Чеський приятель України

16 грудня виповнюється 160 років від дня народження чеського етнографа, перекладача, дослідника українського народного побуту, народної медицини та фольклору в Галичині Франтішека Рже́горжа (František Řehoř).

Екслібрис на книгах з бібліотеки Ф.Ржегоржа

Він народився в родині селянина Йозефа Ржегоржа в селі Стєжери (Stěžery) поблизу міста Градець-Кралове в Чехії. Проте в липні 1877 року, після того, як Франтішек закінчив реальну гімназію, батько з родиною в пошуках праці перебрався на Галичину. Вони орендували маєток Грабник в селі Вовків біля Львова (нині Пустомитівський район), що належав львівському монастирю сестер-бенедиктинок. У той час, як і тепер, люди в пошуках кращого життя також шукали вигіднішого місця. А позаяк Галичина входила до великої Австро-Угорської монархії, то на її просторах чехів завжди радо приймали, адже вони вважалися добрими господарями.

Вже від перших років перебування в Галичині Франтішек Ржегорж глибоко цікавився місцевою народною культурою, розшукував і вивчав літературу про цей регіон. Він дуже ретельно студіював побут, звичаї, народну медицину, демонологію, календар, фольклор місцевих українців, зокрема, бойків, гуцулів і лемків.

Проте для юного Франтішека знакову роль зіграло особисте знайомство в 1879 році із відомим чеським ученим, етнографом, мандрівником, колекціонером, меценатом і популяризатором науки Войтєхом Напрстеком (1826–1894), яке визначило вектор всього його подальшого життя. Напрстек був засновником Чеського промислового музею в Празі і прихильником розвитку всіх слов’янських культур. Тому він зумів захопити юного Франтішека, і саме під його впливом той почав збирати східногалицьку етнографічну колекцію. Більшість коштів для збирання предметів культурної спадщини для Чеського промислового музею надавало подружжя Напрстеків. А 1891 року ще й чеське товариство “Svátobor” виділило Ржегоржеві наукову стипендію в сумі 150 золотих ринських спеціально для дослідження української народної культури.

Із особисто зібраних ним етнографічних колекцій був створений окремий український відділ музею. Колекція Ржегоржа налічує близько 1200 зразків етнографічних матеріалів, серед яких виділяється, зокрема, збірка гуцульської народної культури, яка зараз зберігається в етнографічному відділі Національного музею в Празі. За допомогою українських друзів він своїм коштом зібрав українську бібліотечку, яку подарував Національному музею у Празі. В 1890 році музей подарував бібліотеці львівської «Просвіти» книжки, які зберігалися там із зазначенням його імені. Пізніше колекцію було передано бібліотеці Наукового товариства ім. Т.Шевченка (НТШ). А свою багату особисту бібліотеку чеської літератури він подарував товариству "Просвіта", за що, єдиному з іноземців, у 1895 році йому надали звання почесного члена товариства. Передана згодом до НТШ, вона тепер зберігається у фондах Львівської національної наукової бібліотеки імені В.Стефаника НАН України

До кола його наукових зацікавлень входила переважно рівнинна область Галичини, хоча не оминув він своєю увагою і таку неймовірно цікаву для дослідника гірську частину, населену гуцулами та бойками. Звичайно, що вражає географія місцевостей, куди ступала нога чеського дослідника української спадщини. От побіжно перелік місцевостей, де він особисто побував і зробив світлини (до речі, фотоапарат для цього він позичив у Володимира Шухевича) – це майже весь сучасний Жидачівський район, Косів, Дора, Микуличин, Жаб’є-Ільча, околиці Долини, Городенки, Калуша, Львова, Стрия, Тернополя, Товмача тощо.

Етнографічний відділ Національного музею в Празі ("Музей Напрстека"), де зберегається колекція Ф.Ржегоржа

Франтішек Ржегорж мав добру спостережливість, умів помічати деталі, а наполегливість та вивчення наукової літератури дали йому змогу зібрати величезну кількість матеріалів, згодом ним ретельно опрацьованих. Дослідник прагнув якомога детальніше задокументувати українську народну культуру Галичини, тому він не лише писав про неї, збирав етнографічну відповідну колекцію, але й фотографував і навіть робив замальовки окремих предметів. Колекція галицьких світлин, яка зберігається у музеї Напрстека і до нині має неминущу вартість для дослідників. У 1999 році Мілена Сецка підготувала повну збірку фотодокументів, яка охоплювала 553 світлини і яку видав Напрстків музей у Празі на СD-RОМ як додаток до часопису Annals of the Náprstek Museum. Ця збірка фотографій Ржегоржа має велику документальну цінність як історичне й етнографічне джерело, унікальне свідоцтво того часу.

