїфестантів, як маленький струмочок серед великих берегів.
Українська трупа на чолї з Миколою Садовським відтворила старинне українське козацьке військо. Серед маючих в золотї сонця кольорових хоругов, стягів, знамен і значків проїзджають вони в червоних контушах. Ярке, мальовниче тавро й уся багатотисячна товпа загреміла окликами й оплесками.
На думськім бальконї члени виконавчого комітету, а напередї всїх, перехиливши ся через залїзне поруче, цвітучий, здоровий молодець в чорнім, з непокорним чубом на голові, в святочнім одязї робітника. Се член Ради робітничих депутатів. Він — Українець. І се свято, не зважаючи на все инше, йому особливо близьке. Вхопивши міцними робочими руками за залїзне поруче, повний молодечої свіжости й сили, він нахиляєть ся вперед і без перестанку виголошує привіти:
— Від Ради робітничих депутатів привіт українському громадянству! воїнству! учням!
А коли проходять робітничі ґрупи, голос представника демократії особливо кріпне:
— Українському робітництву від Ради робітничих депутатів слава!
Свої пізнають свого представника. Назустріч йому несуть ся оклики з товпи; йому махають платками, шапками, руками. До нього звертають ся з веселою усмішкою обличчя робітників.
— Нехай живе вільна Україна, викликує депутат.
— Слава свобідній Українї, несеть ся з площі.
Одна за другою проходять ґрупи манїфестантів. Кольонни військ зустрічаєть ся з ентузіязмом. Проходять вони бадьорим молодечим кроком, виконуючи свій обовязок. Салютує знаменам і гимнам стоячий на бальконї ґенерал Ходорович. Вітають окликами й оплесками всї инші. Красиво проїзджає з своїм віддїлом Сахно Устимович; йому довго греміли оплески в слїд.
Кілька разів виступає з привітами до війська й до горожан Іван Стешенко. Його короткі, але сильні змістом привіти викликують грімке "ура!".
Вітає манїфестантів від імени Жидів член виконавчого комітету др. Фрумін:
— Тяжко жило ся в темні часи при старім правительстві всїм народам Росії, але засїяло сонце свободи, освітило землю своїм світлом і всї відітхнули повними грудьми.
Гремлять, зміняючи одна другу, оркестри. Кожда нова ґрупа манїфестантів викликує новий вибух подиву щасливих горожан.
Здалека, на Хрещатику чуєть ся спів. Доносять ся мужеські й жіночі голоси. Се обєднаний в тисячу голосів хор з своїм батьком Кошицем. Гарно їх зустріли. А вони старі знайомі Киян на просторонї від дому шляхти й через цїлу Думську площу аж до маґазину Перлова заспівали:
— "Ще не вмерла Україна!"
Послушні велїнням дириґентських палочок мельодійні голоси були стрійні, згідні.
— Заповіт! вимагає товпа.
— Павза, а потім тихо, тихо.
— "Як умру, то поховайте".
— Ширшає, кріпне і з міцю розливаєть ся священний спів. Кого тільки не було серед співаків. Цивільні, військові, студенти, семинаристи, курсистки й духовні з гарними голосами доповняли хор і картину.
Ось воно правдиве свято, що всіх обєднало.
Здалека над головами товпи на високім стягу заколихав ся портрет Шевченка. Все захвилювало ся, загудїло, зашелестїло, заплескало. І принесли батька врочисто й обережно та поставили рядом з таблицею, на якій стояло:
"Земля і воля".
— Хай живе земля і воля! почуло ся з усїх сторін.
— Грушевський... Проф. Грушевський іде з манїфестацією, чують ся оклики.
Се був найвизначнїйший момент. Ледви Михайло Грушевський підійшов до Думи, як члени виконавчого комітету на чолї з Бурчаком з поспіхом сходять з балькону й через хвилю професора, переслїдуваного знищеним правительством, на руках виносять на думський балькон. Він перед многотисячною товпою. Старий, з великою срібною бородою — український патріярх з відкритою сїдою головою. Його переслїдувало старе правительство, за ним устроювало в Київі облави, стежило за кождим його словом, гнало та шпіцлювало за кождим його кроком. І от стало ся:
— Нема попереднього правительства. Єсть свобідна Україна. Єсть багато переживший і вистрадавший старий професор, ідеольоґ вільної України.
Блїдий, схвильований від тільки що пережитого, стояв Михайло Грушевський на бальконї, а в низу, як море, кипіли й переливали ся людські хвилї.
— Хай живе проф. Грушевський! Хай живе батько Грушевський! чуєть ся з усїх сторін.
На хвильку стихає. Михайло Грушевський пробує говорити, але від схвилювання не може. Дякує і кінчить:
— Хай живе демократична Федеративна республика!
Се одна з дуже рідких моральних сатисфакцій, яка випадає на долю переслїдуваних борцїв за свободу свого Рідного Краю.
* Текст резолюції надрукований по українськи.
[Вістник Союза визволення України]
06.05.1917