ДОСЛІДЖЕННЯ РЕЛІКТІВ КНЯЖОЇ РЕЗИДЕНЦІЇ ТА ОБОРОННОГО ВИСОКОГО МУРУ В ПІВНІЧНО-СХІДНІЙ ЧАСТИНІ ЛЬВІВСЬКОГО СЕРЕДМІСТЯ
Українські історики останнім часом очищають історію Королівства Русі від перекручень і стереотипів, нав’язаних ідеологами держав, до складу яких входив наш край. Зокрема обґрунтовано, що Руське Королівство, яке прийшло на зміну Київській Русі, було не менш потужною державою та органічно інтегрувалось у контекст тогочасних геополітичних процесів Центральної Європи. Зі здобуттям князем Левом Даниловичем ролі сюзерена в ієрархії влади столиця королівства переноситься до збудованого ним нового міста.
Висвітлення будівництва у Львові періоду правління Лева Даниловича досі базувалось на застарілих уявленнях, опертих на міфічну «давньоруську традицію», якої наче б були зобов’язані ревно притримуватись представники династії Рюриковичів, й до якої ідеологи пануючих держав «підганяли» рівень розвитку будівництва як фортифікацій, так і репрезентативних споруд Русі останнього століття її державности. У цій статті оприлюднено проведені мною або за моєї участи дослідження об’єктів у північно-східній частині Середмістя Львова, що додають арґументів на користь пошуку саме тут палацу-резиденції князя Лева Даниловича та інших важливих споруд Львова цього періоду, а також оприлюднено результати як архітектурних досліджень, виконаних фахівцями інституту «Укрзахідпроектреставрація» у 2010 р., Рятівною археологічною службою м. Львова у 2012 і 2013 рр., так і поведені особисто автором дослідження у 2022 р.
1. Ситуаційний план описаних об’єктів. 1. Збережений фраґмент високого муру; 2. Зовнішня стіна дорміторію монастиря Домініканців, первісно розкрита у подвір’я; 3. Стіна, що відділяє дорміторій від кружґанку (зондажі 1–7); 4. Стіна кружґанку монастиря Домініканців; 5. Фраґмент оборонного муру з тесаних блоків; 6. Кам’яна скриня позаду вівтаря храму.
І. ФРАҐМЕНТ ВИСОКОГО МУРУ
Досліджено при нагоді проведення комплексних наукових досліджень в міжнародній програмі «Підземелля Львова» (2012–2013 рр.). У подвір’ї Державного архіву Львівської области зберігся фраґмент високого муру Львова, що простягається від північної стіни Королівського арсеналу до наріжника внутрішнього подвір’я на 15 м та має висоту понад 5 м. над рівнем сучасної поверхні. Тут збереглось зокрема шість кам’яних консолей опертя стінової галереї. Загадковою особливістю цього фраґмента є та, що консолі не розташовані горизонтально, як загалом поверхня подвір’я, а мають виразний ухил у північному напрямку. У 2013 р. виконано зондаж стіни навколо двох консолей та археологічне дослідження подвір’я й підошви муру (Лазурко О. – 2013. С.16. Ф.5–8).
2. Загальний вигляд високого муру в подвір’ї ДАЛО
І.1 Опис дослідження.
Сьогодні мур завширшки 1,82 м має висоту 5,2 м (до верху дахової платви) і накритий горизонтальним дашком. Його платва встановлена у рівні полиці найвищої консолі, а в продовженні муру на північ місцями підмурована цеглою, що відрізняється від цегли, ужитої в мурі. Над останньою найнижче розташованою консоллю збереглось на всю висоту гніздо балки, що спиралась на кам’яну консоль та заходила у товщу стіни.
Мурування у нижніх верствах з ламаного положистого каменю висотою 12–20 см, верстви якого доповнені дрібнішими каменями й уламками. Розчин вапняно-піщаний з домішками вуглинок. До рівня бл. 1,5 м над сучасною поверхнею стіна мурована лише з каменю. Вище кам’яне мурування місцями доповнене й вирівняне цеглою форматом 6,5–7,5×12,5–14×28 см оранжево-червоного кольору середньої міцности. Що вище вміст цегли у муруванні збільшується. Шість верств мурування до низу консолей вимурувані вже переважно з цегли цього ж формату, в якому тепер уже камінь трапляється у вигляді вкладок. Вище рівня консолей камінь зовсім не зустрічається.
3. Фраґмент високого муру: загальний вигляд з розкриттям мурувань.
Верстви мурування до рівня консолей відносно горизонтальні. Але коли встановлювали консолі галереї, їх висотні відмітки не узгоджено «механічно» з верствами мурування. Вони були визначені окремо: а саме рівнобіжно з поверхнею ґрунту під муром. На це виразно вказує їхній нахил, зовсім не узгоджений із верствами цегляного мурування. Під лівою бачимо кам’яний «репер», пізніше обмурований довкола цеглою, під правою – полицю, вирівняну уламками каменю. Нахил площин консолей не є однаковим на усій збереженій ділянці муру: у найвищій частині він становить до 5%, а між двома останніми консолями – майже 11%.
Консолі мають форму четвертного валу з вузькими простими фасками на гранях. Дві останні консолі, що були обміряні, мають перекрій 46×34–39 см (h) та виступають з лицевої площини стіни на 36–40 см. Відстань між ними 1,2 м, а в осях – 1,66 м. Гніздо у стіні для встановлення балки над останньою консоллю має габарит 36×32 см.