З його спадщини у Меморіалі народного письменства на Страгові (Прага) зберігаються виписки з літератури, нотатки з терену, невеликі малюнки (зокрема, фрагменти будинків, інтер’єрів, господарського реманенту, прикрас, писанкових візерунків тощо).

А ще він мав талант у доступній формі доносити це до читача. У цьому можна пересвідчитись, бо деякі з його праць представлені на сторінках «Збруча».

У коло його зацікавлень потрапили описи близько 40 різних свят або днів, які відзначалися народною традицією, певними обрядами магічного характеру, що мали забезпечити успіхи в господарюванні та в особистому житті людей. І що важливо, йому вдалося за короткий час через етнографічні дослідження познайомити освічену Європу зі справжнім життям мешканців найсхіднішого регіону Габсбурзької монархії. Для нього це було не складно, бо він володів десятьма іноземними мовами.

Звичайно, самому йому не вдалося би осягнути стільки всього. Але він мав великий талант організатора й дипломата, здатного переконувати людей. Тому під час свого перебування в Галичині налагодив особисті контакти з галицькими та буковинськими українцями: редакторами, вчителями, письменниками, священиками. Не володіючи сучасними засобами зв’язку, йому вдалося залучити 35 коресподентів, що допомагали збирати, описувати та надсилали йому всі згадані народні скарби.

Франтішек Ржегорж зустрічався й листувався зі знаковими для української культури науковцями та письменниками: Іваном Франком, Михайлом Павликом, Володимиром Шухевичем, Ольгою Кобилянською, Осипом Маковеєм, Євгенією Ярошинською, Володимиром Гнатюком, Наталею Кобринською, Денисом Лукіяновичем, Іваном Белеєм.

З інтелектуалом і поліглотом, знавцем слов’янських мов Іваном Франком Ржегорж мав багаторічну та дуже конструктивну співпрацю, яка потребує окремої розвідки. До речі, вони спілкувались і листувались чеською мовою.

Саме з ініціативи чеського дослідника велика група галицьких і буковинських українців відвідала у Празі Крайову ювілейну (1891) й Етнографічну (1895) виставки. А такі акції завжди є дуже непростою справою, що вимагає великих коштів. Проте Ржегорж як людина практична зумів їх знайти. Завдяки цьому українці змогли побувати на згаданих заходах – а такі поїздки відкривають світ, на таких міжнародних зібраннях зав’язуються особисті контакти між вченими.

Практичний чеський науковець клопотався і тим, аби налагодити торгівлю між Чехією та Галичиною. Він привозив зразки чеських товарів і розсилав їх по крамницях українського регіону.

Водночас Ржегорж був найпершим представником України в Центральній Європі і дуже серйозно долучився, аби там знали українську культуру. Цей чоловік (звичайно, запросивши до співпраці небайдужих і освічених українців) стільки зробив аби українську культуру знали у світі, що заслуговує на нашу неабияку повагу.

У чеських енциклопедичних виданнях і в періодиці він опублікував велику кількість статей з українознавства, зокрема, розвідки й матеріали про українське студентське товариство «Січ» у Відні, Руську видавничу спілку у Львові, 100-літній ювілей «Енеїди» І.Котляревського, про І.Головацького та М.Шашкевича, відгук на видання творів Т.Шевченка. А ще підготував понад 160 українознавчих гасел і статей для енциклопедичного "Наукового словника Я.Отта" («Ottův slovník naučný»).

Він є автором понад 170 праць і статей, опублікованих у чеських, українських і польських збірниках, часописах (зокрема, й у такому поважному журналі, як Slovanský přehled), про народні звичаї українського населення Галичини. Серед них «Календарик з народного життя бойків», «Календарик з народного життя лемків», «Русинське весілля лемків у Карпатах», «Народне лікування галицьких малорусів», «Гуцули», «З етнографічного природознавства Галицької Русі», «Новий рік на Галицькій Русі», «Квітна неділя», «Русинські гаївки», «Маріянські дні русинів Галичини», «Задушки», «Пан і селянин у русинському селі в Галичині», «Шлюб», «Поклін у пана», «На русинській верховині у Галичині», «Русинський загородник», «Мазник».

