(Спроба характеристики М. Бажана, як поета).
Микола Бажан кам'янчанин, народивсь 1904 р. Вчивсь в українській гімназії в Умані. Тоді ще не відлунали стріли визвольно-революційного змагу, і в середовищі уманської інтелігенції все ще дихало атмоферою революційно-націоналістичної напруги. Тут здібний, талановитий учень здобув першу українську духову наснагу, Пізніше одвічна столиця України — золотоверхий Київ — прийняла його в свої обійми і виробила в ньому поета з нотками націоналістичного аскетизму.
Сильний поет не був одначе видатним громадянином. Не витримав того духового терору, яким оточила його совєтська партійна критика, зламав себе і по-льокайському пішов на послуги режимові. Дня 30 січня 1939 р. за це він одержав орден Леніна, а в Києві 1941 р. бачили його в уніформі енкаведиста.
З книжок М. Бажана слід занотувати:
1) 17-ий патруль, Харків 1926. Книгоспілка. Ст. 68 Т. 2050.
2) Різблена тінь, 1927. Книгоспілка. Ст. 42 Т 2000
3) Будівлі, Київ 1929. Книгоспілка Ст. 78
4) Дорога.
5) Поезії.
6) П'ять поезій, Харків 1935. ДВУ. Ст. 65 Т 3200.
7) Вибрані поезії, Київ 1936. Держлітвидав.
8) Батьки й сини, 1938. Держлітвидав.
9) Ямби, 1940.
В роки війни Бажан брав активну участь в большевицькій пропаґанді не лише як автор поезій і статей на політичні теми, але також як редактор преси. Нещодавно дочекався він тієї чести, що йогo вибрані твори видало московське видавництво досить значним тиражем — 25 000 примірників. Серед цих творів знаходило: "Безсмертя", "Клич вождя", "Прапор, сонце і вітер", "Данило Галицький", "Клятва", "Наш танок", вірші із сталінградського зошита, "Вітер зі Сходу", "Напередодні", "На березі", "В яру", "Біля хати", "Прорив", в рші про Грузію, Узбекістан, "Бориславські оповідання" тощо.
Багато з цих його збірок довелося нам бачити, тому не можемо подати їх бібліографічного опису. Бажанові, одначе, досить пoщастило на критику, так що деяку уяву про нього все таки можемо мати.
Для творчости М. Бажана характерна велика поема, а не збірка. Тому зазначимо деякі з поем, найбільше цитовані: Розмова сердець (1923), Будівлі (1928), Сліпці (1930), 17-ий патруль (1926), Ґетто в Умані, Слово о полку, Гофманова ніч (1925), Зустріч на перехресті (1927), Трилогія пристрасти (1933), Число, Смерть Гамлета, Ніч перед боєм... Для нас найбільше значення мають ранні поеми, пізніше й сталінсько-кіровське славословіє...
М. Бажан — добрий перекладач. Він конґеніяльно переклав "Витязя в барсовій шкірі" грузинського поета Шота Руставеллі. Цей переклад, мабуть, найліпший зі всіх у слов'янських мовах. (Літгазета II. 1938)
Про стиль творчости М. Бажана не було суперечки. "Микола Бажан був, є і, певно, буде... романтик і в розумінні своєї психічної організації і в розумінні літературного напряму", пише В. Ковалевський в статті "Від себе до нас" (ЖйР — 9/1929).
"Для романтичного напряму — центральною в поезії є творчість М. Бажана", каже й інший дослідник совєтської літератури М. Долеяґо (Критика 9/1928).
Про націоналізм першої частини своєї творчости говорив сам поет в одній промові (Літгазета 23/1935): "Ви знаєте мій шлях. Ви знаєте, що роздвоєння, блукання стояло і передо мною. Ви знаєте, що націоналістині рецидиви роз'їдали мoю поезію, і це було боляче для поета".
