Ляйпциг — східнонімецьке місто, що за чисельністю мешканців є порівняним зі Львовом, але це, мабуть, єдине, з чим західноукраїнський Львів може себе порівняти.
Двірець, що організований і функціонує за усталеним європейським підходом, одразу створює зручність для подорожніх. Кілька закладів із трирівневого торговельно-послугового комплексу із сотнею продовольчих крамниць-брендів працюють цілодобово. Трамваї розвозять нічних мандрівців теж цілодобово. А з шостої ранку життя вже вирує на повну, так професорів і студентів один із найдавніших і авторитетних університетів впускає у кампуси вже з сьомої…
Ляйпциг, який окремі українці вважають за правильне називати Липсько, мало що має до слов’янської ментальності… Можна зустріти, звісно, літніх людей, які щось згадають із дедерівського минулого, у якому знайдеться і щось спільне. Але це, радше, про ностальгію за молодістю, ніж за зв’язками.
Серце міста можна обійти пішки впродовж двох годин. Щоб туристові і, вочевидь, краянинові це було цікаво зробити, у місті розробляють ознайомчо-оздоровчі маршрути Leipziger Notenspur (нині вже є 4 із запланованих 12). Я пройшовся «слідами музики» — шляхом, який бере початок від кірхи Святого Томи, де знайшли місце для останків Баха (і 31 березня, в останній день місяця найбільшої культурної меси міста, день його памʼяті!), та завершився біля нещодавно зведеного пам’ятника Р. Ваґнерові. На місцевості маршрут не маркується, тож є своєрідним квестом віднайти окремі локації. Одну з ключових я так і не знайшов. Йдеться про символічний камінь Р. Ваґнеру, довкола якого (відсутнього!) тривають якісь будівельні роботи.
Невеличкий музей Баха, облаштований у школі, де митець працював, спроможний не відпустити відвідувача годинами. По суті, в ньому можна прослухати чи не весь каталог творів видатного композитора, дбайливо нанизаних на музейний тур. Не дивно, що токатами, сюїтами і фугами надихалися і Бітлзи, і Стінґ, і Леді Ґаґа – вкрай цікаво слухати пов’язану музику, розділену століттями. А головний музей класичного мистецтва відчиняє двері для любителів і знавців мистецтва безкоштовно. Дивно, що черг немає, хоча колекції полотен нідерландського живопису позаздрив би і музей із земель семи провінцій.
Головною подією березня в Ляйпцигу є книжкова виставка, яку вважають у Німеччині другою за величиною після Франкфуртської. Виставку влаштовують на ярмарку — виставковій інфраструктурі з п’яти павільйонів. Цей просторовий велет розташований усього за 11…12 хвилин поїздки земельною залізницею від центру. Для гостей міста квиток на виставку слугує також проїзним документом на весь місцевий транспорт.
* * *
Колись
Прибув у місто Бахів і його органів,
А він мене зустрів відсутнім N —
Здається, це двокрапка з оченят із «г.р:а-н)і’в»,
І цей хорал перекладе в суботу Юрій Клен.
...Таки контрасти в неживих — немає Ваґнер
Собі плити, зате весняний першоцвіт
Милує очі Кларі — «...на шматки розтягне
Колись мене цей добрий милий світ».
Ляйпциг
18.III.2026, 10:30–11:18
Поезія друкується вперше
* * *
Один із п’яти павільйонів займають задіяні в русі манґа, але насправді персонажі — від Сіндбада та Маленького Принца до Імператриці династії Хань та Янгола темряви з якоїсь відеогри, яких можна зустріти повсюдно. На прохання засвітлитися усі персонажі входять в образ і позують. Як на мене, це своєрідний, вочевидь і внутрішній, протест проти лещат персональних даних, у яких Європу тримає GDPR. Принаймні, де є правила, там є простір для домовленостей, що разюче відрізняє їх світ від України без правил-регуляцій щодо захисту особистого простору.
Інший павільйон зібрав суто професійну авдиторію — від університетських видавництв до картографічних служб федеральних земель. Але, незважаючи на «вузькість», цей павільйон теж постійно був велелюдним — таки є охочі мати серйозну академічну літературу від Spinger чи секретаріатів напрямків ООН.
Національний стенд України розмістили в іншому павільйоні, в самому його центрі. Він виглядав найбільш показовим, аж настільки, що представники з інших країн цікавилися: мовляв, як так, що у країні війна та інші лихоліття, а вона собі дозволяє таку розкіш, — стенд-бо на Ляйпцигу не з дешевих задоволень.
Про програму на стенді для України, підтриманому Німеччиною та містом, написано вже достатньо, адже цим опікувався Український інститут книги спільно з Українським інститутом, Goethe-Institutʼом в Україні та іншими партнерами.
Але Україну на виставці вже не вперше представляв і незалежний «гравець» — видавництво «Астролябія». Спільно з партнером — видавництвом «Schenk» — вони звітували перед європейським читачем цілою низкою проєктів у межах програми «Креативна Європа» від ЄС. Так, чималий інтерес викликає перший в Україні додаток української класики та сучасної літератури у перекладах різними мовами, а також рекомендаційні каталоги творів для іншомовного читача. По суті, це необхідний порадник-путівник багатющою українською літературою.
Окремою подією на локації «Форум літературних ландшафтів» було представлення антології «In principio erat Verbum. Україна: Поезія війни», яку у двомовному виконанні видано ще 2024 року. З чималою зацікавленою авдиторією спілкувалися Володимир Тимчук — поет і перекладач, підполковник Збройних Сил України, представник Національної академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, упорядник серії двомовних антологій; Володимир Стасенко — художник і педагог, художній редактор видання французькою мовою; Олена ОʼЛір— поетка і перекладачка в англійському векторі антологійного процесу в ініціативі «Всесвітній день поезії для України» та Якоб Бернштайн — перекладач у її німецькому векторі.
Захід був тримовним — німецькою виступи синхронізувала перекладачка серії видань Ганса фон Даха Катерина Котюк.
Володимир Тимчук окреслив завдання, що постало на День поезії 2022 року перед командою, яку він називає мережею синергії, а також стисло розповів про розвиток проєкту від першого вірша до видавничого втілення, тим самим показуючи, якою є культура та література в часі війни, і в чому її потенціал щодо нейтралізації російських пропагандистських наративів, що присутні в суспільно-культурних середовищах окремих держав і міжнародних інституцій, як-от ЮНЕСКО або МОК.
Володимир Стасенко закцентував на документальності цього антологійного рішення. Олена ОʼЛір прочитала переклад поезії барда та воїна Іллі Чернілевського, який загинув на фронті, захищаючи Україну.
Якоб Бернштайн зачитав свій німецький переклад заключної поезії антологійного циклу, що охоплює перші 100 днів повномасштабного вторгнення, авторства поета під псевдонімом Voїn Svitla.
Повний виступ промовців доступний на ютуб-сторінці незалежного видавництва. Дистанційні відеопривітання надіслали редактори франкомовного видання Марі-Франс Клер з Франції та Жан-Філіпп Табе з Канади.
По суті, цей проєкт ще раз засвідчив: Україні є що представити Європі, а вона може з цього взяти собі життєві уроки. Культура та література в час війни таки стає і інструментом, і об’єктом, на яку свою агресію спрямувала росія.
Після короткої події прихильники України отримали в дарунок нарукавну наліпку з гаслом «Ruhm der Ukraїne!».
Героям слава!
Фото: Володимир Стасенко, Володимир Тимчук.
01.04.2026