Юлїян Романчук.

Юлїян Романчук се найстарший поміж живими визначними український дїяч галицької України. Дня 24 лютого розпочав він 76 р. життя. З сього приводу українська преса подала життєписні дані сього українського полїтика й висловила йому свої бажання всього найкращого на будуче.

Побачив світ у селї Крилосї коло Галича 24 лютого 1842 р., де його батько Семен з міщанської родини був народнім учителем. Школи покінчив у Дулїбах коло Стрия, самім Стрию і у Львові. По скінченню фільософічного видїлу став учити зразу в нїмецькій (від 1863 р.), а потім від 1868 р. в українській ґімназії у Львові по 1900 р., коли спенсіонував ся. В 1869 р. галицька краєва шкільна рада іменувала Романчука членом комісії до укладання українських шкільних книжок. На сїм становищі зайняв він видне місце й між иншим уложив дві українські читанки, а одну переробив для низших ґімназійних кляс; крім того уложив читанку для четвертої кляси народнїх шкіл.

Але шкільні мури були для нього за тїсні й на полї ширшої народньої працї лишив він нестерті слїди своєї невсипущої працї, енерґії й інїціятиви. Вже яко студент унїверситету належав до кружка тих людей, що під виливом українського письменства російської України, а в першій мірі Шевченка, нараджували ся в старшого українського патріота д-ра Корнила Сушкевича над народнїми справами. На загальних зборах "Галицько-руської Матицї" домагав ся уживання народньої мови у виданнях товариства, а коли "Матиця" не пішла за сим домаганнєм його й инших народовцїв, став одним з членів-основників "Просвіти" в 1868 р. У "Просвіті" працював довгі лїта яко член видїлу, як укладчик і редактор книжечок і калєндарів, яко голова товариства від 1896 до 1906 р., вкінцї яко високо заслужений редактор біблїотеки "Просвіти" українських клясиків, на жаль під назвою "Руска письменність", яка або безумовно чужа для кождого російського Українця і молодого поколїння австрійських Українцїв або що инше означає в їх розумінню. У сїй біблїотецї вийшло збірне виданнє творів між иншим Івана Котляревського, Петра Гулака-Артемовського, Евгена Гребінки, Григорія Квітки, Тараса Шевченка, Амвросія Метлинського, Миколи Костомарова, Леоніда Глїбова, Панька Кулїша, Олекси Стороженка, Степана Руданського і т. д. За заслуги в "Просвітї" став її почесним членом. Крім того Романчук се одинокий нинї живий з дїйсних членів основників "Товариства ім. Шевченка" у Львові (в 1873 р.), тепер він також дїйсний член зреформованого "Наукового Тов. ім Ш.".

Від 1873 до 1878 р. редаґував "Правду", а від 1879 до 1887 р. часописів для народу "Батьківщина". Перші річники сеї часописи, дуже добре редаґовані, належать до найкращих плодів української журналїстики в Галичинї. А коли в 1880 р. стало виходити "Дїло", Романчук і був засновником сеї часописи і в ріжних часах співробітником, а деколи й заступником редактора.

Окрема й визначна область дїяльности Романчука — полїтична. В 1883 р. при виборах до сойму вийшов як один з 9 незалежних українських послів і звернув на себе увагу своєю промовою в соймі, в котрій висловив недовірє Українцїв до польської соймової більшости й до польських виборів до сойму. Найважнїйші внесення Юлїяна Романчука в тих часах були в справі українських народнїх і середніх шкіл та й охорони селянства від шкід і звірини. Наслїдком першого заложено в 1888 р. першу українську ґімназію поза Львовом — у Перемишлї. В 1885 р. осягнув своїм домаганнєм, що галицький намісник і краєвий маршалок промовляють у соймі не тільки по польськи, але й по українськи.

В 1884 р. уладив перше повітове народне віче в Долинї, в 1885 р. дав почин до заложення полїтичного товариства "Народна Рада". При нових виборах до сойму, хоч їх переводив намісник гр. Казимир Баденї, вийшов знову послом з Калущини і став головою тодїшнього українського соймового клюбу. Зараз на початку сесії нового сойму внїс інтерпеляцію у справі ворожої системи правительства супроти нашого народу. Дня 25 падолиста 1890 р. виступив з промовою у соймі, що уважаєть ся проголошеннєм польсько-української угоди, так званої "нової ери". Одначе швидко завернув з манівцїв. При виборах до парляменту в 1891 р. вийшов послом з округи Бібрка—Долина—Калуш.

В 1899 р. дав почин і був одним з основників української національно-демократичної партії в Галичинї. В 1900 р. вийшов послом до парляменту з своєї давньої округи і став на чолї українських опозиційних послів. На сей час (1902 р.) припадає і його нїмецька брошура "Українцї і їх противники в Галичинї" у відповідь на брошуру д-ра Ст. Смольки "Українцї і їх прихильники в Берлїнї". В 1903 р. був одним з основників "Rutheniesche Revue". По заведенню загального, рівного, безпосереднього й тайного виборчого права до парляменту вийшов у 1907 р. послом з округи Долина—Рожнїтів—Калуш—Войнилів—Солотвина—Надвірна—Делятин і став провідником української національної репрезентації (до 1910 р.). Відтодї він перший Українець є віцепрезидентом Державної Ради. В 1911 р. знов вийшов послом у своїй окрузї і знову палата послів вибрала його віцепрезидентом.

З родинного життя Романчука треба згадати, що в 1864 р. оженив ся з донькою радника Коцюби, Лєокадією, і з того подружя мав четверо дїтей, з яких живий нинї тільки секретарь при касаційнім трибуналї у Віднї — др. Юлїян Романчук. Повдовівши в 1888 р., оженив ся другий раз з сестрою першої жінки — Марією.

В часї війни став головою новозаложеної Культурної Ради у Віднї, а по проголошенню манїфестів з 5 падолиста — вибрала його головою утворена під вражіннєм згаданих актів "Українська Парляментарна Репрезентація".

В імени Союза й нашої редакції зложив бажання Ювилятови член президії Маріян Меленевський. Пригадаємо ще тільки, що шановний Ювилят звернув ся з приводу свого свята з зазивом до української суспільности віддати тепер однодушно та згідно свої почування і працю тільки Українї. Сподїваємо ся, що висловимо бажаннє ширшого загалу, просячи Ювилята списати спомини з свого довгого життя, багатого випадками й великими перемінами, на науку грядучим поколїнням.

[Вістник Союза визволення України]