19 березня 1848 року «на львівськім бруку» почалися «революційні бродіння».
Символічна карикатура часів австрійської революції (1848)
Якщо поглянемо у ретроспекції на європейську історію, виділивши окремо ХІХ століття, то побачимо цілу смугу вікопомних подій, деякі з яких все ж вивищуються над рештою. Із ретроспекції повернімось на 90 градусів – і побачимо цілу панораму того століття. Уявіть собі, що вибралися на «четвертий поверх» у Яремчі (а там від низу догори періоди-тераси називають «поверхами»), тобто на сам верх. За доброї безхмарної погоди звідти вдалині видно Ґорґани. Якщо й не всі Ґорґани, то принаймні їх частину, словом – ціле пасмо гір. Деякі верхи є вищими від інших, і от десь ближче до середини особливо виділяється один верх. Так і в панорамі ХІХ століття вирізняється 1848 рік, рік «весни народів».
На початку 1848 року у різних європейських країнах накотилася хвиля буржуазно-демократичних революцій, які мали й «буржуазно-націоналістичну» складову. На боротьбу за свободу в широкому розумінні піднялися народи, яким власної державності не бракувало, а бракувало загальнолюдських свобод. Натомість, під цей «шумок» національно поневолені народи піднялися на боротьбу за свої національні права. Тобто почали свої національно забарвлені визвольні рухи.
Народи наче пробудилися, прокинулися до боротьби. А весна – то і є пробудження із зимової сплячки. Тож і нарекли ці революційні рухи «весною народів».
Не оминула ця революція, ця «весна народів» й Австрійської імперії, до складу якої входила Галичина (Королівство Галичини та Володимирії, або ж Ґаліції та Лодомерії). На початку березня у цісарській столиці стало неспокійно. Коли почалися «революційні бродіння», картинку умоглядно можна уявити хоч би таким чином: в основи барикад стали закладати вивернуту бруківку, нагромаджувати на неї старі шафи, різний мотлох, ба навіть піаніна – словом, усе, що траплялося під руку, що могло захистити повстанців у вуличних боях. А вже 13 березня австрійський канцлер Клеменс Венцель Лотар фон Меттерніх був змушений подати у відставку. 15 березня цісар Фердинанд І створив конституційну комісію, а вже 25 квітня було оприлюднено проект самої конституції.
Клеменс Венцель Лотар фон Меттерніх
Цісар Фердинанд І правив від смерті цісаря Франца (у лютому 1835 року), а вже 2 грудня 1848 року зрікся престолу на користь свого племінника Франца Йосифа. Але не лізтимемо з нашою оповіддю поперед батька.
Фердинанд І Добротливий і Франц Йосиф I
Затвердження конституції було позитивним кроком, хоча й вимушеним для самого цісаря Фердинанда І. До нього самого ставлення було неоднозначне. Наведу із засіків своєї пам’яті два полярні вислови про цього монарха. Перше належить українському письменникові, галицькому «будителю» Маркіянові Шашкевичу, а друге – англійському історикові Алану Джону Персівалю Тейлору.
У вступі до своєї «Читанки для діточок в народних училах руських» (1836) Маркіян Шашкевич доступно розтлумачував: «Будь-яка держава має своє окреме ім’я. А знаєте, як називається та держава, в якій ми живемо? Та називається Австрією і є цісарством, а в тій Австрії є королівство Галицьке і Володимирське, а в тім королівстві Галицькім живемо ми, Русини; а добрий наш володар сидить у Відні і називається Фердинанд» ¹.
Полярно відмінно від Маркіяна Шашкевича, Алан Джон Персівал Тейлор у своїй «Історії Габсбурзької монархії 1809–1918» (1946) дуже вже скептично висловлюється про цісаря Фердинанда І: «Імператор Фердинанд був недорікуватим епілептичним рахітиком, й виявив характер чи не в єдиному своєму змістовному вислові: “Я імператор і хочу локшини”» ² .
Ян Добжанський
Та менше з тим. Одне слово, 19 березня й у Львові почалися «революційні бродіння». Це була неділя. Було вирішено скласти петицію до цісаря, в якій висунути побажання мешканців Галичини – передовсім поляків, та таки поляків. Текст петиції написав адвокат Францішек Смолька рукою власною. Редактор часопису «Денник паризьких мод» (Dziennik Mód Paryskich) Ян Добжанський почав збирати підписи під тією петицією. На площі Фердинанда (який так прагнув локшини), теперішній площі Міцкевича, зібралися юрмища поспільства. Першим петицію підписав представник давнього руського роду граф Казимир Дідушицький. Петицію підписували і русини-українці, і поляки, і німці, і євреї. Назбиралося 12 тисяч підписів.
Площа Фердинанда у Львові
Петицію читали перед тим, як підписувати. Податковий службовець, член Ставропігійського інституту, Кирило Максим Віньковський, прочитавши петицію, помітив, що там не згадано про русинів (себто українців). Він почав про це говорити, та його виступ агресивно й безцеремонно перервали поляки.
Граф Леон Сапіга (з картини Г.Родаковського, 1878)
Під вечір процесія (вже не всі юрмища, а лише делеговані від них депутати) на чолі з графом Леоном Сапігою вирушила до палацу генерал-губернатора графа Франца Серафа Штадіона фон Вартгаузена, щоби вручити йому підписану петицію. Прийшли і вручили. Далі події вже розвивалися своїм ходом.
Наслідком «весни народів» стали і скасування панщини в Галичині (найраніше в цілій Австрійській імперії), і петиція галицьких українців про викладання у всіх навчальних закладах Східної Галичини рідною мовою, і офіційне прийняття синьо-жовтого національного прапора, і створення Головної Руської Ради, і створення руських рад з руськими гвардіями, і виникнення періодичних видань та політичних організацій тощо.
Про кожну з цих подій ще буде окрема розмова.
___________________________
¹ Шашкевич М. Читанка для діточок в народних школах / Упорядкування, літературне опрацювання тексту і пояснення важкозрозумілих слів Ольги Веремкович; За редакцією Івана Лучука; Передмова Оксани Нахлік; Науковий редактор Євген Нахлік. – Львів: Львівські новини, 1997. – С. 19).
² Тейлор А. Дж. П. Габсбурзька монархія 1809–1918. Історія Австрійської імперії та Австро-Угорщини. – Львів: ВНТЛ-Класика, 2002. – С. 47.
19.03.2018