Європу осяюють люмінесцентні «жовті камізельки». Хто ж вони такі? Проти чого протестують? І наскільки обґрунтованим є приплітання Кремля до французьких бензинових протестів?
Отже, у Франції останні кілька тижнів проходять багатотисячні протести проти підвищення цін на бензин, організовані рухом «жовтих камізельок» (gilets jaunes). Таку камізельку зобов’язаний мати кожен французький водій, аби вбирати її під час аварійної зупинки авта. Тому не дивно, що це вбрання знайшлося для всіх сотень тисяч протестувальників. Почавши з відносно мирних маршів, вони поступово радикалізовували свої протести, перетворюючи їх на агресивні заходи з нападами на правоохоронців, підпалом автівок і трощенням вітрин крамниць.
Акції протесту проти підвищення цін на автомобільне пальне і проти нового екологічного податку, а також проти подорожчання газу й мазуту для опалення помешкань розпочалися у Франції 17 листопада. Вони охопили Париж, Марсель, Бордо, Страсбург, Нант, Гавр, Кан, Ніццу й інші міста. Понад 280 тисяч протестувальників перекрили тоді автошляхи в цілій країні. Лише за перші три дні протестів, за словами міністра внутрішніх справ Франції Крістофа Кастанера, постраждали понад півтисячі осіб, в тому числі 92 співробітники сил правопорядку. Одна з протестуальниць загинула під колесами автомобіля. 17 осіб отримали поважні поранення.
На відміну від інших кампаній непокори, ініціаторами яких зазвичай стають профспілки або опозиційні партії, цей протестний рух мобілізував себе сам. Принаймні так видається на перший погляд. Але не поспішаймо з висновками.
У будь-якому випадку, цей рух заскочив зненацька і уряд, і президента Емманюеля Макрона, і правоохоронців, і традиційні політичні сили. З організаційно-технічної точки зору кампанія «жовтих камізельок» розвивалася за схемою, вже апробованою під час «арабської весни» 2011 року. Це використання соціальних мереж і флешмобу. Сили правопорядку постійно запізнюються з реакцією на виступи, які спонтанно організовували в різних місцях одночасно.
Водночас, експерти вбачають у цих акціях ознаки традиційних французьких протестних рухів ще щонайменше з початку ХІV століття. Пригадаймо повстання парижан 1306 року, коли Філіп ІV Вродливий своїми указами допровадив до зникнення збіжжя з ринку. Тоді гнаний своїми підданими король з родиною був змушений втікати зі столиці й просити захисту в замку тамплієрів (котрих він згодом ув’язнить, катуватиме й врешті стратить на багатті). Пригадаймо Жакерію під час Столітньої війни. Чи описані Александром Дюма-батьком у мушкетерській трилогії перманентні французькі хлібні бунти. Мовчимо вже за Велику французьку революції й ще низку революцій ХІХ. Отже, тоді збудником протестів був хліб, нині – бензин.
І що знаменно: минулоріч досі малознаний Макрон зумів стати президентом і навіть забезпечити своїй новоствореній партії «Вперед, Республіко» абсолютну більшість у парламенті саме завдяки хаосу, який запанував у партійно-політичному ландшафті П’ятої Республіки. Не виключено, що до його панування доклав свою руку Кремль, аби таким чином провести до президентського крісла свою ставленицю Марін Ле Пен – лідерку «Національного фронту». Але Макрон виявився спритнішим і хвацько обійшов старшу конкурентку. Але тепер вже цей хаос грає проти нього.
Нині Макронова партія диспонує в Національній асамблеї 308 місцями з 577. А, приміром, найстаріша Соціалістична партія має лише 30 депутатів, згаданий «Національний фронт» – вісьмох. З одного боку, це дуже позитивний розклад для Макрона, котрий тепер може без проблем проводити через парламент свої реформи. З другого – слабка парламентська опозиція сприяє тому, що всякий суспільний протест автоматично вихлюпується на вулицю.
Так, власне, трапилося з рухом «жовтих камізельок». Як ми вже казали, безпосередній імпульс акціям протесту дала ініціатива французького уряду запровадити екологічний податок, який автоматично призводив до зростання цін на бензин (+ 2,9%), а особливо на дизель (+ 6,5%). Загалом же протягом року ціни на дизель у Франції зросли приблизно на 23% – до рекордних у цьому тисячолітті 1,51 євро за літр, на бензин – на 15%, до майже двох євро.
Чи завдало це болісного удару по портмане середньостатистичного француза? Спробуємо підрахувати. Загалом підвищення цін на пальне коштуватиме середній французькій родині, яка володіє двома автами, 300-350 євро на рік. Середня місячна зарплатня у Франції – три тисячі євро. Шляхом нескладних математичних дій можна з'ясувати, що підвищення, проти якого так запекло протестують французи, мало б бути майже невідчутним.
І тим не менше, бунт стає чимраз радикальнішим. Зафіксовано випадки мародерства, підпалу автомобілів, биття вітрин. Багато роздрібних крамарів скаржаться на збитки через зниження числа туристів. Першого грудня під час протестів у центрі Парижа серйозних пошкоджень зазнала Тріумфальна арка. Групі вандалів вдалося вдертися в музейні приміщення, де вони «обезголовили» мармурову статую Наполеона, зруйнували на дрібні шматки гіпсові скульптури тридцятих років і розмалювали інтер'єри графіті.