Відкинувши націоналізм, М. Бажан відкинув і мало не цілу свою попередню творчість. В 1936 р. він її докладно зревідував і дібрав у збірці Вибраних Поезій. Поезії 1925–1931 рр. об’єднав поет під спільним заголовком "Передісторії". У цій Передісторії два циклі; один — більш большевицький, "Громадянська війна", другий — національно-філософські вірші. До Передісторії прийнято: Пісню бійця, Слово о полку, Дорога, Кров полонянок, Папороть, Будівлі, Гофманова ніч, Вірші 1931–1935 рр., названі "Початком". "Початок" розкривається "Смертю Гамлета", і є ще в ньому із знаних речей "Число" та "Трилогія пристрасти". На це все мусів скоротити Бажан свою більш ніж десятилітню творчість. Але й ці вибрані поезії не були прийняті без застережень. Особливе заперечення зустріла "Кров полонянок". У ній знайдено червоточину натуралізму. "Вірш цей по суті має і для читача і для автора майже виключно технологічне значення, бo історико-пізнавальна цінність його дуже невелика. Однак нічим не можна виправдати вульґарно-натуралістичних та ідейно-хибних деталів, своєрідного смакування татарського дикунства, наприклад в таких рядках, — каже щебетливий большевицький рецензент:
У добру вільність, в плідний піт
Зрошено тіла вкраїнських ясних бранок,
І рот розтерзано, і наросте на ранок
В дівочих черевах їдкий монґольський плід.
(Л. Скульзон: Шлях до народности. Р. Л. 5 (1937)
За Ковальським, рання творчість М. Бажана характеризується первнем, що його звемо героїчним. Критик каже, що у М. Бажана "вражає звитяжність" героїв, "якої вони набувають ціною власного життя". Звідци Бажанову "людину характеризує надмірна наголошеність етичного почуття, зокрема почуття обов'язку... звідси pафiнованa до хоробливости рефлексія і проблема cпокутування (відвіденого смертю!...), пригнобленість моральна нормою, що її порушення приводить до смертельного конфлікту".
Акад. В. Бринець ствердив іншу рису Бажанової творчости. Він відмітив, що "власне культурне значення Бажана полягає в його свідомому антипсихологізмі... У Бажана немає місця для людини — пише він — (До проблеми соціялістичної культури. Вступ до книги: Микола Бажан. ЧШ — І/1930), всі людські взаємовідношення старається він поетично виразити через взаємовідношення речей".
А ще інший спостерігач (А. Селівановський, Куди прямує М. Бажан. Критика 4/1931) заявляє, що "Бажана можна числити до тих письменників, що у творчості їхній замовкає соціяльна революція, навіть тоді, коли б вона мусіла бути повновладною господинею в темі.., Бажан, каже він далі, перебуває в русі. Але маршрут його руху — полярний маршрутові соціялістичної резолюції... Основа його світогляду - ідеалістичний дуалізм.
Цікаво слідкувати полємічні випади гроти поета, бо вони показують нам момент його заломлення.
В "Нотатках про творчість Миколи Бажана" (РЛ 7/1933) О. Левада нападає неї націоналізм раннього поета. (Нагадуємо тут, що націоналістичні мотиви свого часу бриніли також і в деяких ліричних поезіях Бажана (Кров полонянок). Художніх документів, з виразно акцентованими протилежними переконаннями в цьому питанні ми в Бажана ще не маємо, хоч чекати їх від нього в пpaвi".
Як відомо, деякі романтики (M. Хвильовий, О. Влизько...) загинули, а своїх націоналістиних позицій не здали. А деякі, як той самий Бажан, Ю. Яновський тощо, примирились з совєтизмом на півдорозі, на "патріотизмі".
1934 року совєтський "патріотизм" ще не був декретований, а за постишевщини йшов погром нашого народу — інтелігенції за націоналізм, селянства як "куркулів". Розглядаючи поезію М. Бажана, як поезію вишуканих катастроф ідеалістичної філософії (ЧШ І/1934), писав тоді А. Чепурнюк:"Своєю творчістю Бажан не відповідав на вимоги працюючих. Це він повинен зрозуміти. Так само в першу чергу його справою буде рішуче і круто змінити той шлях, яким він ішов досі. Всі дані для цього є. Лише усвідомленням тієї катастрофи, не вишуканої, а справжньої, що очікує на людей, які пішли стороною від широкої дороги пролетарської революції, може Бажан домогтися переламу у своїй творчості".
