Юлія Овсяник

 

Стрийській «Верховині» цьогоріч минуло 85. Чимало галичан знають цю хатину під ялинами, де колись жив відомий адвокат і громадсько-політичний діяч Євген Олесницький. Нині тут – краєзнавчий музей, на природничому відділі якого формувався світогляд школярів не одного покоління.

 

 

Історія «Верховини» складна – музею судилося бути не з першого разу. Велика заслуга у його створенні українських вчителів, які почали збирати по селах експонати ще до того, як у місті дозволили відкрити перший український музей.

 

 

На початку XX століття в Стрию жив і працював відомий адвокат, громадський діяч і письменник-сатирик Єронім Калитовський. Він захоплювався старовиною. У 1916 році на зібранні Товариства Українських Жінок, а згодом на засіданні Руського Касино було вирішено створити музей, а також вибрати кілька осіб, які би займалися збіркою воєнних пам’яток. Цю справу доручили Інокентію Захарієву та вчительці Іванні Витковицькій, проте вона не була впроваджена в життя ¹.

 

 

Вже 1931 року новообраний голова «Взаємної Помочі Українського Вчительства» Осип Сілецький знову підняв питання про створення музею. Вчителі почали збирати по селах речі народного вжитку, які могли би стати музейними експонатами. «Вони їздили в найдальші села Стрийського повіту. Збирали народну ношу, книжки, стародруки, ікони, писанки, які нині є цінною основою фондової колекції» ². У 1932 році місцеве староство затвердило статут товариства, складений членом крайового виділу «Просвіти» адвокатом Романом Домбчевським. Від цієї дати й бере початок стрийська «Верховина» – саме таку назву отримав краєзнавчий музей, скромно розташований спершу в одній, а згодом – у двох кімнатах «Народної торгівлі» на Ринковій площі.

 

 

Через 7 років музей займав уже 5 кімнат "Будинку культури", отримавши від нової, радянської влади статус державного. На початку німецько-радянської війни цей будинок у центрі міста зайняла німецька влада, що змусило музей переміститися в колишній «особняк» Євгена Олесницького на вулиці Трибунальській, який він 1909 року продав українській "Касі задатковій". Але і на цю будівлю накинули оком окупанти. Осип Сілецький, не зважаючи на поважний вік і на злидні, до кінця життя опікувався музейним майном. «У часі німецької окупації директор Сілецький сидів напівголодний у холодному приміщенні будинку Євгена Олесницького, куди у 1941 році перенісся музей, і боронив музейне добро від пограбувань» ³. Перший директор «Верховини» помер у квітні 1942 року, а вже наступного року хатину під смереками (такий вигляд має колишній будинок доктора Олесницького) зайняли німці і перетворили на кухню для свого шпиталю (1943). Музей було закрито, музейну колекцію перетримували в одній із кімнат парафіяльного будинку, про що згадував член уряду УНР в екзилі Дмитро Ісаєвич. Умови тоді не дозволяли мати постійну експозицію, тому Ісаєвич спільно з художником Петром Обалем створювали пересувні виставки ⁴. У 1945 році музей відновив свою роботу в колишній німецькій кірсі (нині автокефальна православна церква).

 

 

Майже 20 років (1945-1965) директором «Верховини» був представник місцевої інтелігенції Михайло Левицький. За цей період музейні приміщення капітально відремонтували та вперше провели облік експонатів. У пізніший радянський період чільники музею змінювалися один за одним. Декілька разів змінювалася назва. Краєзнавчий музей ставав історичним і мав плекати у відвідувачів соціалістичну свідомість.

 

 

Наприкінці 1980-х у Стрию вирували події, пов’язані з національним піднесенням: мітинги, віча, походи з національними прапорами. Музей потрохи залишали радянські працівники (здебільшого дружини військових), а приходили ідейні та цілеспрямовані галичани. З 1988-го і до нині краєзнавчим музеєм «Верховина» керує Галина Верес, журналістка за фахом, лауреатка літературно-мистецької премії «Благодійного фонду Віктора Романюка». Відтоді невеличкий музей перетворився у цілий музейний комплекс, який нині включає шість закладів: сам краєзнавчий музей «Верховина», виставковий зал, Меморіальний комплекс «Борцям за волю України», меморіальний музей Ольги Бачинської, музей Петра Обаля та музей-садибу родини Бандер.

 

Галина Верес

 

 

«Коли мені запропонували посаду директора, в закладі ще панував здебільшого прорадянський настрій. Були такі дні, коли одна з прихильних до мене жінок, Марія Мармурович, приходила вранці в мій кабінет і казала: «Сьогодні навіть не виходь!» – розповіла Z Галина Верес. – Однак у суспільстві вже починався інформаційний голод: люди хотіли знати правду про білі сторінки в історії Стрия. Перше, що ми зробили – демонтували радянський відділ (його не відновлено і до нині). У 1990 році ми організували першу в місті наукову краєзнавчу конференцію», – каже директор «Верховини». Тоді до Стрия прибуло 30 науковців з Інституту українознавства імені І.Крип’якевича. З уст історика Романа Грицая вперше пролунала пропозиція провести розкопки на території Стрийської тюрми. Цю ідею підхопив голова місцевої історико-просвітницької організації «Меморіал» Йосип Грищук й інші громадські лідери Стрия.

