Ігор МЕЛЬНИК

2 грудня 1848 року 53-річний австрійський цісар Фердинанд I Габсбурґ був змушений зректися престолу на користь свого 18-річного племінника Франца Йосифа I. Відтоді 2 грудня – день початку правління цісаря – став офіційним святом Габсбурзької монархії. До цього дня приурочували освячення храмів і громадських будівель, відкриття залізниць та інші урочисті заходи.

 

 

Відтоді минуло 165 років, з них майже 68 припало на правління Франца Йосифа І. Народився Франц Йосиф Габсбурґ у палаці Шьонбрунн на околиці Відня 18 серпня 1830 року. Його батько Франц Карл Йосиф був молодшим сином цісаря Франца І, мати Софія Фридерика Доротея Вільгельміна походила з баварської королівської родини.

 

Софія Фридерика Доротея Вільгельміна зі сином

 

 

Після зречення свого стрийка Фердінанда Добротливого, із 8.00 2 грудня 1848 року, Франц Йосиф став цісарем. Стрийко вважався трохи несповна розуму, тому щоби заспокоїти підданих, збурених революційним зривом “Весни народів”, на трон посадовили 18-річного Франца Йосифа.

 

Цісарський титул тоді звучав так – Його Цісарська та Королівська Величність, апостольський король Єрусалиму, цісар Австрії, король Угорщини, Чехії, Ломбардії, Венеції, Далмації, Хорватії, Славонії, Галичини і Володимерії, Ілірії, архікнязь Австрійський, великий князь Семигорода, Тоскани і Кракова, князь Лотаринґії, Зальцбурґа, Штірії, Карінтії, Крайни, Буковини, Парми, Модени, П’яченци, Фріулії, Раґузи, Цєшина, Затора, Освєнціма, Верхньої та Нижньої Сілезії, маркграф Моравії, укняжений граф Тіролю тощо.

 

Фердінанд I Добротливий

 

 

 

Галичани як вірнопіддані цісаря поспішили привітати нового цісаря, хоча в епоху карет і диліжансів цей процес дещо затягнувся. Відомий галицький політик і публіцист Кость Левицький писав:

 

"Подія вступлення на престол нового цісаря спри­чинила потребу привитання молодого володаря і представлення йому домагань іменем нашого народу. І так в дні 20. січня 1849, виправив нарід галицько-руський до Цісаря і Царя свого Франца Йосифа І. заступників своїх, щоби Йому жичити з щирого серця щасливо царствувати, — як се ого­лосила "Зоря Галицка" дня 24. січня 1849.

Сими заступниками були духовні і світські, учені, урядники і горожане (обивателі) міст і сіл:

1) Єп. Григорій Яхимович; 2) о. Мих. Куземський; 3) о. Іван Лотоцький; 4) о. Тома Полянський; 5) о. Еміліян Коссак; 6) Стефан Керичинський, радник маґістрату; 7) Іван Товарницький, власник маєтностей; 8) Йоаким Хоминський, ґуберніяльний секретар; 9) Іван Заржицький, радник маґістрату; 10) Юрій Баляк, урядник; 11) Николай Юристовський, директор державної друкарні; 12) Сильвестер Држималик, провідник маґістрату коломийського; 13) Петро Головацький, сотрудник редакції "Зорі Галицкої"; 14) Мих. Барутович, докторанд медицини; 15) Андрій Шушкевич, надкомісар скарбовий; 16) Йосафат Садовський, радник кримінальний; 17) о. Яків Шведицький, декан; 18) Василь Антін Чачковський, урядник камеральний; 19) Теодор Рожейовський, маґістратський урядник; 20) Лев Крушинський, правник, і 21) Амброз Яновський, доктор фільософії і учитель гімназійний.

На чолі сеї депутації станув єпископ Григорій Яхимович та її приняв цісар Фрацц Йосиф дня 28. січня 1849. Еп. Яхимович відчитав адресу по руськи, а потім один зі світських членів депутації ту саму адресу по німецьки. В сій адресі піднесено між иншим, що нарід руський „живить в собі переконанє, яко Ваше Величество розпочатоє діло переображеня монархії совершить, правную свободу для общого добра забезпечить, а так Австрію свободну, нероздільну і сильну сочинить, до котрої красна Руська Галичина, яко часть невіддільна належить".

По прочитанню тої адреси приступив цісар близше до депутації і відповів: "З радістю приймаю вирази привязання, вірности і вдячности, котрими мою волю узнаєте, щоби кождому народови, кождій народности, — рівне, неперешкоджене розвиттє призволити і підмагати. Також Русини наслідом сього займуть їм належне місце між народами моїх держав"...

По сім розмовляв цісар з членами депутації. На обід до цісаря були запрошені: єп. Яхимович, о. Мих. Куземський та іще чотири свіцькі члени депутації, – на котрім також були родичі цісаря: Франц Карло отець і Софія мати. По обіді розмовляли: цісар і його родичі з членами нашої депутації та вихвалювали гідний спосіб поступовання Русинів і припоручили отсе подати до відома руського народу"

(Левицький Кость. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914. – Львів, 1926. – С. 47-48).

 

Максиміліан Габсбурґ, імператор мексиканський

 

Мав трьох братів і сестричку Марію Анну, яка померла в дитинстві. Брат Максиміліан шукав щастя в Мексиці, де навіть був проголошений імператором і знайшов смерть: 19 червня 1866 року його розстріляли повстанці під фортецею Керетаро.