Це була власне та межа (а А. Чепурнюк — той Сов-Держиморда), про яку згадував Є. Маланюк (3 київського Парнасу останніх літ, ЛНВ І/1932) і на якій цікавий для нас Бажан скінчився, Є. Маланюк вірно тоді бачив: "М. Бажан 1) має один із найсильніших поетичних талантів в сучасній нашій поезії, 2) посідає набуту волевими зусиллями немалу літературну культуру, 3) намагається філософічно-мистецько відтворити український проблем і віднайти для нього синтетично розв’язання і 4) до найнебезпечніших — тільки підійшов на шляху свого розвитку до такої межі, коли власне (по аналогії) має з'явитися Сов. Держиморда."
Про майстерність М. Бажана також не було суперечок. З багатьох голосів підхопимо тут думку П. Тичини Ніч перед боєм. Новий твір М. Бажана. Літегазета 18/1935: "Алітерації у нього настільки матеріяльні, що можна до них рукою доторкнутись.
Величезні нездвижні озера Ейбата.
Хіба не чути в цьому повторі З, що людина твердо стоїть на своїй землі, що людина кpіпко свoю землю любить? Ось, напружене лопотіння, полускування прапоpiв червоних (літера р):
Цей вітеР в пРaпоРи РозгоРнуті КіРова
ВРивався пРибоєм і шовк коливав.
А які в Бажана ходи музичні:
Стелив він пропахчену порохом бурку,
Ці три о в горі — так несподівано одгукуються в низу на у, немов би cпрaвді тут перед тобою тріпнулась у руках людини похідна бурка і зараз же впала на землю: почуття цієї землі, на якій утверждаєшся, як — найкраще передана літерою и:
На синій кригкий, як мороз солончак".
Культура віршу в М. Бажана завжди була високою. Цим він від початків уславився. Розглядаючи три перші Бажанові збірки, Яків Савченко (Боротьба за світогляд, ЖйР ІV/1930) писав: "Бажан послідовно, часом з великим успіхом вибирає собі інтонаційний принцип будови віршу"... Цей принцип "спричинюючись до цілковитого розламування, чи, точніше, розрізування застиглих ритмічно-синтаксичних конструкцій, зумовлює і стимулює максимальну можливість навантажувати віршову тканину на кожному інтонаційному відрізкові великими сенсовими комплекcaми, зумовлює інтонаційно-звукову енерґію віршової фрази:
Немов костлярі й люті пута,
На серце ляже слів важкий узор,
Залізом,
Полум'ям,
Єлеєм,
Кров’ю
куто
Зловіщу повість про собор...
...Культура Бажанового віршу, якщо виключити деякі, для нашого поета нехарактерні елементи акмеїзму (різьблена тінь), в основному і найпозитивнішому росте з футуристичного джерела. Автім жаден з українських футуристів не досяг такої інтонаційної гостроти й виразности, як Бажан. У багатьох футуристів інтонаційний принцип будови не виправдано більшим сенсовим навантаженням на інтонаційні одиниці віршової тканини. Дуже часто інтонаційність тут не що інше, як механічно-графічний поділ рядка".
Дальша прикмета стилю М. Бажана — особливе слово. Тут його родословну треба, десь то, шукати у М. Драй-Хмари. Один дослідник, для якого наша мова не рідна, не виходить з клопоту: "Читаючи Бажана, — каже він, — це значить мати під рукою Грінченка і рядок за рядком, а іноді слово за словом, перекладати письменника з мови попередніх епох на сучасну... Письменник замикав себе і свою творчість в дуже обмеженому колі літературних ґурманів, при чому ґурманів явно націоналістичного напряму, закоханих в минувшину, в образи одклинщини... І знаменна річ, — поруч з архаїзмами йдуть у Бажана і численні іншомовні слова, саме ті, що найменш відомі, найбільш абстрактні, суто книжні. В ряді алітерації лексичне багатство: різноманітні ритмічні ходи бeз сумніву свідчать про старанну і серйозну роботу Бaжaна над своєю мовою".