4. Кроки обміру зондажу консолей.
5. Ліва консоль. Збереглось гніздо, крізь яке проходила балка галереї.
Водночас «Рятівною археологічною службою Львова» закладено шурф між стіною монастирського корпусу та дослідженим фраґментом муру (Лазурко О., 2013. – с.16, ф. 5–8), що дозволяє описати й інтерпретувати його підземні частини. Підошва муру, що знаходиться сьогодні на глибині 2,65 м від денної поверхні, не доходить до поверхні материкової глини на 15–20 см, лише незначно врізаючись у передматериковий шар. Під час влаштування фундаментного рову на поверхню викинуто й грудки мергеля, що містились у передматериковому шарі. Фундамент прорізав верству гумусованого ґрунту та передматериковий шар на висоту бл. 50 см. На час влаштування фундаментного рову ґрунт не містив слідів попередньої життєдіяльности. Уступ фундаменту підноситься над фундаментним ровом на 30–45 см та вже не повторює ухил поверхні. При зведенні муру утворився характерний відлив розчину, уламків каменю та цегли заввишки 40–50 см, котрий поступово знижується у напрямку подвір’я. При цьому вміст уламків цегли виразно переважає у верхньому прошарку відливу.
6. Археологічний шурф у підніжжі муру: 0 – рівень материка; 1 – фундаментний рів; 2 – уступ фундаменту; 3 – мурування без слідів затирки або тиньку; 4 – найнижча верства з додатком цегли у мурування.
Первісно мур не був отинькований чи бодай затертий. Тиньк починається лише на 45–50 см вище уступу фундаменту. За цей час при ньому встигла нагромадитись верства ґрунту зі слідами життєдіяльности. Стратиграфічну картину відкладень культурного шару спотворила вапняна яма, запущена при самій стіні майже з відмітки сучасної поверхні. Однак у продовженні стратиграфічної бровки помітно прошарок вапняного розчину, що логічно синхронізується з тинькуванням оборонного муру. Він переростає у пласт будівельних матеріалів, очевидно відкладений під час спорудження будівель на місці теперішнього монастиря.
Висота стратиграфічних нашарувань від денної поверхні на час спорудження муру становить 2,4–2,5 м. Таким чином поміст галереї знаходився на висоті бл. 7,6 м від первісного рівня поверхні.
7. Характер стратиграфічних відкладень у непорушеній частині культурного шару: 1. гумусований ґрунт без ознак життєдіяльности; 2 – викид грудок мергелю з передматерикового шару; 3 – відлив будівельних матеріалів з перевагою уламків каменю у нижньому та цегли – у верхньому прошарках; 4 – нашарування верств зі слідами життєдіяльности; 5 – прошарок перебудови, перерізаний вапняною ямою, запущеною з верхніх шарів. Червоною смугою позначено горизонталь на час побудови муру.
І.2. Спостереження й висновки.
1. Спорудження муру відбулось у місці, де на той час не відклались сліди життєдіяльности. Немає теж жодних ознак існування дерев’яних оборонних стін до побудови досліджених мурованих.
2. Нахил консолей та рядів мурування повторює первісний природний ухил рельєфу, найвища точка якого проєктується трохи південніше існуючого подвір’я. Сучасний мікрорельєф не відповідає цим особливостям: поверхня подвір’я майже горизонтальна. Але на час спорудження оборонного муру, що охоплював місцину зі складним природним рельєфом, фортифікатори мусили підпорядковувати його параметри особливостям цього рельєфу, не ускладнюючи комунікацію зайвими сходами чи пандусами.
3. Великий перекрій гнізда балки дозволяє порівнювати його з обстеженим автором Кременецьким замком, зі своєрідною конструкцією т. зв. «городень», що встановлювались на балках, які проходили крізь мури обабіч, з напільного боку формуючи оборонні заборола або ж «обланки», а з внутрішнього – галереї для комунікації. Габарити гнізд дозволяли встановити балки доволі потужного перекрою, що дозволяло випускати їх консольно не менш ніж на два метри по обидві сторони муру (іл. 8). У дослідженому мурі балки, принаймні з внутрішнього боку, додатково були оперті на кам’яні консолі, очевидно задля більшої надійности.
8. Реконструкція верхніх частин мурів Кременецького замку на підставі натурних досліджень.
4. Перерва між зведенням муру і його остаточним оформленням (тинькуванням) тривала очевидно до часу спорудження інших об’єктів, для захисту яких призначався цей мур. Тобто зведення описаного муру є першим етапом у загальній будівельній періодизації цієї частини Середмістя.
ІІ. ДОРМІТОРІЙ МОНАСТИРЯ ОО. ДОМІНІКАНЦІВ, ЙМОВІРНО ПЕРВІСНИЙ ПЕРЕДСІНОК ПАЛАЦУ-РЕЗИДЕНЦІЇ ЛЕВА ДАНИЛОВИЧА.
У процесі комплексних наукових досліджень для проєкту реставрації приміщень пам'ятки архітектури 14–18 ст. монастиря Домініканців у Львові («Укрзахідпроектреставрація», 2010 р.) на поверхнях стіни, що відмежовує виставковий зал (первісний дорміторій монастиря) від внутрішнього господарського подвір'я, виявлено та розкрито досі приховані архітектурні елементи: стовпи й аркаду. Вони виглядають, без перебільшення, загадково у будівельній історії монастиря. Дослідження тоді проведені в мінімальному обсягу у зв'язку з обмеженим бюджетом та розташуванням у залі музейної експозиції.