 

Єлизавета Баварська (Cicci)

 

 

У 1854 році Франц Йосиф І узяв шлюб із донькою сестри матері 17-річною Єлизаветою Амалією Євгенією (Сіссі) з баварського королівського роду Віттельсбахів. Сіссі була красунею і закрутила голову не одному чоловікові. Їх шлюб не був лише династичним: спочатку Франца Йосифа та Єлизавету пов’язала справжня любов, але згодом Сіссі не завжди мала добрі стосунки зі своїм коронованим чоловіком. Однак мудра жінка вміла знаходити собі заміну, контролюючи особисто коло приятельок цісаря. Зокрема, 1886 року її вибір зупинився на акторці Катерині Шратт, яка стала товаришкою життя Найяснішого цісаря.

 

 

Прохолодні стосунки у цісарському подружжі не були секретом для підданих і стали згодом сюжетами для романів, кінофільмів, віршів. Зокрема, із Францем Йосифом пов’язують “шпіндель отруєний”, яким була вбита “наша пані цісарева”. Хоча жодного відношення до смерті дружини правитель не мав. 9 вересня 1898 року о 13.15 у Женеві (а не на “Карлсбадських водах”, як співалося у відомій пісні) Єлизавету убив загостреним пильником італійський анархіст Луїджі Лючені.

 

Cicci

 

 

Цісарське подружжя мало трьох доньок: Софію Фрідеріку (померла у дворічному віці), Ґізелу Луїзу Марію (1856–1932), Марію Валерію Матильду Амалію (1868–1924) і єдиного сина Рудольфа Франца Карла Йосифа (1858–1889), який мав стати наступником престолу. Рудольфа оженили на бельгійській королівні Стефанії. Але молодий принц захоплювався іншими жінками. Зрештою, закохався у збіднілу шляхтянку Марію Вечеру й безуспішно шукав шляхів розлучення зі Стефанією. А у ніч на 30 січня 1889 року застрелив Марію та себе в мисливському замку Маєрлінґ біля Відня. Існує, щоправда, й така версія: сам принц утік за кордон, підставивши замість себе двійника.

 

 

Жертви Маєрлінґу – архікнязь Рудольф Габсбурґ і баронеса Марія Вечера

 

 

 

Наступним престолонаслідником став Франц Фердінанд Карл Людвіг Йосиф Марія, син цісарського брата Карла Людвіга. Щоправда, і Фердінанд не дочекався цісарювання, бо його застрелили в Сараєві 28 червня 1914 року.

 

Архікнязь Франц Фердінанд д'Есте та княгиня Софія, вбиті в Сараєві

 

 

Після смерті Франца Йосифа І від запалення легенів (о 21.00 21 листопада 1916 року) цісарем став онук Карла Людвіга – Карл І (1887–1922).

 

Карл І

 

Воєнного щастя, попри свою пристрасть до маневрів, Франц Йосиф І так і не зазнав, програвши війни з Прусією, Францією, Сардинією, Італією... Єдиним набутком цісарства за його правління стала Боснія і Герцеговина, яка принесла більше біди, ніж користі, і стала приводом до вибуху Світової війни.

 

 

Сам цісар називав себе в анкетах “першим державним урядником”. Уже в шестирічному віці, після смерті свого діда Франца І, Франц Йосиф став кандидатом на трон. Хоча він не вчився у школах і університетах, був підданий інтенсивному процесові освоєння знань (спочатку 20, потім 50 годин на тиждень) під наглядом матері. Окрім німецької мови, володів французькою й італійською, трохи гірше – чеською й угорською, а також польською. Запізнав секрети танцю, фехтування та кінної їзди. Хоча своїм фахом і захопленням вважав ремесло палітурника. Державними справами цісар займався реґулярно і педантично, влаштовуючи щоденні аудієнції, де особисто вислуховував прохання та скарги своїх підданих. Вірніше, тих, яких допустили до цісарського двору.

 

 

На загал Найясніший цісар не виявляв надмірних симпатій до українців Галичини й інших країв Австро-Угорщини. Усі здобутки українського руху давалися після впертої боротьби, навіть якщо для цього були всі законні підстави. Так і не було здійснено обіцяного поділу Галичини на українську та польську частини. Не дочекалися українського університету та державного театру. Натомість конституційний лад Австро-Угорщини забезпечив можливості для господарського, політичного та культурного розвитку. Треба було лише вміло та наполегливо їх використовувати. Адже галичани тоді жили за західноєвропейськими стандартам і в одній державі з таким тепер “далекими” Віднем, Прагою чи Трієстом. Саме за правління Франца Йосифа витворився менталітет галицьких українців – національно свідомих, дещо консервативних, відкритих для європейської культури.

 

 

Незважаючи на цісарський консерватизм, за часи його правління королівське столичне місто Львів дочекалося залізниці, телефонів, авт і аеропланів, трамваїв (спочатку кінних, а потім електричних), водогону, ватеркльозетів, щоденних газет, “Просвіти” та НТШ, політичних партій і виборів, конституції, Великого театру...

 

Пам'ятник Найяснішому цісарю в Станиславові

 

 

А за тих кілька десятків років правління Франца Йосифа І Іван Франко, наприклад, устиг народитися, вирости, вивчитися, позбутися своїх московських і соціалістичних ілюзій, написати свої геніальні твори й померти в один рік з Найяснішим цісарем!

Пам'ятник у Чернівцях

 

 

03.12.2013