Відомий — "уборщик націоналістичних" слів, А. Хвиля, також звepнyв увагу на М. Бажана. "Яскиня віри..." глузливо пише він. "Що таке яскиня, зразу сказати трудно, бо цього слова навіть в словниках немає. Слово яскиня польського походження й зазначає оно — вертеп, печеру. Як бачимо, читач повинен мати при собі багато словників, знати всі мови для того, щоб зрозуміти, що хотів сказати M. Бажан... Вся збірка тов. Бажана уквітчана такими словами як: берда, скнарі, яскиня, стаґма, акант, алярм, хлапь, метоп, некрофіл, чвари, шпетні і т. ін. Хіба це ті слова — демагогічно питається вульґаризатор — які вживають серед широких мас?"
Функцію слова у М. Бажана з'ясував також Я. Савченко. "Бажан використовує мовну архаїку, в органічному і строго обмеженому відповідною темою поетичному контексті, — така тенденція реставрації старої лексики цілком доцільна через свою семантичну функціональність... Культура язикового смаку майже ніколи на зражує Бажана, тоб то архаїка ніколи в нього не виникає на словесній тканині сучасної соціяльної теми. Почуття орґанічности мовного середовища для кожної теми — завжди у Бажана наявні — і у високій мірі. Користання архаїзмами у Бажана не єдині, а головно — не основний — а тільки допоміжний принцип лексичного збагачення. Є в нього інші — центральні і чинні способи: запровадження до своєї лексики технічно-будівельних, наукових слів і термінів, до речі завжди енерґійних та лаконічних, Тут, власне, слід ширше визначити: Банан щедро використовує мовні ресурси з усіх галузів соціяльної практики".
Принцип Бажанового словника звемо поетичною індівідуалізацією мови. Кожен тип, кожна епоха мають свою спеціяльну мову, жарґон, які поет не сміє заглажувати, а навпаки має виявляти. Критики типу А. Хвилі — гробокопателі художньої літератури. Щодо вживання слів, то стиль М. Бажана прикметний накопичуванням прикметників, повторів та порівнань. Він любить, наприклад, такі написи:
Співчуття і вболівання,
ти — лікар, ти — фельшер,
Що вчасно ніколи не може прийти.
Ти перша й швидка допомога помершим,
Яким не потрібна вже ти!
Або:
І ось підвелося; хрипить і рeвe
Серце предсмертне, що ледве, що майже,
Що трохи померло й що трохи живе.
І це катастрофа, чи вихід і звитяг?
Це риск чи це криза? Це воля життя,
Це воля не згнити в проклятих, розбитих,
В протухлих, прогнилих підвалах чуття.
Перша книжка М. Бажана — 17-ий патруль — тематично черпає з громадянської війни. Більшу частину її становлять балади. "Ґенеза жанру соціяльно-гороїчної балади в Бажана, безперечно не в українському ґрунті, a в російському — з'ясовує Я. Савченко. Тут лінія жанрового впливу від Тіхонова, — власне, тільки від нього... Проте, факт запозичення жанру — момент зовсім невтральний з погляду Бажанової творчої самостійности". Найкращі балади Бажана, — Пісня Бойця, Протига Боєць 17-патруля.
Друга збірка — Різблена тінь — характерна відбиттям хвильовізму (М. Бажан був членом ВАПЛІТЕ), цебто розчарування совєтської практики. Колишні героїчні дні
Це — дим, бої і дим жорстокий пожарищ,
Коли степи гули прибоями атак,
Коли напружено у ребра серцем вдариш,
І серце — відданий товариш, —
Не знає слова: переляк —
І ти ідеш і серця зламок твій
Набито захватом, як порохом набій
протиставляє поет мізерії сучасности:
А ось тепер лиш вітер коливає
У серці поросли уже застиглих туг...,
...Це тьма й туман росте навкруг.