9. Вигляд аркади напіввідкритого передсінка, пізніше дорміторія монастиря Домініканців. Розкрито й заекспоновано у 2010 р.
ІІ.1 Інтерпретація елементів, розкритих у 2010 р.
Встановлено, що простір виставкового залу та прилегле з заходу приміщення первісно були відкриті у внутрішнє подвір'я. Це був фактично передсінок, відмежований від подвір’я відкритою трипрясловою аркадою, опертою на два стовпи восьмигранної форми та два пристінні пілони. З боку подвір’я між ними перекинуто три арки циркульної форми з тесаних кам'яних блоків. Форма розкритих стовпів ідентична зі збереженим у первісному вигляді восьмигранним стовпом посеред виставкового залу. У південній стіні, мурованій з ламаного каменю, вмонтовано підп’ятники склепіння, що за формою ідентичні верхній частині – абаці капітелей стовпів.
10. Інтер’єр дорміторія, загальний вигляд.
11. Зіставлення вигляду капітелей: у приміщенні та розкритої на зовнішній стіні.
Реконструкція первісної форми цього простору вказує на існування відкритого передсінку, що виходив у теперішнє друге (господарське) подвір'я монастиря. Загальні розміри 13,3 м по фронту та 9,6 м до глухої південної стіни, що відділяє від кружґанку монастиря. У структурі функціональної організації монастиря наявність такого приміщення не знаходить логічного пояснення. Тож цілком вірогідно, що і відкритий передсінок, і подвір’я перед ним первісно мали інше призначення.
Спроба інтерпретації отакого просторого відкритого підсіння наштовхнула на здогад, що воно мало виступати складовою частиною якоїсь більшої, безперечно репрезентативної споруди, яка не має стосунку до пізніше збудованого монастиря оо Домініканців. Найбільш вірогідно – палацу-резиденції князя Лева Даниловича.
Згідно з історичними реконструкціями автора (Могитич Р. 2015 – арк.4) формування розпланувальної структури львівського Середмістя починалось з його північної частини. Первісними об’єктами тут виступали Низький замок та палац князя, між якими проходила вул. Вірменська.
12. Перший етап містобудівного формування львівського Середмістя. Реконструкція автора у складі Історико-архітектурного опорного плану м. Львова. 2014 р., рецитовано 2020 р.
З цієї вулиці й провадив вхід на парадне подвір’я палацу. Дуже ймовірно, що господарські споруди монастиря з боку вул. Вірменської з’явились у процесі розбудови вже Домініканського монастиря, тож первісне подвір’я напевне було просторішим, простягаючись аж до вулиці
13. Реконструкція загальної композиції передсінку щодо внутрішнього подвір’я та вул. Вірменської.
ІІІ. АРХІТЕКТУРНІ ДОСЛІДЖЕННЯ КРУЖҐАНКУ МОНАСТИРЯ ДОМІНІКАНЦІВ 2022 Р.
Представлені цим повідомленням дослідження, виконані у грудні 2022 р., стали можливі у зв'язку з планованими ремонтними роботами, що були розпочаті, однак зупинились у зв’язку з війною. Внаслідок цього частина стін діючого музею стала доступною для виконання архітектурних зондажів. Дослідження були приватною ініціативою автора та проведені у межах компетенції й професійного досвіду автора, його фізичних і матеріальних можливостей.
14. Простір доступний для досліджень стіни між кружґанком і дорміторієм. Загальний вигляд
Первинною метою дослідження було встановити відносну періодизацію побудови описаної зали та ґотичного кружґанку монастиря Домініканців. Однак в кінцевому висліді з’явилась ще одна цікава деталь – уже щодо періодизації побудови самого монастиря.
ІІІ.1. Зондажі
Автором повідомлення здійснено 8 архітектурних зондажів зі зняттям нашарувань тиньку без заглиблення у внутрішні конструкції в стіні, що відмежовує т. зв. «дорміторій» з боку галереї навколо парадного внутрішнього подвір'я та північно-східного наріжника цієї галереї.
Метою представленого дослідження є з'ясувати будівельну техніку та послідовність будівельних заходів. Перш за все – з’ясувати, що було первинним: дорміторій (передсінок палацу?) та його архітектурні елементи чи кружґанок з готичним перекриттям. (Детальний опис зондажів представлено в окремій спеціалізованій статті, нижче наведу лише загальні висновки.)
15. зондаж 2
16. зондаж 4
17. зондаж 6а
18. зондаж 7
19. зондаж 8 у наріжнику кружґанку
20. Зондаж 8 фраґмент. Форма віконного відкосу первісної стіни кружґанку.
