Іван ЛУЧУК

 

16 квітня 1848 року цісар Фердинанд І підписав патент «Про знесення всякої роботизни й інших підданських повинностей».

 

Підмонастир (Перемишлянський район). Світлина А.Керницького

 

 

Ще з глибокого дитинства пам’ятаю, що звертав увагу на кам’яні хрести на роздоріжжях, буваючи час до часу з батьками у різних місцях Галичини. Звичайно, це мене цікавило: що ж то воно таке? І серед маси питань на кшталт «а чому Всесвіт безмежний?», «а чому вода в морі солона?», «а чому птахи на падають вниз, коли летять?», «а чому в Ніни кучеряве волосся, а в Тані пряме?», «а чому Іммануїл Кант відводив на обід чотири години?», – було й питання: а що означають ті кам’яні хрести?

 

Дем'янка Надністрянська

 

 

Відповідь-то я отримав, навіть туманно запам’ятав, та ще не втямив тоді, що ж воно й до чого. Але фраза «скасування панщини» засіла глибинно в мені. Потім про «панщину» вивчали у школі, розібрався наче з тим. Про викуп із кріпацтва Тараса Шевченка зайве й розводитися. Словом, це питання в загальних рисах я вивчив аж настільки, що воно таки нуртувало у моїй свідомості. Пригадалися рядки з мого юнацького вірша (написаного десь у 16-літньому віці, ще школярем): «Поезія – володарка жорстока, / а я її кріпак. / Реформі смерті я не підлягаю». Навіть так.

 

Але та «кріпосна реформа» стосувалася все ж Великої України, а «скасування панщини» було у свідомості (ще не сформованій, ретельно виліплюваній) ближчим, бо ж стосувалося Галичини. Ми, галичани, й далі літаємо на двох крилах. Одне крило – соборність, друге – галичанство-таки. Саме «друге», а не «інше», бо крил таки два, між іншим.

 

Острів (Тернопільський район). Світлина Миколи Жарких (1989)

 

 

Куди не поткнешся, а на Івана Франка наткнешся. Це, звичайно, художнє перебільшення, але й у цьому сюжеті без Івана Франка також не обійтися. Знаємо, що ще 1898 роre він видав брошуру, чи то пак книжечку «Панщина та її скасування 1848 р. в Галичині» - до п’ятдесятиліття цієї вікопомної події. Було й перевидання цієї книжечки 1913 року. До неї є вільний доступ, вона надрукована у п’ятдесятитомнику зібраних творів Івана Франка. Словом, згадали про неї – і шлюс. Хто захоче, і сам прочитає.

 

Пробіжна (Чортківський район). Світлина Миколи Жарких (1989)

 

 

«Весна народів», як відомо, розбурхала умонастрої і в Галичині. Серед іншого, на порядку денному стояло і скасування панщини, тобто підневільного становища селянства. Тож уряд Габсбурзької монархії хтів – не хтів, а таки мав скасувати панщину (не плутати з кріпацтвом – його в нас скасував цісар Йосиф I ще наприкінці XVIII століття). 16 квітня 1848 року цісар Фердинанд І підписав патент «Про знесення всякої роботизни й інших підданських повинностей» (він вступав у дію з 15 травня того ж року). І що характерно (і якось так наче приємно – хоча яка там приємність?): у Галичині панщину було скасовано раніше, ніж в решті провінцій неозорої Австрійської імперії. Для прикладу, дію патенту про скасування панщини на Буковину було поширено лише 1 липня того ж року. А на інші провінції імперії – то й узагалі аж після закінчення польових робіт в осінньому сезоні.

 

Вікно (Гусятинський район)

 

 

У чому ж у загальних рисах полягала та реформа, те скасування панщини? Варто розтлумачити простенько, «на хлопський розум», так би мовити, навіть наражаючись на невимушений каламбур («хлопові – хлопове», а «цісареві – цісареве», щоб не згадувати всує). Словом, держава викуповувала селянські землі у панів своїм коштом. А селяни, маючи десятилітній простір для розвитку, починаючи від 1858 року, мали протягом сорока років відшкодовувати цей викуп. Лихварські відсотки не нараховувалися. Треба було просто поступово платити відповідні внески, щоби вичерпати кошт того викупу. Це щось, наче тепер погашати безвідсотковий кредит за пральку чи ноутбук. Да проститься мені таке невимушене порівняння зі святою земелькою. Цісар хлопам дав землю, а панів звільнив від усіляких там обов’язків стосовно хлопів, їхніх колишніх підданих. Внаслідок реформи в Галичині виникло 375 тисяч вільних селянських господарств.

 

Все начебто й нормально, але ж під час проведення реформи не було внормовано та впорядковано права на володіння лісами та пасовищами.

 

Синьків (Заліщицький район)

 

 

Знову ж таки, як тут не згадати Франкові «Ліси і пасовиська»? Це «оповідання бувшого пленіпотента» («пленіпотент» – це не те, про що ви мимохіть подумали, а уповноважений у майнових справах), написане у травні 1883 року, розпочинається таким характерним пасажем:

«Господи Боже, що то крику було у нас за ті ліси та пасовиська! Як звивалися пани, як нараджувалися, підплачували інженерів та адвокатів, аби звільнити себе від усяких тягарів! Мудрі голови. Вони знали, що хоч цісар дав хлопам волю і скасував панщину, то прецінь як вони не дадуть їм лісу і пасовиська, то хлоп таки мусить або погибати на пні або до них “прийдіте поклонімося”, – а тогди верне знов панщина, хоч троха в іншій свиті, але для хлопа через те зовсім не легша!» [Франко І. Зібрання творів: У 50 т. – Київ, 1978. – Т. 16. – С. 167].

 

Із цього пасажу тодішня атмосфера «аж дихає», відчувається всіма фібрами душі та порами шкіри.

 

Постійний менінґіт із виплатами (хто брав хоч колись кредит, для того це близьке та зрозуміле), втрата змоги користуватися лісами та пасовищами, інші рудименти попереднього підневільного становища – все це притлумлювало і без того притлумлених хлопів. Селяни зверталися зі скаргами до єдиної найвищої інстанції – до «татуська цісаря», шукали в нього справедливості, але зазвичай ті їхні потуги розбивалися вщент, вони наче «лупилися головою об лід». Навесні та влітку наступного 1849 року почалися масові виступи, селяни відбирали хитро привласнені панами та підпанками землі, ліси та пасовища. А ті насилали на них «силові структури» – поліцію, жандармів та війська, щоби придушувати ті заворушення. Коли ж справи доходили до судів, то знову ж таки зазвичай все закінчувалося «головою об лід».

 

 

Як би там не було, а скасування панщини було колосальним позитивним кроком у національному розвитку русинів (українців) Галичини. Підневільному годі думати про інтелектуальний розвиток, про задоволення своїх освітніх і артистичних потреб. А людина звільнена має простір для інших думок і прагнень, ніж тільки дбати про «хліб насущний». Отоді національний і громадський поступ у Галичині рушив на повну.

 

 

16.04.2018