А ще він встигав робити ілюстрації до українських періодичних видань, зокрема, тісно співпрацював з часописом “Зоря”.

За таку подвижницьку діяльність пізніші дослідники справедливо називали Франтішека Ржегоржа «апостолом слов’янського єднання».

Проте 1890 року внаслідок напруженої праці Франтішек Ржегорж важко захворів і повернувся до Чехії. Але вже наступного року знову повернувся на Галичину, в село Зарогізно біля Жидачева, де його сестра з чоловіком придбали маєток. Того ж року він відвідав село Тисів, де досліджував реліктові залишки патріархальних звичаїв, а у сусідньому Болехові зустрічався з місцевою мешканкою, відомою письменницею та громадською діячкою Наталею Кобринською. Ржегорж залишив світлини, присвячені тим відвідинам.

Через чергове погіршення стану здоров’я 1893 року чеський науковець знову був змушений від'їхати на довший час на лікування до Праги. Але і там він продовжував свої етнографічні дослідження, тож у своїх листах завжди вказував свою адресу так: «Прага, Злата вулічка 9. Руське консульство». Україністика залишалася справою всього його життя.

Мрії повернутися в уже рідну для нього Галичину його не покидали. І щойно Ржегорж трохи підлікувався, як у 1899 році здійснив ще одну (як виявилося, останню) етнографічну поїздку. Проте навіть будучи вже зовсім хворим, він ще відвідав Львів і Чернівці. Коли повертався до Чехії, його галицькі друзі не знали, що прощаючись із ним, вони прощаються назавжди.

Після важкої недуги Франтішек Ржегорж відійшов у вічність 6 жовтня 1899 року у Празі, де й спочиває на Ольшанському цвинтарі у кварталі IV (поле 9, могила 12).

Ф.Ржегорж був дійсним членом Наукового товариства ім. Шевченка (1895), товариств “Просвіта” (1891) і “Чеська беседа” у Львові (1879) , Чеського музею (1894). Цікавими є його зв’язки з Чернівцями та Буковиною – зокрема, з буковинськими письменницями, передусім з Ольгою Кобилянською.

Ольга Кобилянська

Франтішек Ржегорж цінував творчість буковинської письменниці й невтомно популяризував у європейській літературі, зокрема, чеській. Статтю про Ольгу Кобилянську він надрукував у вже згаданому чеському енциклопедичному словникові «Ottův slovník naučný» за 1899 рік (т. XIV, стор. 475). Про це Кобилянська пізніше напише у великій автобіографії «Про себе саму», створеній на прохання професора Степана Смаль-Стоцького: «Забула завважити, що мене чеський етнограф Франтішек Ржегорж вписав… в чеський конвертаційний лексикон».

Збереглося, хоч і не численне, проте дуже важливе для розуміння їхніх стосунків і взагалі життя тієї доби, листування Ржегоржа з письменницею. В 5-му томі повного видання творів Ольги Кобилянської подано 8 листів, хоч очевидно, що їх було більше. Всі листи Кобилянської до Ржегоржа зберігаються в літературному архіві Національного музею в Празі.

Листування було не надто регулярне, але щире й конструктивне. Ржегорж познайомився з буковинкою, очевидно, через її публікації у львівських часописах і запросив до співпраці – збирати для музею Напрстків у Празі зразки буковинського народного одягу та прикладного мистецтва.

Перший з опублікованих листів датований 3 жовтня 1893 року. У ньому Ольга Кобилянська пише: «Доперва від Вас самих довідалася я, що Ви хорували так сильно… Желаю Вам з щирого серця якнайскорішого поздоровлення, а заразом і витривалості і сили. З збіркою герданів і гуцульських вишивок займуся дуже охотно» ¹. Мабуть, Ржегорж мав намір приїхати на Буковину до Кобилянської, бо того ж року, але вже через місяць, у своєму листі до нього вона відписала: «Тішимося щиро, що зможемо Вас, може, і у себе на Буковині повітати; та додержіть лише слова! Приїдьте» ².