ІІІ.2. Опис конструкцій та матеріалів:
1. Встановлено, що досліджена стіна змурована з ламаного каменю пісковику темно-сірого відтінку на вапняно-піщаному розчині світло-сірого відтінку, що вказує на високий вміст вапна. У розчині трапляються грудки вапна розміром до 6–8 мм. Камінь – ламаний без підтісування, висота рядів 18–25 см, довжина каменів досягає 45 см. Коротші камені приблизно удвічі вужчі, а отже запущені довшою стороною вглиб мурування. Чергування довших і коротших каменів вказує на внутрішню перев'язку стіни: звиклий прийом грамотного мурування, що запобігає внутрішньому розшаруванню. При цьому не залишено наперед заготовлених ніш у муруванні, передбачених на встановлення опорних конструкцій склепіння наступного прольоту перекриття. Збереглись гнізда риштувань, що заходять глибоко у товщу мурування, а можливо й були наскрізними. Поверхня стіни була затерта розчином, аналогічним із розчином мурування, у місцях глибших западин поверхні розчин накладено вдруге, однак цілком рівної поверхні стіни не намагались досягнути. Побілки на поверхні тиньку не виявлено. Очевидно, високий вміст вапна забезпечував достатньо світлий колір поверхні.
2. Стіна кружґанку з боку внутрішнього подвір’я мурована з цегли форматом 8,5–9×13×26–26,5 см на вапняно-піщаному розчині зі значно тоншим помолом вапна. Поверхня затерта дуже тонкою (1–3 мм) верствою розчину рожевого відтінку. Первісно стіна призначалась для опертя балочного склепіння. Наріжна п’ята готичного склепіння врубана у неї на наступному будівельному етапі.
Відкос віконної ніші оформлено профільованою цеглою у формі викружки радіусом 10 см та прямокутної западини розміром 4×4 см. Характер можливого дальшого профілювання не встановлено. Пряма частина цеглин – 7 і 16 см.
Таким чином, описана стіна призначалась для експонування, тому виконана значно старанніше, ніж описана стіна з ламаного каменю. Варто додати, що цегла описаного формату відноситься до найраніших у цегляному будівництві, в тому числі й Львова. Відкриття фраґменту первинного віконного відкосу вказує на ймовірне джерело походження цієї технології. Подібне мурування (формат цегли, профілювання) збереглось у Домініканському костелі св. Яцка в Сандомирі, збудованого домініканцями у 2 чверті ХІІІ століття. (Buko A. Sandomierz… – S.) Своєю чергою це вказує на участь у цьому будівництві мулярів з італійської Ломбардії, запрошених домініканцями. Цілком вірогідна участь цієї школи у зведені стін кружґанка львівського монастиря.
3. Підп’ятники готичних склепінь тесані з каменю-вапняка та складаються з двох частин: нижньої висотою 31 – 31,5 см з консоллю виступаючою на 15-16 см у вигляді п'ятигранника пірамідальної форми, що переходить у призму; верхньої висотою 62 см – пучка збігу трьох нервюр. Усі досліджені підп'ятники були вмонтовані у виломи стіни. Для їх встановлення довелося виламувати гнізда у муруванні. Логічно припустити, що підп'ятники й оперті на них вертикальні елементи витесані з каменів більш менш однакової довжини, отже розташовані горизонтально підп'ятники запущені у товщу стіни на бл. 45 см. Щоб запустити такий елемент у вже існуючу стіну, змуровану з дотриманням правил перев’язки швів мурувань, довелось виламувати значно ширші гнізда, які після встановлення підп’ятників були заповнені уламками виламаних каменів та цегли формату 7-7,5×14×h. Показово, що в такій закладці трапився уламок профільованої цегли для нервюри.
4. Нервюри вище кам’яних частин консолей викладені з профільованої цегли 7-7,2×20×26 см. Профільована частина завдовжки 13,5 см. Первісно цегла була у своєму натуральному кольорі. Отинькована під час реконструкцій 18 століття.
4-а. Очевидно первісне перекриття кружґанку було плоским балочним. Існуючі склепіння могли бути влаштовані у часовому проміжку XIV-XVI століття.
ІІІ.3. Узагальнення представлених досліджень зондажів.
А. Первинне завдання, яке ставилось до описаного дослідження, було з’ясування періодизації будівництва палацового передсінка (дорміторію, виставкового залу) й готичного кружґанку.
1. Підтверджено, що стіна, прилегла до готичного кружґанку, є синхронна із іншими конструкціями відкритого передсінка (дорміторію, виставкового залу): восьмигранними стовпами, ехіном, що служить п’ятою склепіння, вірогідно й самого склепіння.
2. Стіна не закінчувалась на межі зовнішньої стіни передсінка, а продовжувалась у західному напрямку, обмежуючи таким чином продовження стін палацу.
3. Виявлено великий проріз (2,23×понад 3,24 м), зведений водночас із досліджуваною стіною. Габарит прорізу дозволяє його інтерпретувати як браму. Він проєктується на крайній від заходу прольот передсінка, що вказує на його допоміжне призначення.
4. Для монтажу кам’яних підп’ятників ґотичного склепіння довелось виламувати у цій стіні глибокі гнізда, які після встановлення підп’ятників були залицьовані цегляною кладкою. Таким чином перекриття кружґанку влаштовано пізніше, аніж побудова залу.
5. Зміщення підп’ятника другого прольоту склепіння у бік брами найлогічніше пояснюється наміром відносно симетрично вписати цю браму у рисунок склепіння. Це зайвий раз підтверджує первинність брами.
Б. Однозначну інтерпретацію, однак, ускладнив зондаж на кутовому пілоні кружґанку. Встановлено наступне:
6. До зведення склепіння кружґанку простінок вже існував. Він змурований із цегли висотою 8,5–9 см та затертий розчином рожевого відтінку.