Навіщо взагалі Макрон вдався до такого непопулярного кроку, як підвищення акцизу на пальне? Він просто хотів зробити Францію екологічнішою, покращити довкілля в країні, континенті, світі. Мета його «бензинових реформ» – зниження викидів в атмосферу і стимулювання громадян до того, щоб вони пересідали на гібридні машини, а ще краще – на електромобілі.
Зрештою, цю кампанію розпочав ще попередній президент Франсуа Олланд, котрий 2013 року вирішив запровадити «екоподаток» на вантажівки. Цим він спровокував масовий протестний рух так званих «червоних ковпаків». Саме у Франції за Олланда ще 2015 року було підписано знамениту Паризьку хартію боротьби зі зміною клімату.
Макрон не просто перейняв екологічну естафету, а значно активізував зусилля, спрямовані на охорону довкілля, ставши найбільш високопоставленим пропагандистом «зеленого майбутнього» планети. Він навіть придумав відповідь на гасло Дональда Трампа, котрий вивів США з Паризького угоди: Make our planet great again!
Проблема лише в тому, що чинний глава французької держави явно недопрацював у сфері агітації та інформування суспільства. Більшість французів не розуміють, чого це вони повинні платити з власної кишені за покращення всієї планети. Середньому класу, котрий став ядром руху «жовтих камізельок», не до вподоби, що Франція живе невідповідно до своїх статків, що країна «годує» роздутий бюрократичний апарат, що соціальна допомога занадто висока, враховуючи, що держборг Франції зріс до ста відсотків ВВП. І, звісно, мало кому подобається те, що французька влада продовжує приймати біженців з Центральної Азії та Північної Африки, використовуючи на їхнє утримання все ті ж гроші з кишень пересічних французів.
Відтак, за результатами опитування громадської думки, проведеного соціологічною службою Harris Interactive, які оприлюднив телеканал RTL, 72% французів підтримують протестний рух, який вимагає припинити зростання цін на автомобільне паливо. Хоча 85% опитаних засудили радикалізм протестів.
Чому все ж виникає чимраз більше підозр, що до бунту «жовтих камізельок» доклали свою руку іноземні спецслужби, а точніше – російські. Вже хоча б тому, що головними захисниками й агітаторами руху стали два одіозні політики Франції: вже згадана Марін Ле Пен і лідер ультралівої «Лівої партії» Жан-Люк Меланшон.
Що поєднує цих двох політиків з нібито протилежних кінців спектра політичних векторів? Дві речі: нелюбов до Європейської Унії та ніжне ставлення до Кремля. Обидві партії виступають за скасування антиросійських санкцій, за тіснішу співпрацю з Москвою.
Те, що «Національний фронт» отримує фінансування з Москви, вже давно не таємниця. Але й «Ліва партія», своєю чергою, невідомо звідки здобуває гроші. Враховуючи, що Кремль останніми роками щедро фінансує саме євроскептичні, схильні до радикалізму партії у Європі, налаштовуючи їх таким чином ще й лояльно до Росії, логічно припустити, що і Меланшон не погребував російськими рублями.
Стрімка радикалізація протестів свідчить, що у натовпі працюють провокатори. Французька поліція вже ідентифікувала кількох вандалів як активістів ультраправих і ультралівих. І це при тому, що і перша, і друга партії вдають, що не мають причетності до протестів. Тому можна припустити, що за отриманні від «російських друзів» гроші Ле Пен і Меланшон оплачують провокативні дії своїх радикалів. А в Кремлі тим часом спостерігають за безладами у Франції, попивають французьке шампанське і тішаться своїми закордонними успіхами. А російські пропагандистські канали тим часом нагнітають істерію.
Ще одним непрямим доказом російської причетності є те, що в протестах «жовтих камізельок» бере активну участь донька речника Путіна Дмитра Пєскова. Про це повідомив у Twitter російський опозиціонер Олексій Навальний: «Донька путінського прес-секретаря Пєскова бере участь у французьких масових протестах. Там перегороджують вулиці, будують барикади і палять шини. А в Росії її татусь-злодюга вимагає “розмазати печінку по асфальту” тим, хто вийшов на мирну демонстрацію». Навряд чи б Ліза Пєскова наважилася на участь у таких акціях, якби не найвище кремлівське благословення.
Путін зараз шалено прагне взяти реванш у Франції та Німеччині. Минулоріч йому не вдалося привести там до влади лояльних до Кремля правителів, тож російський лідер намагатиметься знову й знову, допоки йому дозволятимуть нерішучі європейські політики.
А французький уряд тим часом мусив піти на поступки «жовтим камізелькам». Влада Франції відклала на шість місяців підвищення акцизів на бензин і дизельне паливо. До кінця зимового сезону також не будуть підвищувати тарифів на газ і електроенергію. Тож бензинові протести потроху вгамувалися. Але бунт у Франції розпочали тепер школярі та лицеїсти, незадоволені реформою освіти…