Попри всі клопоти та негаразди, вони знаходили час, аби надіслати й потішити одне одного новими виданнями, особливо тими, які потребували до праці. У листі від 28 лютого 1894 року Ольга Кобилянська пише: «Лист Ваш і часописи чеські одержала я і дякую сердечно за них; вони справили мені дійсну радість… Подяку за гердани і гроші я також одержала. Вашу працю буду читати, хоть і не буду всього розуміти. Дякую Вам ще раз щиро за прислання «Svetozora» – се мене дуже і дуже тішило. Книжки, котрі бажаєте, буду всією силою старатися роздобути і післати Вам…» ³.

Франтішек Ржегорж належав до вузького кола людей, з якими Ольга Кобилянська була відвертою. Свідченням цього є її ґрунтовний лист від 17 січня 1898 року, в якому вона подала все своє життя, всі свої клопоти і своє місце в цьому світі та в літературі. А завершує дуже щирими словами: «Єсли я зможу Вам надалі чим служити, якими книгами, або чим-небудь, то прошу звертайтесь лиш до мене, я з великою радістю сповню все, – а може я прецінь заїду раз вже в золоту Прагу, тогди пофатигую [потурбую] Вас показати мені найкращі її власності» ⁴. То треба знати Ольгу Кобилянську, аби вона була така відверта й щира (зазвичай була замкнута і дуже рідко йшла на відвертість, майже нікуди не виїздила, про що власне й сама пише в листі).

Саме з Ржегоржем Кобилянська любила спілкуватися бодай за допомогою листів. Мабуть, щось було в цьому чоловікові таке, що викликало в неї довіру. Дуже важливим для їхньої співпраці є лист Кобилянської до Ржегоржа від 24 квітня 1899 року: «Люблю зараз довше побалакати, та й через тоє відкладала я все писання, аж не настала весна. Прийміть про теє хоть і пізно, але щиру подяку за Вашу старанність і прихильність для руського народу, його літератури і його діячів. Дай боже, щоби ми, русини, могли ще довго та довго Вами тішитися і могли Вам з щирого серця дякувати, як я Вам тепер дякую. Чи не будете мали охоту загостити сього року і до Буковини? Вже давно обіцяли Ви се мені, а як будете в Галичині, то до нас вже недалеко».

І тут же викладає дуже важливі для неї і її творчості моменти: «Ваш зошит «Slovnika naucneho», висоповажний пане, незвичайно придався мені, я подалася о стипендію, виписаною від Міністерства освіти і культури, для артистів (літератів, малярів і композиторів) всіх країв австрійських, то є для кожного краю є осібна стипендія. Я мусіла до подання приложити всі свої письма і всякі критичні замітки, які досі появилися про мої праці. Що «Slovnik naucny» прийняв мене в свій об’єм, се для мене дуже почесно; і я горда на теє, а то все маю я Вам завдячувати. Я маю до Вас, висоповажний пане, дуже велику просьбу. Приходжу я з нею до Вас, як до щирого приятеля і прошу дуже не беріть се мені за зле, що так свобідно вискажу Вам ту просьбу…. І от я звертаюся до Вас, високоповажаний пане, з просьбою уділити мені впливу Вашої високоповажної, загально так похитуваної особи, і – звернутись до нього [проф. Ягича], щоб був ласкавий зайнятись моєю справою остільки, щоб вона: 1) пішла скорше, як можливо, ще сього року, а 2) щоб моя просьба о уділення самої стипендії не випала безхосенно…. Між слов’янами не маю я там до кого звернутись – тож звертаюся я з довір’ям до Вас, високоповажний пане, як до щирого слов’янина і прошу Вас – єсли се Вам можливо і не справить прикрості, бути ласкавим і не відмовити мою велику просьбу… лиш боюся буде, щоби я не стала отсею справою для Вас тягарем і прикрістю. Може, я колись відвдячуся Вам своїми скромними силами за Вашу поміч» ⁵.

Стипендія складала 400-500 франків, то була дуже посутня сума на той час. І Ольга Кобилянська вже планує на ті кошти поїхати до Відня та Мюнхена, про що ділиться з Ольгою Франко, аби трохи «літератці» побачити світу. І треба сказати, що Франтішек Ржегорж, навіть будучи вже зовсім хворим, таки допоміг Ользі в її справі і ще встиг приїхати в Чернівці. Про це потверджує лист самої Кобилянської від 15 липня 1899 року: «Ржегорж був у нас. Приїхав 11, а від‘їхав 14. Він дуже вже слабенький. Мав щастя з нас, жінок, ми йому дуже много при закупні різних речей помагали, та й рятували, а наостанку я все йому попакувала сама. Лук‘янович забив скриню та й відвіз його враз з його здобутками буковинськими на дверець. Дуже радувався нашим воздухом…» ⁶. Зустріч відбулася в помешканні Ольги Кобилянської за адресою Neue Weltgasse, 61 (вулиця Новий Світ, 61; нині це вулиця Шевченка, 83).