7. Відкос віконної ніші сформований профільованою цеглою.
8. Опорний підп’ятник ґотичного склепіння вставлений у глибоке гніздо, вирубане у первісному муруванні.
9. Існуючий відкос віконної ніші простої форми змурований з цегли висотою 6–6,5 см, синхронною із перебудовами 18 століття.
21. Розгортка стіни між кружґанком і дорміторієм. Зондажі 1–7. План північно-східної частини кружґанку. Зондаж 8
ІІІ.4. Особливості кружґанку монастиря у контексті традицій будівництва домініканців
Описаний зондаж №8 спонукає ближче приглянутись до будівельних традицій ордену Домініканців.
Діючий упродовж ХІІІ століття устав Домініканців забороняв їм нагромаджувати майно, а жити лише зі щоденних пожертв, які вони заробили проповідуванням. Щодо храмів і монастирів сеньйори ордену склали правила, згідно з якими їхня архітектура мала бути нарочито простою й скромною. Зокрема заборонялось їх мурувати з тесаного каменю, а приміщення перекривати склепіннями. (Krassowski W – S.68.; Sundt R. – S. 394]. Для дотримання вимог «правильного» будівництва керівництво ордену навіть надсилало своїх фахівців з Італії, що керували будовами храмів і монастирів. Аби внести виразність у свою архітектуру, водночас не порушуючи приписів уставу, домініканські будівничі розвинули декоративні властивості цегляного будівництва, застосовуючи зокрема профільовану й поливану цеглу. Найближчий зразок такої архітектурної декорації бачимо у костелі св. Яцка в Сандомирі (Tabaczyński S., Buko A. – s.164). Тут основним декоративним акцентом виступає портал головного фасаду збудований з профільованої й глазурованої цегли різних відтінків. При цьому нава костелу завершена плоскими балочним перекриттям. Однак вже на рубежі ХІІІ – ХІV століття взяла гору концепція, що будівлі домініканців повинні виділятись у міському пейзажі, приваблювати і вражати вірних, відтак описані обмеження були зняті (Krassowski W – 68).
Прикладаючи ці відомості до описаного кружґанку, можна стверджувати високу ймовірність виникнення цих будівельних конструкцій у ХІІІ столітті, відколи домініканцям надано місце для побудови свого монастиря поруч з палацом князя. Цілком вірогідно, що керували будівництвом приїжджі майстри з Ломбардії, делеговані до Львова керівництвом ордену. Цей вигляд кружґанок зберігав до його перебудови, ймовірно на початку ХV століття. Зокрема під 1406 р. знаходимо інформацію про будівельні роботи у костелі й кружґанку монастиря, проведені коштом міщанина Миколи Чеха (M. Biernat, M. Kurzej, J.K. Ostrowski – S.174). Відштовхуючись від цієї дати, можна запропонувати датування ґотичного склепіння кружґанку початком ХV століття.
ІV. ІНШІ ОБ’ЄКТИ ДОСЛІДЖУВАНОЇ ДІЛЬНИЦІ
ІV.1. Фраґмент високого муру у північно-східному наріжнику укріплень
Під час археологічних досліджень, проведених у зв’язку з реконструкцією покриття вул. Лесі Українки в 2012 р., розкрито фраґменти високого муру та оборонних веж. Одна з ділянок муру знаходиться в північно-східному наріжнику периметра укріплень, до якої на пізнішому етапі прибудовано наріжну вежу пивоварів та медоварів. Мур заглиблений на 4,61 м від сучасної поверхні. Уступ завширшки 15 см визначає неглибокий фундамент заввишки 40 см. Ця ділянка муру викладена з великих тесаних білокам’яних блоків висотою 28–36 см та довжиною від 42–95 см, укладених рівними верствами з дотриманням перев’язки вертикальних швів. Мур має виразний ухил лицевої поверхні – т.зв. «талос». (Лазурко О., Войтович Н. 2012. – С.9, ф. 6, 9).
22. Фраґмент стіни (високого муру!?), мурованої з тесаних кам’яних блоків у місці прилягання вежі пивоварів
23. Те ж, вигляд зверху (фото О. Лазурко)
Випадки побудови оборонних мурів із тесаних блоків є унікальними в оборонному будівництві. На наших землях їх можна зустріти лише у магнатських резиденціях, і то значно пізніших часів. Застосування цієї коштовної техніки може вказувати на дуже високий статус об’єкта, для захисту якого цей мур призначався.
ІV.2. Кам’яна скриня позаду вівтаря костелу Божого Тіла оо. домініканців.
У проході між східною стіною костелу і високим муром археологічним шурфом виявлено підземну скриню з внутрішніми вимірами 1,10×0,85 м глибиною 0,98 м, складену з кам’яних плит. До неї з боку костелу провадив витесаний з каменю жолоб. Верх споруди перекритий двома кам’яними плитами. На дні скрині залягав шар гашеного вапна товщиною до 0,15 м. (Лазурко О., 2013. – С.17, ф.6–5).
24. Скриня з кам’яних плит позаду вівтаря храму Пресв. Євхаристії (Божого Тіла).
25. Те ж, вид всередині.