 

«Червень 1990 року. На території колишньої Стрийської тюрми, побудованої колись ще за примхою австрійських властей, з-під землі витягали потрощені кістки, прострілені і проламані черепи, вибиті зуби, взуття, скельця від окулярів» - згадували про це через 12 років ⁵. Під час розкопок виявили останки 255 жертв. Їх перепоховали на території колишньої в’язниці у спільній могилі, над якою встановили символічний саркофаг, спорудили «Стіну пам’яті». «Серед матеріалів розкопок було взуття, речі побуту, – то все передали нам у музей. З тих розкопок ми зробили спершу виставку», – розповідає Галина Верес. Знадобилося ще 14 років, аби сумнозвісна стрийська «бастилія» перетворилася на Меморіальний комплекс «Борцям за волю України» – перший приклад того, як місце репресій перетворилося на музей.

 

 

Галина Верес і її команда працювали над розвитком краєзнавчого музею «Верховина», і його відвідувало щораз більше людей. Тут функціонувало три відділи: природничий, добре розвинутий ще за радянських часів, історичний і етнографічний. В історичному діють експозиції, які стосуються подій на Стрийщині від найглибшої давнини до Першої світової війни. Віднедавна тут облаштували відділ, присвячений війні на Донбасі, який експонатами постійно поповнюють волонтери.

 

 

Особливу увагу привертає етнографічна експозиція, адже з неї й починалася «Верховина». Розповіла директор: «За радянських часів вся етнографія розміщувалася в шафі, а в залі стояв величезний самовар і ткацький верстат, який займав півкімнати. У двох старих шафках висіло кілька вишивок і лежало кілька писанок. Оформити зал етнографії належним чином нам допоміг Львівський інститут народознавства, зокрема художники Ігор і Олекса Завозіни. Мій задум був – зробити хату під ґонтою. Де тоді хто ґонту й бачив?! Хтось підказав, що у Скольому на лісопильному є патички, які нагадують ґонту. Поїхала туди, подивилася – підійшло! Втілили той мій задум. Під ту покрівлю дали сільськогосподарський реманент, речі побуту, одяг, ткацтво, жіночі прикраси, писанки, народне мистецтво, все, що стосується народних звичаїв і обрядів. Приходили старші пані, і аж плакали, що нарешті ми можемо те показати, і говорити, як насправді було, і ніхто не буде за це переслідувати», - згадує Галина Верес.

 

 

Проте більшість експонатів все ще зберігаються у фондах, адже основа етнографічної колекції була закладена ще у 1930-х роках. Багато вишивок, писанок, народної ноші передала з власної колекції етнограф Ольга Бачинська.

 

 

Найбільший резонанс діяльності музею дали систематичні виставки, які почали проводити, щойно відкрився виставковий зал. «У 1990-му році в Стрию закрили музей Леніна, і всі громадські організації хотіли собі по кімнатці, бо не мали офісів. Був такий Юрій Бородавка [краєзнавець, громадський діяч – О.Ю.], який заснував Товариство шанувальників Шевченка. Він нам допоміг отримати ті приміщення для виставкового залу, але просив назвати «Просвітницький центр імені Шевченка». Перша виставка відбулася вкінці грудня 1990-го. То були твори стрийських художників. Ми тоді вже колядували. То був такий здвиг!» – розповідає директор музею. Тепер щомісяця тут відкривається нова виставка, свої роботи подають майстри з усієї Галичини, проводять численні майстер-класи.

 

 

На сучасній вулиці Валовій, 6 у Стрию жило колись подружжя Бачинських. Ольга Тишинська-Бачинська приїхала до Стрия у 1898 році 23-річною дівчиною з дипломом економіста, маючи на меті послужити громаді. Її взяли на роботу в «Касу задаткову», згодом – в дирекцію «Маслосоюзу», відтак вона стала активною діячкою кооперативного руху на Стрийщині. Не менший вклад Ольги Бачинської і в розвиток української етнографії. Як розповіла Галина Верес, на початку 1990-х у будинку Бачинської жило кілька мешканців, серед них такий собі генерал Запівалкін. Він займав дві кімнати і кухню, і вже подав заяву, щоби те все приватизувати. На щастя, йому запропонували іншу квартиру в новобудові (громадські організації миттєво зреагували). Але решту людей не мали права виселити.

«Ту частину, яку звільнив генерал, передали нам під музей. Влада не мала грошей ні на ремонт, ні на облаштування. Колишня голова «Союзу Українок» Любов Камінська вела переговори з однією мешканкою, яка купила в тому будинку кімнату, і хотіла, щоб ми відступили їй кухню. За це вона нам зробить ремонт і окремий вхід з вулиці. Облагородить. Погодилися, бо тоді вибору не було. Звичайно, що зараз там дуже бракує місця і не вистачає подвір’ячка», - каже Галина Верес.