Будинок у Чернівцях за адресою Новий Світ, 61, куди приїздив Ф.Ржегорж 1899 року та меморіальна таблиця, яка свідчить про те, що саме того року тут мешкала О.Кобилянська.

Як виявилось, то таки була остання зустріч, бо вже в жовтні вона сповіщає Денису Лук‘яновичу, «що бідний Ржегорж вже помер». А вже пізніше, в грудні цього року в листі до того ж Лук‘яновича сама ж і відповідає про їхні теплі людські взаємини: «В Празі хорував лиш кілька днів. В мене осталось якесь потайне задоволення, що ми – і Ви, і я – так про нього дбали. Ся дрібонька смутна пам‘ятка лишиться нам на ціле життя. Прощаючись з ним, я знала, що не побачу його більше» ⁷.

Євгенія Ярошинська

Ще однією адресаткою Ржегоржа на Буковині була письменниця й учителька Євгенія Ярошинська. Листування між Ржегоржем і Ярошинською тривало понад 10 років і нині в літературному фонді Праги зберігається 20 її листів. Письменниця на прохання Ржегоржа надсилала йому зразки буковинських вишивок, вироби народного мистецтва, розповідала про вартісні для нього культурно-освітні імпрези. А Ярошинська, як і Кобилянська, зворушливо турбувалася про його здоров’я. Про це свідчить лист до нього від 8 липня 1890 року: «Велику втіху справило мені Ваше поважане письмо, з котрого довідала-м ся, що з Вашим, для всіх русинів дорогим, здоров’ям ліпше стоїть. Сеся новина справила мені дуже велику приятність. Я ще й сегодня готова подати Вам всяку в моїх силах лежачу поміч до Ваших описань наших буковинських вишивань, лиш прошу мені сказати, як то учинити маю. Для звеличення мого народу рада б я також бодай чимсь причинитись» ⁸.

І вже пізніше, 23 липня 1897 року: «Дуже мені Вас жаль, що Ви все хоруєте, але, може, там, в лісах, віднайдете своє нам всім дороге здоровлє, щоби ще довгі літа жити для слави свого і нашого народу. Сего бажаю не лиш я, а всі русини з щирого серця» ⁹.

Важливим для Ржегоржа, мабуть, був той факт, що саме освічені жінки по-справжньому цінували його працю. В листі від 15 лютого 1892 року Ярошинська пише: «Тішить мене, що Ваша праця приносить такі добрі плоди і що Ви причинилися до того, аби про наш бідний нарід довідалися і інші народи. Честь Вам за те і слава, що взяли-сьте ся до сеї праці, котра хоч утяжлива, то все учинить Ваше ім’я славним на цілий слов’янський світ» ¹⁰.

А пан Ржегорж таки допоміг письменниці з поїздкою до Праги. Вона за його допомогою перебувала в родині Напрстків.

___________________________________________________________

¹ Кобилянська О. Твори: В 5 т. – Т. 5. – К.: Художня література, 1963. – С. 261.

² Кобилянська О. Твори: В 5 т. – Т. 5. – К.: Художня література, 1963. – С. 262.

³ Кобилянська О. Твори: В 5 т. – Т. 5. – К.: Художня література, 1963. – С. 263.

⁴ Кобилянська О. Твори: В 5 т. – Т. 5. – К.: Художня література, 1963. – С. 318.

⁵ Кобилянська О. Твори: В 5 т. – Т. 5. – К.: Художня література, 1963. – С. 402-404.

⁶ Кобилянська О. Твори: В 5 т. – Т. 5. – К.: Художня література, 1963. – С. 419.

⁷ Кобилянська О. Твори: В 5 т. – Т. 5. – К.: Художня література, 1963. – С. 438.

⁸ Ярошинська Є. Твори. – К.: Дніпро, 1963. – С. 388-389.

⁹ Ярошинська Є. Твори. – К.: Дніпро, 1963. – С. 211.

¹⁰ Ярошинська Є. Твори. – К.: Дніпро, 1963. – С. 397.