Поет з цим настроєм був зарахований до занепадників. Романтика одшумілої большовицької революції, в якій, поeт участи не брав, примушує його задуматись над своїм становищем до її продовження. Поет бачить:
А я вiдcтaв, на мене не чикали,
Тепер же спробуй, здогони...
М. Бажан не має зрозуміння до п'ятиліток і робітничих книжок. Третьою збіркою — Будівлі - М. Бажан здоганяє, міцно включається в український культурний процес. В будівлях він пробує символічно зобразити нашу культурну путь. Tвip сконструoвaли на ідеї порівняння епох, як мистецьких витворів. Собор, брама, фабрика — три епохи розвитку цивілізації в Україні.
...Мов клич одчайних сурм, —
щоб пломеніти і гриміти, —
Вставав собор на славу феодалу,
яскиня віри,
прощ.
Міська культура, символізована брамою, складається з праці ремісника і торговця. Культура ця була нам чужа. Циx двох станів ми не мали, тому і наша культура хліборобська-аристокрачна, не подібна на европейську, міську. Брак ремісників спотворив наше село, — хоч цього народники і не хотіли бачити, — зробив його нефоремним, обдертим, жебрацьким.
Тут
буяє труд,
і пруг
ляга на пруг,
і кут
ляга на кут.
Луна іде навкруг споруд.
За промислової розбудови України, що її так брутально спинила Москва, ішлa дійсна, правдива розбудова нації. Але Москві не була потрібна українська нація з своєю індустрією і самостійною культурою, а тільки українська селянська та робітнича маса, дешевий колоніяльний кулі. Тому будову фабрик та заводів спинено, і споруджене переведено у відання Москви. Та нас тут цікавить не стан промислової розбудови України, а їх мистецьке відображення. Що Бажанові Будівлі зустрілися усюди з одностайним признанням, cвідчить про глибший підклад, що йoгo дав їм поет.
Ідея Бажанового твору — діло, витвір, як первень культури. Культури не має, поки не має охоти до чину і його витвору — діла. Народ — маса, поки працює анонімно. Маса — природа. Нація — не природа, а витвір культури, витвір не анонімних, а знаних осіб: "...Витвір — це значить принятя форм, подоби. А суть народу, його субстанція, лишається незмінна. Культура потребує захисту держави. Стара грецька висока культура загинула, бо в епох у геленізму держава пеpeйшла до рук не-греків, а македонців, сирійців, египтян тощо. І наш собор був висаджений в повітря, як тільки впала Русь, Січ тa новітня Українська Держава. Та світ не є щось статичне. Чинними руками постійно міняється. Старе руйнується, нове будується, культура відроджується.
Культура — не тільки витвір осіб, талантів. Культура також витвір історії. Досі довго був у нас конфлікт між нашим ґенієм і чужою історією. Чужа історія і культура в Україні відбирали у нас нашу інтелігенцію і втягали її до своїх систем культур. Нам лишились під іменем українського народу сірий етнічний матеріял, "етнографія". Наші попередники заховували, віками консервувала цей матеріял. Ми його хочемо переінчити. Хочемо, щоб повстan нарешті органічний зв'язок між цією масою, цим людським матеріялом та нашимм культурники верхами. Miж цією національною сметанкою, що її нам від якогось часу не забирають улюблені сусіди, та варварськими низами. Хочемо, щоб нарешті зникло культурна нап'яття, що було, наприклад, між М. Зеровим та "сопливими"!
Ці й інші напруження витворили у нас масу "ножиць", що в їx висліді дух українського інтелігента захворів на гамлеєння.
Стоїш у ваганні,
двоїшся,
і мариш.
У трансі проблем, і ділем, і оман,
І чуєш, як хтось промовляє —
товариш!