26. Жолоб, що провадив до скрині з боку храму (фото О. Лазурко)
Керівник архітектурної частини проєкту «Підземний Львів» Микола Рибенчук інтерпретував цей об’єкт як «талассідіон» – резервуар, у який відводилась свячена вода після завершення відповідних священнодійств у вівтарі храму. Такий елемент є характерний для християнської традиції лише східного обряду (Могитич Р., Рибенчук М., Рибенчук О., 2013. – С.21).
V. ПОБІЖНИЙ ОГЛЯД І ЗАУВАГИ ДО ІСТОРІОГРАФІЇ ПИТАННЯ РАННЬОЇ ІСТОРІЇ МОНАСТИРЯ ОО. ДОМІНІКАНЦІВ ТА РЕЗИДЕНЦІЇ-ПАЛАЦУ ЛЕВА ДАНИЛОВИЧА.
І. Описане дослідження цілком однозначно підтверджує твердження автора, що приміщення давнішого – дорміторію монастиря Домініканців (сьогодні виставковий зал з боку другого подвір’я монастиря) збудоване раніше, аніж склепіння кружґанку парадного подвір’я. Архітектурні форми відносяться однозначно до романської традиції й найкраще узгоджуються з функцією «передсінка» великої репрезентативної споруди, наприклад княжого палацу-резиденції. Це напіввідкрите приміщення виходило у внутрішнє подвір’я, що ймовірно простягалось аж до вул. Вірменської. Воно слугувало просторим передсінком значної репрезентативної споруди. Основні будівлі палацу займали простір обабіч та зверху (щонайменше) один поверх від нього.
До 2-ї половини ХІХ століття не ставилось під сумнів тези про виникнення Львова у 1270 р. з ініціятиви князя Лева Даниловича. При цьому малось на увазі саме Середмістя, а не Підзамче, що адміністративно до самоврядного міста не належало. Під цією датою Варфоломій Зиморович переповідає легенду про передачу палацу князя Констанції (хроніст називає її хибно мачухою Лева). В оточенні Констанції були серед інших проповідники з ордену святого Домініка і святого Франциска (Зиморович – с.54). Опис монастиря, складений ще раніше Мартином Ґруневеґом, не додає подробиць до обставин його заснування. Він лише зазначає місце, де первісно стояла руська святиня, й описує образ Богородиці, що перейшов домініканцям у спадок від василіян (за Ісаєвич Я., С. 31…Gruneweg M. – S.84). Більше інформацій додає Іґнацій Ходиницький. Він повідомляє, що домініканцям передали знищений пожежею палац князя і Василіянський монастир. До того ж відзначає, що домініканці були ще в оточенні короля Данила й після його смерті перейшли в оточення його наступника – Лева (Chodynicki I.– S.370.)
Ще одне солідне дослідження належить перу домініканця вірменина Садока Баронча. Він повідомляє про відвідини Львова першим домініканцем-проповідником на Русі – Яцком Одровонжем у 1233 р. та заснування ним храму Івана Хрестителя. Хоч вважалось, що Львова у тих часах ще не існувало, Баронч викрутився з цієї проблеми, покликавшись на авторитет Дениса Зубрицького, який (як нині виявляється – слушно) повідомляв про існування протоміста на теренах Львова (Barącz S. T.1 – S.76). Баронч більш докладно описує обставини появи домініканців при Данилові Романовичу у 1246–47 р., цим підтверджуючи й уточнюючи інформації Ходиницького. Вчений підтримує думку, що на місці існуючого монастиря Домініканців спершу стояв палац князя Лева і церква оо. василіянів, а бл. 1270 р., коли ті згоріли, князь віддав це місце домініканцям (Barącz S. T.2 – S.443). Востаннє це повідомлення цитує «Словник географічний» у 1884 р. (Słownik, S.515)
Наприкінці ХІХ століття все більшої сили набирає гіпотеза, що Середмістя засновано вже королем Казимиром після захоплення ним Русі у 1349 р. Чільний історик того часу Олександр Чоловський відкинув традиційну метрику головної дільниці Львова, виходячи виключно з такого засновку, що його регулярна форма не вкладається у «давньоруську» типологію. Порівнюючи Львів з Києвом, Володимиром, Черніговом тощо, він реконструював структуру княжого міста у вигляді концентричних утворень навколо замкової гори, не надто переймаючись часовим розривом між заснуванням цих міст і Львова у кілька століть (Могитич Р., 1994 – С.285–286). На думку Чоловського, палац і костелик Івана Хрестителя князь збудував для побожної дружини Констанції, яка й надала тут притулок домініканцям. Повідомлення Ходиницького, яке стосувалось саме костелу Божого Тіла, спритний історик приписує вже до історії костелика на передмісті (Сzołowski А., S.11, 32, 33).
