Високий замок

Історичні пам'ятники Львова

1869 рік. Український Львів уже сто років під пануванням Австрії. І ніщо в ньому не змінялося за цей вік. З губернаторської палати продовжували правити Галичиною польські графи, тепер уже, як ставленики австрійського цісаря. "На магістраті" сиділи польські пани і багате міщанство. В державних установах верховодили синки багатіїв. Польські націоналісти п’яніли від великих досяг нень на службі в австрійського кайзера. Біля австрійського престолу до втоми клячали потоцькі, бадені, сангушки, сапєги. При кожній нагоді вони по-рабськи заявляли: "Пши тобє стоіми і стаць хцєми". Контушова шляхта вибренькувала по Львову карабелями в поході проти всього, що нагадувало, що Львів — українське місто. І хоч багато вже історичних пам'яток українського міста було знищено, на сторожі непохитної історичної правди ще стояла гора Льва — Високий замок. І саме тоді, в 1869 році, польська шляхта вирішила знищити не лише Високий замок, але з корінням вирвати назву "Гора Льва".

12 серпня, після "Те деум" в Домініканському костьолі, під гул дзвонів, тисячна юрба рушила на гору Льва. Для увіковічнення злопам'ятної для українського народу Люблінської унії (1569 р.), на східному схилі замкової гори був покладений камінь з написом: "Вольні з вольними, рувні з рувнимі". Юрба кинулась розбивати мури замку. На його місці задумали висипати високий курган і назвати його "Копєц унії любельскей". В полах контушів шляхта носила каміння, шляхтянки і міщанки землю і пісок — в подолках і насипали курган.

Минали дні, місяці... Падали мури, збільшувався курган. Брукові газети гомоніли про великий патріотизм польського Львова.

Чи справді? Ні, — відповідає польський, буржуазний історик Чоловський, не патріотичні почування керували людьми, які руйнували замок і насипали курган. До руїнництва підштовхувала юрбу надія знайти заховані в мурах замку скарби, або докопатися до пивниць, повних старого вина. Не інакше думав і ватажок патріотичних шукачів золота, голова "обивательського комітету", Францішек Смолька. Скарбами, що він їх думав знайти в замку, планував підсобити своє підприємство, а від старих вин не відмовилась би і його приватна пивниця.

Під ударами молотів і кирок розсипався шпиль гори, впали мури. Вже й до фундаменту добиралися.

Юрба кидалася на кожну викопану урну, розбивала її на дрібні черепки. Старовинні монети, шаблі, великі кам'яні кулі засипали в курган, дехто брав монети на іграшки для дітей. Заходи археолога-аматора Шнайдера і міського інженера Боярського, щоб хоч ці пам'ятки заховати для музеїв, були даремні.

В сподіваннях знайти скарби, ще один промінчик блиснув для шукачів. Відкрили в замку глибоку криницю, побудовану з тесаного каміння. Але коли і в ній скарбів не знайшли, Смолька наказав засипати її.

Не стало вже мурів, викопали фундаменти. Ще глибше почали рити. І аж там докопалися до правдивого скарбу. Під шаром вугілля і попелу знайдено грубі, дубові підвалини великої, дерев'яної будівлі.

 — Це безперечно, — говорить історик, — були підвалини старовинного городища князя Льва. Під підвалинами знайдено багато людських черепів, урни з попелом і кості.

Остання надія знайти скарби згинула. Шукачі розбили урни, затоптали кістки і попіл, знищили залишки будівлі. Вандали другої половини XIX сторіччя знищили великий історичний скарб, великий історичний пам'ятник, який височив над Львовом з 1259 року.

П'ять років продовжувалася знищувальна робота цінних, історичних пам'яток. А коли не стало мурів, фундаментів, криниці і з ними пропала надія на скарби, мало виявилось добровільців насипати курган. Вже наймані робітники почали ламати схили замкової гори...

А тим часом на подвір'ї ратуші з XVI сторіччя лежав кам'яний лев.

Якось побачив його Францішек Смолька. І 12 серпня 1874 року знову було "Те деум" в костьолі, знову гули дзвони. Шляхта розвалювалась в контушах, шляхтянки кидали квіти під ноги одурманеним львівським сіроманцям, які двигали на Високий замок кам'яного льва. Першого дня донесли його до Театинської вулиці. На другий день лев, невідомо куди, зник. Виявилося, що австрійська влада, не бажаючи демонстрації з львом, як з "символом сили", наказала поліції завезти його вночі тихо, без гомону, на Високий замок. І стоїть він у підніжжя кургану, як свідок блазенства польської шляхти і колтунства львівських багатіїв-міщан.

