Макрон запустив на Заході дискусію про евентуальну відправку вояків НАТО до України. Навіть, якщо сприйняти її за блеф, свою справу з психологічного впливу на Кремль вона все одно зробила.
Хто б ще недавно міг собі подумати, що саме президент Франції Емманюель Макрон першим серед лідерів країн-членів НАТО заявить про можливість, що західні наземні війська можуть бути задіяні в Україні. «Сьогодні немає консенсусу щодо питання, щоб офіційно відрядити наземні війська, але в динамічному розвитку нічого виключати не можна», – заявив Макрон на конференції з надання допомоги Україні, яка пройшла в Парижі, в Єлисейському палаці, 26 лютого, і в якій взяли участь керівники близько двох десятків держав та урядів.
«Росія стає дедалі аґресивнішою не лише на полі бою в Україні, а й загалом. Отже союзникам необхідно активізувати підтримку України, проти якої Росія веде загарбницьку війну вже третій рік. Слід зробити все можливе, щоб Росія не виграла цієї війни. Усім, хто підтримує Україну, потрібно зробити колективний ривок», – закликав Макрон.
Так, зразу ж після цього багато керівників натовських держав чи провідних політиків Європи виступили зі слабкодушними заявами-запевненнями, що армії їхніх країн не мають ні найменшого наміру встрявати в прямий конфлікт з Росією. Фактично єдиний європейський президент, який висловився в стилі «а чому б і ні?» був глава чеської держави Петр Павел. На його переконання, якщо військовики з країн НАТО здійснюватимуть підтримку України безпосередньо на її території, це не порушуватиме жодних міжнародних норм. «Слід пам’ятати, що після анексії Криму та окупації частини Донбасу, яка по суті була аґресією, хоча й у значно менших масштабах, ніж сьогодні, на території України діяла навчальна місія НАТО, до складу якої свого часу входило понад 15 країн і вона нараховувала близько 1000 осіб», – нагадав Павел.
Ще чіткішу підтримку Макрону висловив міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський. Тим більше, що, за його словами, західні вояки вже давно перебувають в Україні. «Військовики країн НАТО вже перебувають в Україні, і я хотів би подякувати амбасадорам тих країн, які пішли на такий ризик», – заявив глава польської дипломатії під час дебатів з нагоди 25-річчя вступу Польщі до НАТО.
Кого ж він мав на увазі? Тих добровольців з країн НАТО, які зразу ж після широкомасштабного російського вторгнення 24 лютого 2022 року пішли воювати, наприклад, до Інтернаціонального легіону Збройних сил України, чи когось іншого? Адже дякував міністр саме державам в особі їхніх амбасадорів. Отже мова йшла не добровольців, які покладаються лише на власне сумління і керуються власними намірами. Тож можна припустити, що подяка Сікорського країнам-учасницям говорить про те, що тим часом на місці перебувають регулярні солдати з країн НАТО.
Тема присутності натовських вояків знайшла своєрідне продовження у скандалі навколо прослуховування російськими шпигунами високопоставлених офіцерів Luftwaffe. Німецькі ж офіцери вели розмови про ймовірну передачу ракет TAURUS Україні та можливе їхнє використання для ударів по Кримському мосту. Нагадаємо, що раніше бундесканцлер Олаф Шольц обґрунтовував свою відмову постачати Україні крилаті ракети небажання відряджати до україни своїх військовиків-ракетників. І от під час обґрунтувань він мимохідь заявив, що британські й французькі солдати перебувають на українській території, де допомагають українцям націлювати ракети Strom Shadow і SCALP на російські цілі.
Через це базікання Шольца виник певний конфлікт між Берліном з одного боку, та Парижем і Лондоном – з другого. Зрештою, французи й британці заявили, що українські вояки абсолютно не потребують няньок з-за кордону, адже вони чудово самі здатні наводити всі згадані ракети після відповідного вишколу, яка відбувається в країні-виробнику. Про це ж кажуть і офіцери Luftwaffe, чию розмову підслухали росіяни.
Таким чином було спростовано головний офіційний аргумент німецького бундесканцлера проти відправики Україні ракет TAURUS. Проте питання про присутність в Україні чинних військовиків з країн-членів НАТО так до кінця й не було з’ясоване.
Варто продовжити почату цитату Сікорського, адже далі він заявив: «Я ціную ініціативу президента Макрона, тому що йдеться про те, що Путін боїться, а не про те, що ми боїмося Путіна». І це досить суттєве уточнення інтенцій Макронової філіппіки. Досі російський диктатор своїми агресивними заявами лякав Захід. Його нарікання на «несправедливе розкрамсання Радянського Союзу», «підступний розвал комуністичного блоку», «підле розширення НАТО» й одночасні натяки на евентуальне використання ядерної зброї, щоб «відновити справедливість», нівроку лякали західних лідерів. Путін створював ситуацію стратегічної невизначеності: насправді він такий шалений, що натисне «червону кнопку», чи таки йому вистачить здорового глузду стриматися, а всі його залякування – геополітичний блеф. На цьому тлі вже самі західні політики вимальовували самі собі «червоні лінії» й довго ламали голови над тим, чи перехід якоїсь з них не призведе до «асиметричної відповіді» Москви. Макрон же використав зброю самого Путіна й повернув її проти нього. Тепер хай вже завсідники Кремля тремтять і вираховують, у який момент, після якої дії Росії натовські солдати з’являться в Україні.
І в цьому контексті дуже корисно, що Макрон таки не залишися на самоті. Що Петер Павел підтримав його, а Сікорський розширив його міркування. Це надало дискусії нової динаміки. Особливо з огляду на те, що Сікорський репрезентує саме Польщу, щодо якої Путні останнім часом висловлювався дуже неоднозначно. А це ж країна, яка зараз вважається важковаговиком в оборонному альянсі через високі військові витрати, які нещодавно сягнули майже чотирьох відсотків ВВП. А головне Польща має безпосередній кордон з Росією, причому з найвразливішою його частиною – Калінінградською областю.
Хоча досі незрозуміло: як так сталося, що цю войовничу дискусію зі Західного боку ініціював саме Макрон. Так, той самий Макрон, який на початку повномасштабного вторгнення звивався вужем, аби лише домовитися з Путіним. Був навіть жарт, що його дружина Бріжит нарікала, мовляв чоловік замість того, щоб наприкінці робочого дня зателефонувати їй, дзвонив до Путіна.
Схоже, Макрон врешті-решт зрозумів логіку росіян. На відміну, від скажімо Олафа Шольца. Французький лідер тепер чітко усвідомлює: щоб порозумітися з Росією, головне продемонструвати силу. Цим можна пояснити його наступну заяву щодо західних військ в Україні, яка вже не є якоюсь абстрактною, а цілком чіткою, навіть з конкретною геолокацією. «Ситуація в Україні, окупованій російськими військами ось уже 2 роки, погіршується і війна затягується. У будь-якому разі в прийдешньому році мені доведеться послати в Одесу кілька хлопців», – заявив Макрон.