Авторитет львівських істориків старшого покоління стримував дослідників 2-ї пол. ХХ ст. від заперечення явно надуманої версії «Казимирівського» походження Львівського середмістя. Найсміливішими гіпотезами були хіба припущення про існування тут окремих поселень, але в статусі передміських. Тому дослідження Фелікса Марковського рукопису Мартина Ґруневеґа щодо Домініканського монастиря у Львові a priori виходить з тези, що: «до Казимира у цій частині міста ще нічого бути не могло!» Тож дослідник легко підтримує версію первісної осади домініканців у костелику Івана Хрестителя на Підзамчі, при якому – на його думку – мав існувати і палац Лева й Констанції, і монастир домініканців (очевидно дерев’яні) (Markowski F. – S. 70). Тадеуш Трайдос вже навіть не згадує про інші можливі інтерпретації, відразу встановивши часовий репер львівського Середмістя на 1352–56 роки і вибудовуючи метрику ансамблю, відштовхуючись цієї дати (Trajdos T… S.39). Ґрунтовна стаття про ансамбль Домініканців у «Матеріалах до історії сакрального мистецтва…» відсилає до висновків Т. Трайдоса, без спроби розібратись у цьому заплутаному питанні (M. Biernat, M. Kurzej, J.K. Ostrowski – S.171)
А проте Ігор Мицько, постеживши заходи домініканців обґрунтувати своє право на костелик Івана Хрестителя – хоч і скромний, зате з солідним «приданим» і прилеглою доволі багатою юридикою, – переконливо довів, що у XVII столітті боротьба домініканців за ці маєтки породила ряд фальсифікованих документів, наче б з канцелярії Лева Даниловича (Мицько І… – С. 23), що поставило під обґрунтований сумнів зв’язок храму Івана Хрестителя із Констанцією й Домініканським монастирем.
Коли на цьому й зупинитись, виходило б, що говорити про домініканців у Львові в ХІІІ столітті та їх зв’язок з Констанцією й Левом взагалі немає підстав. Але! Це у випадку, якщо б Середмістя й справді ще не існувало у ХІІІ столітті!
Від 2-ї половини ХХ століття у Львові провадились систематичні археологічні й історичні дослідження, що дали підстави все ж повернути Середмістя до територій, опанованих міською забудовою щонайменше у 2-й половині ХІІІ століття (Лазурко О., Шніцар М. – С.21). Шукаючи містобудівних арґументів, автор цієї статті зокрема провів метрологічний та порівняльний аналіз розпланування головної площі й прилеглих кварталів Середмістя, що вписують його у контекст містобудівної практики Сілезії й Малопольщі саме ХІІІ століття. Створенню основної частини містобудівного ансамблю передувало освоєння північної смуги, що визначалась віссю Низький замок – Княжий палац, між якими пролягла вул. Вірменська (Могитич Р. Планувальна структура…- С.282).
Серед останніх досліджень українських істориків варто назвати праці Івана Паславського, що виявив найранішу документальну згадку про Львів за 1240 р.¹ (Паславський І.) та Леонтія Войтовича, який обґрунтував перенесення до Львова столиці Руського королівства близько 1270 р. (Войтович Л. – С. 58). І. Паславський звернув увагу на контакти ордену св. Домініка з правителем Данилом Романовичем, зокрема їх посередництво у справі коронації Данила. Тож з переходом сюзеренітету до Лева Даниловича та перенесенням столиці до Львова домініканці могли й надалі перебувати при дворі правителя, в тім числі, або й передовсім, як дипломати для стосунків із латинською Європою. Тоді розташування їхнього монастиря поряд із резиденцією правителя знаходить цілком логічне пояснення. А проте «обачні» історики уникають вказувати місце споруд, у яких відбувались ці події.
Докладно проаналізувавши описані інформації й долучивши ширше коло джерел, Микола Бандрівський запропонував власну гіпотезу щодо забудови північно-східної смуги Середмістя у ХІІІ столітті. Хоч він рішуче заперечує існування палацу-резиденції на місці Домініканського монастиря (Бандрівський М. – С.116), зате на проміжку між вул. Руською та Вірменською локалізує кілька значних сакральних об’єктів, серед них придворну церкву руських князів, в якій Лев Данилович перепоховав у 1387 р. останки короля Данила Романовича; собор Галицької митрополії, Василіянський монастир, який згодом перейшов домініканцям. Опершись на цю гіпотезу, Бандрівський пропонує пізніший дорміторій та його пізньороманські архітектурні елементи трактувати як збережену частину храму, що його північна нава мала б простягатись далі на територію подвір’я. Мені ця реконструкція виглядає штучною², втім підтвердити чи спростувати її могли б археологічні дослідження, які у подвір’ї монастиря ще не проводились.
ПОПЕРЕДНІ ВИСНОВКИ
Часовий проміжок між першою згадкою (1240) та перенесенням до Львова столиці (1270) цілком реальний для втілення амбітного задуму – побудови нової «столичної» дільниці у ще неосвоєному на той час місці. Навряд чи наступник престолу вдовольнився би будівлями, скромнішими (а тим паче дерев’яними!) за резиденцію його батька – короля Данила – у Холмі.³ Отож шукати їх, наприклад, біля храму Івана Хрестителя – принаймні несерйозно.
Представлені вище дослідження додають арґументів припущенню, що перед нами реальні рештки споруд, зведених у середині – 2-й половині ХІІІ століття, які, втративши первісне призначення, були включені у будівлі монастиря Домініканців. Досліджений фраґмент високого муру збудований на ще неосвоєному терені, очевидно, на початковій стадії формування резиденційного ансамблю. Чекає на роз’яснення факт побудови оборонного муру з тесаних білокам’яних блоків, з яких зазвичай тогочасні галицькі будівничі споруджували лише видатні сакральні споруди. І вже однозначно прив’язує до східнохристиянської традиції вівтарну частину храму Божого Тіла кам’яна скриня-«талассідіон».