І чуєш, як інший нашіптує —
пан!
Вічно те саме: чи товариш чи пан, мімікрія чи дійсність, за нашу і вашу свободу, чи тільки за свою землю і волю? Воля за одно, примус — за інше. В цьому траґедія української розбудови, гамлетизм українського інтеліґента.
Гамлет — це інтеліґенція, що народжуєгься з аристократії, у нас — з народу. Його любов — Горацій, цеб-то культура. Конфлікт Гамлета — це конфлікт приняття рішення перебороти як наказує повинність помсти за батька, чи Боже царя храни, доялізм, стати політично чинним. Убити короля, як наказує віропідданське почуття. Інтеліґента в Гамлєті зачепило було пізнання, що знання обов'язує. Українські інтеліґенти-культурники думали, що можна спинитись на півдорозі, що знання вистарчить тільки збирати. Українська інтеліґенція, що вийшла знизу і пізнала ласку Камей, так само раптом стала перед необхідністю рішитись. Чому має служити її Муза? Чи рідному народові, як наказувало їх ліпше знання, чи "рідному" Сталінові, як наказував чекіст? Що знання — то сила, наш інтеліґент знав, назвавши так навіть одно своє видавництво. Але що знання, як колись походження зобов'язує діяти — це інтеліґент — "принц данський" відкрив аж за національної революції. Кінчати високу школу, ставати інтеліґентом — це не значить тільки набувати привілеї...
І смерть Гамлета, яку бачив М. Бажан, це був у першу чергу кінець тих, що завше пробують жваво здатись.
Здатись на те і на це.
Мовляв, придивіться — ось моє право,
Це ліве у мене лице.
Такі люди ніколи не стоять на своїм пості свідомо, бо вони, власне, жадного поста в житті не мають. Ці конюнктуристи не виконують жадних повинностей супроти кого б то не було, а тільки "кориляться". Нe диво, що для таких типів життя на світі кінчається "черв’яком". Це песимізм іншого типу, нiж Плужників.
За М. Бажаном треба
На місце в бою своє не набристи, —
А твeрдо прийти і стать.
Отже, навіть не випадково кудись дістатись, як звіяне вітром перекотиполе. Єдина цінність, яку інтеліґент має — знати, де його місце в житті. Коли він цього не знає, він не виконує свoєї функції як інтеліґент — деґрадується. Принц крови, чи принц знання, коли буде довго роздумувати — принц чину йому "дозволить піти в денщики". Порядок буде завше захований, додержаний. Як не пан — то пропав.
Гамлетизм — траґедія роздвоєння — тема ще іншої поеми того самого поета — Розмови сердець. Не дурно у вибраних поезіях поет об'єднав обидві ці поеми, і смерть Гамлета зробив тільки епілогом Розмови сердець. В Розмові сердець заторкнута спеціяльна болячка українського інтеліґента — розмовність між приналежністю до російської та до української культури. Наш інтеліґент російського виховання навіть на еміґрації в шафі, немов дідівську крилатку, двійника старомодного ще береже.
Пережитки нічого іншого, як тільки світоглядового дурману не дозволяють йому позбавитись решток цієї приналежности до кругу цивілізації лжетретього Риму. Багато наших земляків через короткозорість тримаються російської орієнтації, тим даючи Mocквi претензію на малоросійські мертві душі. Бажан проти цієї претензії Москви, заснованої на зраді —
Ти кажеш, що я твій, а я клянусь — готовий
Дволике серце розламать навпіл,
і дати псам напитися із жил,
коли є крапля там
твоєї злої крови.
Це було сказане за влади совєтів, тому ніхто не сміє сказати, що українська Муза не мала громадської мужности. І це було сказане тоді, коли ціла Европа, за малими винятками, поклонялися Мамону в Москві.