Меморіальний музей Ольги Бачинської оформляли з підручних матеріалів: знайшлися на складі дерев’яні вітрини 1950-х років, з Народного дому віддали старі люстри, а зі Львова передали меблі, які справді належали Ользі. Оформлення музею належить художникам Дарії Михаць та Михайлу Кучеру.

В основі першого залу – розповідь про відому етнографиню та діячку кооперативного руху, другий зал – це меморіальна кімната. Музейники впродовж 4 років досліджували та систематизували інформацію про Ольгу Бачинську, яку зібрали і зі спогадів самих стриян, і з родинного архіву, переданого Євгеном Винницьким. Музей відкрили у грудні 2001 року. Нині тут проводять вечори-спогади про відомих краян.

 

Меморіальний музей Петра Обаля

 

 

Влітку 2005 року в Стрию відкрили ще один меморіальний музей художника Петра Обаля, який жив і творив у цьому місті багато років. «Петро Обаль, повернувшись зі заслання, не мав свого помешкання. Він все писав, щоб йому його надали, але так і не дочекався. Потім вже дочка Віра жила в тій квартирі, яку виділила художнику міська влада, і наполягала, щоби там створили музей. Врешті дві кімнати залишалися житлові, а в двох інших вона виставила деякі батькові речі і кілька картин. Львівський Національний музей тоді відкривав багато філій у містах. Однією з таких філій і стала квартира-музей Петра Обаля, а Віра отримала ставку доглядача. Однак передавати батькові напрацювання у фонди Національного музею вона не поспішала, а згодом цю філію, як і багато інших, закрили. Музей передали на баланс відділу культури. Так було якийсь час, аж раптом звістка, що Віра померла. Дзвонить мені прокурор: «Швидко збирайте комісію і забирайте всі картини!». Ми прийшли, зробили опис, все перевезли до музею. Робилося то фактично вночі, бо казали, що до ранку нічого не залишиться. Віру ми поховали. А квартиру влада дала прокурору», – розповідає Галина Верес.

Після довгих перемов і вмовлянь, музейникам відступили дві кімнати в будинку на вулиці Шевченка, 107, поруч із виставковим залом. Нині тут діють експозиції, які розповідають про навчання митця у Краківській академії мистецтв, життя на польському Помор’ї, заслання в Казахстан, роки діяльності у Стрию. Щоби представити весь доробок художника такого високого рівня, місця не вистачає. Оформляли музей виключно за пожертви громадян.

 

 

Найбільших зусиль доклали до створення меморіалу на місці Стрийської тюрми. Ідея виникла 2002 року. Будова цього музею стала справою всієї громади. Люди жертвували хто, що міг, прізвища всіх жертводавців друкували в місцевій газеті. Серед них багато людей похилого віку. У червні 2005-го меморіальний комплекс «Борцям за волю України» відкрили. У двох залах розміщені постійні експозиції, які розповідають історію Стрийської тюрми. Особливу увагу привертає художнє оформлення Ореста Скопа: кімнати наповнені тьмяним світлом, під стелею в’ється колючий дріт, поміж світлинами та картинами – елементи тюремних меблів (нар, лав, столів). Тут також зберігаються знахідки, зроблені під час розкопок.

Інший зал, який у перспективі переростатиме по сходах на другий поверх, присвячений національно-визвольній боротьбі від Січового Стрілецтва до здобуття незалежності й участі стриян у цих історичних подіях.

 

Музей–садиба родини Бандер

 

 

Наймолодший музейний заклад у Стрию – садиба родини Бандер, розташована в передмісті. Його відкрили на початку 2010 року. Тут свого часу жили дід і баба Степана Бандери, та й сам Степан і його брати та сестри, коли навчалися у Стрийській гімназії. Ще 2001 року був освячений скверик біля садиби. Багато часу знадобилося науковим працівникам, аби зібрати експонати для цього музею. «Ми шукали на Ланах [передмістя Стрия – О.Ю.], там живе багато родини, яка була дотична до діда Бандери. Зеня Ханас [заступник директора музею – О.Ю.] ходила від хати до хати, збирала інформацію, експонати. Тому музей названий «Родини Бандерів». Бо майже кожна з гілочок тієї родини присвятила себе боротьбі за Україну. Дуже гарне оформлення художника Ореста Скопа зі Львова. Зроблено інтелігентно, зі смаком», – підсумовує Галина Верес.

 

 

_______________________________________________________

 

¹ Стрийський краєзнавчий музей «Верховина» // Сайт «Музейний простiр»

² Верес Г. Стрийський краєзнавчий музей «Верховина»: 80 років пошукової, просвітницької та організаторської праці // Краєзнавчий Вісник: Стрийщина: історія і сучасність. Матеріали науково-практичної конференції. – Випуск 3. – 2014. – С. 3

³ Там само.

⁴ Верес Г. До історії музею «Верховина» // Краєзнавчий вісник: Збірник краєзнавчих розвідок. – Випуск 1. – Стрий: «Щедрик», 2002. – С. 3-4

⁵ Лазурко І. Пам'ять, окроплена живою водою // Краєзнавчий вісник: Збірник краєзнавчих розвідок. – Випуск 1. – Стрий: «Щедрик», 2002. – С. 34

 

26.12.2017