Але ватажок міських колтунів Смолька своє осягнув: "Копєц унії любельскєй" важкою копицею сів на тому місці, де вже в 1259 році було орлине гніздо, оборонне городище князя Льва.

Годі собі уявити, щоб Данило і Лев будували оборонне городище на шпилі гори. 390 метрів понад рівнем моря, серед пралісів і багон. Там безумовно, говорять історики, була вже людська оселя. Адже ще задовго перед 1259 роком історія знає про ланцюг таких оборонних городищ, як Звенигород, Домажир, Щекотин, Страдч, Деревач і Рокітно. Історик Шараневич, на підставі археологічних розкопок і знахідок в околицях Високого замку, на Левандівці, Кульпаркові і Личакові, твердить, що тут була слов'янська оселя з поганських часів.

Чому ми літочислення Львова ведемо від І259 року? Саме тоді татарський ватажок Куремза стояв з великою ордою під Луцьком. Князь Данило збирав військо в Холмі, а князь Василько — в Володимирі. Чекали ще на прихід князя Льва, якому повідомили про небезпеку. І тоді столиця Данила — Холм впала жертвою великої пожежі. Цей факт, хоч менше важливий для історії взагалі, для історії Львова дуже важливий. Про пожежу Холма літописець пише: "сицю же пламени бившу, яко же і со Львова зряще видіти по полем білзським от горінія сильнаго пламени". Було це в 1259 році.

Це перша історична згадка про Львів. Можливо, що ту пожежу і князь Лев бачив з свого терему, що був збудований серед "дітинця", центрального оборонного круга, на найбільш недоступному шпилі гори. Рядом з теремом була домашня каплиця, будинки для княжої дружини і придвірних слуг. Дітинець той, найважче доступний і найсильніше укріплений валами і частоколом, був там, де замкова тераса, що здіймається над Жовківською дільницею, де чудова паркова плянтація, дім городника, ресторан та штучна печера, збудована в 1846 році. Колись це місце було шпилем гори, що аж до ХІХ сторіччя височила над Львовом. Через глибокий як можна було дістатися на другу, ще вищу гору, також украплену валами і частоколами, де, мабуть, і було властиве городище, орлине гніздо. Яр між обома горами засипано  в 1835—1845 роках, зваливши з нього шпиль гори.

До схилу гори було приліплене "пригороддя", а звідси через ворота, там, де тепер вулиці Замкова, Смерекова, сходилися до "підгороддя", вже майже над самою Полтвою. Підгороддя було засіяне будинками купців, промисловців, манастирями. Центр його був там, де тепер Старий ринок, вулиці Льва, Синявська аж до вулиці Шкарпової і костьола Марії Снєжної. Тоді, коли городище, дітинець і пригороддя ("окольний город") були укріплені острокіллям, валами, баштами-будильницями та вивінувані вже з природи недоступністю, підгороддя, тобто передмістя було майже без оборонного захисту. На випадок воєнної небезпеки мешканці пригороддя втікали Замковою і Смерековою вулицями до Підгороддя, замикали ворота і захищалися разом з княжими військами.

Не погано був укріплений княжий Львів, коли татарські ватажки підступом і силою намагалися усунути його з дороги під час своїх набігів. В 1261 році поїхав князь Лев у Володимир на весілля дочки князя Василька. Татарський ватажок, Бурундай, що стояв з ордою в Шумську, заманив їх обох до себе і домагався знищення кріпостей. "Єсти ви мої мірници, розмечіте же городи всі свої". Були знищені укріплення Луцька. Володимира. І тоді, як каже "Волинська літопись", і "Лев послав Львов розмета".

Але відай не дуже то він тоді "розмета" Львів, або хоч і збурив (укріплення — не місто!), то незабаром їх так відбудував, що ніяк не міг здобути їх татарський ватажок Телегуба, який в 1283 році вертався з походу на Польщу і, як пише літописець, — "пойде на Львову землю, на город, на Львов".

Довго стояв він під містом, нікого звідтіля не випускав, а "которі же виїхашеть з города, они ізбиваша, а другії поімаша, а ішні іхзлупивши, пущаху наги і тії із морозу ізомроша, зане бисть зима люта вельми і учиниша землю пусту всю".

Ще раз був Телегуба під Львовом у 1287 році. Але тоді вже лише пересунувся біля міських укріплень.

На цьому літописні відомості про княжий Львів і городище Льва вриваються.

[Вільна Україна]