Український поет, одначе, провадив далі: На смітниках чужих... сконала Русь (Росія), собакою головною і худою. Сконала, головно, тому, що позбулась симпатій українського народу, української інтеліґенції. В цім пункті скінчилось двоєдушіє. Але Москва видумала замісць старої православної Росії нове огнище всесвітньої революції — СССР. Taм старі російські
...убивці, сутунерики
раби раба і служники слуги, —
сини російської великої істерики
і всесвітньої великої нудьги:
всесвітнє падло і вселюдська гнусь...
...здихали в своїй зачиненій конурі. Але ні, це падло не здихало, ця гнусь парувала, вмирати вони заставляли інших. Перед цим СССР в Україні жадалось поклонів, як перед чимсь нам і москалям спільним. Принести жертву цезареві змушувано й Бажана.
На гасло української революції, викинуте "занепадними" хвильовістами, М. Бажан запізнено відгукнувся Трилогією пристрасти. Про неї Ол. Полторацький Літгазета 3 (1934) каже таке: "Величезна й довжелезна поема, вся без винятку присвячена особистим перемиваннями автора, перемиванням виключно психологічних, пов'язаних з бажанням М. Бажана подолало якісь перешкоди в його психиці, що заважають йому бути живим"... захворіло серце поета і він падає... Кліничний опис хороби... "..Зачинається з хандри... Інші гості: 1) заздрости люта й таємна тривога, 2) нудьга, 3) ляк... Бажан, на жаль, хоч і при ходить до фази радости, але — на диво ця радість у нього дуже позначена політично. На прочуд точний у списі своїх зaxвopувань Бажан уникає виразности, коли виникає потреба чітко деклярувати свої... позиції... Бажан радить учитись у Аврори... віднині, вiд тисяча першого рядка неймовірно розтягнутої й гидотної жуватини Трилогії пристрасти, Бажан уже учень Аврори. Бачся, перебудова закінчена. Насправді ж, діло з учнівством в Аврори стоїть зовсім не так просто, як це може здаватися деяким наївнякам. Насамперед, чого радить учитись Бажан у Аврори? Мoжe активній класовій боротьбі? Може несхибній участі в пролетарській революції? Аж ніяк. Ось що він рекомендує перейняти в Аврори (перераховуємо все без винятку): 1) скупій тишині зненавиди, 2) продуманим тактом мовчання, 3) сформульованості напрямів і трактів, 4) зважуванню серця, гранати і міці, 5) дбалості, 6) точності. 3дається і все, лише невтральним ознакам мііцної волі. Цього дуже і дуже замало для того, хто хоче учитися в Аврори більшовизму. Для радянського поета таке вчення є не тільки недостатнє, а й просто таки дивне".
Такий був колись М. Бажан.
Та "дpyжбa народів", видумана Сталіном для уможливлення "співжиття" москалів з українцями та "совєтський патріотизм" видуманий теж ним, і обоє запряжені для служби оборони СССР, змінили при допомозі несхибного авторитету енкаведівського нагана М. Бажана. — Зміна М. Бажана вразила не тільки нас. Про нову книгу поета, Ямби, рецензент Літгазети 55 (1940) пише: "Нам доволилося чути від деяких читачів — Бажан вже не той, яким був. — І бриніла якась нотка жалю". Визначного колись поета приневолено доспіватись до совєтського імперіялізму.
Моя многомовна земля
Я чую, як ти встаєш,
Я чую, як ти ідеш,
Я чую, приходиш ти.
Для моря твої людей
Замало старих узбереж,
Для росту твоїx людей
Замало уже висоти.
М. Бажан перестає бути українським національним поетом. Тільки тепер бачимо правдивість його автобіографічного визнання в Сліпцях: "Водою сліпого, водою мертвого забризкано очі і серце мені". Садівник знайшов череп і орден і думає:
... Жить — це значить жить,
Зречевлювати труд,
Зречевлювати мисль,
Утілювати слово
В строфі поем, в пропорції споруд...
Так, скажемо ми. Але, питаємо далі: для кого?
Невжеж для Тімура? Отжеж непривабливий образ цього тирана саме М. Бажан (Ямби) чудово передав!
[Наш шлях, червень, 1946]
20.06.1946