Ці спостереження спонукають ставити питання про повноцінне міждисциплінарне вивчення цієї частини Львова, де з високою мірою вірогідности збереглись реальні релікти урядових і сакральних будівель однієї з столиць України-Руси.
Література, джерела:
Бандрівський М. Від Мегалі Екклісія руських князів до церкви Успіння Пресвятої Богородиці на вул. Руській (з історії православних храмів львівського середмістя). – Львів: Ліга-Прес, 2014
Barącz S. Rys dziejów zakonu kaznodziejskiego w Polsce. T.1, T.2. – We Lwowie, 1861.
Бартоломей Зіморович . Потрійний Львів (Leopolis Triplex). Переклад Наталії Царьової. Львів: «Центр Європи», 2002.
Biernat Marcin, Kurzej Michał, Ostrowski Jan K. Kościól P.W. Boźego ciała I klasztor OO. Dominikanów// Materiały do dziejów sztuki sakralnej. Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. Część I, tom 20. – Kraków,2011 – SS. 171-273.
Войтович Л. Львів у ХІІІ столітті: Нова спроба подолання старих стереотипів // Княжа доба: історія і культура. – Львів, 2017. – Вип. 11. – С. 51–74.
Gruneweg M. Opis klasztoru I kościola Dominikanów… // Markowski F. … Aneks, ss. 84-86.
Зубрицький Д. Хроніка міста Львова / переклад з польської І. Сварника. – Львів, 2002.
Ісаєвич Я. «Альтана посеред Раю»: Львів у 1582-1602 рр. // Львів. Історичні нариси.- Л., 1996 (с.31 цитує повідомлення Ґруневеґа, що на місці костелу була давніше церква Василіянського монастиря, як Лев передав домінікaнцям
Krassowski Witold. Dzieje budownictwa I architektury na ziemiach Polski. T.2: Budownictwo I architektura w warunkach wielkiej własniści ziemskiej (XIII wiek – tretia czwierc XIVw.) – Warszaw: “Arkady”, 1990
Лазурко О., Шніцар М. Матеріали княжої доби в історичній частині Львова// Княжа доба. Історія і культура. Вип. 9. – Л., 2017. – С.15-22.
Лазурко О., Войтович Н. Звіт про результати археологічного нагляду на вул. Лесі Українки. Львів – 2012р. // Науковий архів НДЦ РАС ІА НАН України.
Лазурко О. Звіт про результати архітектурно-археологічних досліджень у складі програми «Реставрація та пристосування підземель Львова для потреб туристичного маршруту з визначенням його траси». Львів – 2013 р // Науковий архів НДЦ РАС ІА НАН України.
Markowski F. Gotycki klasztor Dominikański we Lwowie w świetlie gdańskigo rękopisu z XVI wieku// Kwartalnik architektury I urbanistyki T.14: 1969 z.2, s.65-88.
Мицько І. Королевич Лев Данилович та давній Львів (сторінки з книги)// Галицька брама № 9-10(81-82). Львів: «Центр Європи», 2001. – СС.18-23.
Могитич Р. Планувальна структура львівського Середмістя і проблеми його датування// ЗНТШ 1994 р., т. 227, с. 279 – 288.
Могитич Р.(наук. керівник), Бачинська Л., Скепко Л., Чурилик Я. Коригування історико-архітектурного опорного плану історичного центру м. Львова. – Львів: ПП «Ярко і Ко», 2015
Могитич Р. Рибенчук М., Рибенчук О. Підземелля Львова. Підземне місто: розвиток і популяризація транскордонного туризму завдяки створення туристичного маршруту підземними трасами Львова Жешува, Любліна. – Львів, 2013.
Паславський І. Новознайдена дата заснування Львова // Actes testantibus. Ювілейний збірник на пошану Леонтія Войтовича. Вип. 20. Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України. Л., 2011 – сс. 535 – 549.
Сzołowski А. Lwów za ruskich czasów. – We Lwowie, 1891.
Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich T.V. – Warsz, 1884 – S. 515
Średniowieczny zespół rezydencjonalny na Górze Katedralnej w Сhełmie. pod redakcją Andrzeja Buko. – Warszawa, 2019.
Sundt R. A. Mediocres domos et humiles habeant fratres nostri: Dominican Legislation on Architecture and Architectural Decoration in the 13-Century// The Journal of the Society of Architectural Historians, 46, 1987/ s. 394
Szyma M. Kościół i klasztor Dominikanów w Krakowie. Architektura яespołu klasztornego do lat dwudziestych XIV wieku. – Kraków, 2004.
Tabaczyński S., Buko A. Sandomierz. Starożytność, wczesne średniowiecze. – Rzeszów, 1981.
Trajdos M. Kościól Dominakanów lwowskich w średnoiwieczy jako ośrodek kultowy// Nasza przeszlosc vol. 87 (1997) p. 39-72
Chodynicki I. Historya stołecznego królestw Galicyi i Lodomeryi miasta Lwowa. – Lwów, 1829.
______________
¹ Л.Войтович ставить під сумнів цю дату, однак посуває її не пізніше, ніж на 1246 р (Войтович Л. – С. 57)
² Просторова структура хрестово-банного храму передбачає значно вище розкриття простору, ніж той, що його висоту фіксують капітелі стовпів.
³ Розміри в плані мурованого палацу Данила Романовича 22×38 м (Średniowieczny zespół rezydencjonalny… – S.8)
02.04.2026