У 79-ті роковини народин письменниці
Львів, 25 листопада.
Хоч від смерти Ольги Кобилянської проминуло вже більше, як пів-року, наше громадянство не може примиритися і досі з думкою, що Ольги Кобилянської — нема вже в живих.
Жила вона останні роки на своїй, любій Буковині, як завжди, при літературній праці, до останньої хвилини свойого життя. І большевики не могли пройти мимо неї, не звертаючи на неї уваги. Вони вимагали і від неї "радісних" заяв, мовляв — аж з большевизмом настало на Буковині справжнє, вільне життя... З цими заявами і підписами Ольги Кобилянської носилися большевики, куди було треба і не було треба — зовсім не завважуючи, що не тільки буковинці, але і всі українці добре знали, в яких умовах були фабриковані такі заяви!
А найсмішніше було те, що большевицькі "літератори" видвигали і цитували Ольгу Кобилянську, як приклад творчости, хоч ще недавно — при іншому політично-військовому становищі — її творчість в усіх своїх історіях літератури осуджували, як непролетарську і ворожу.
Так! Авторитет, літературна повага Ольги Кобилянської була завелика, щоб можна було її поминути!
А цей літературний авторитет здобула собі Ольга Кобилянська своєю оригінальною творчістю, своїми життєвими, кров'ю писаними творами, своїми поезіями в прозі, своїми нарисами, своїми новелями і своїми повістями.
Такі чудові речі, як: "Людина" (1894), "Царівна" (1896), "Земля" (1902), "Ніоба" (1905), "В неділю рано зілля копала" (1909), "Через кладку" (1911), "За ситуаціями" (1913), "Апостол черні", такі чудові збірки новель та нарисів, як "Покора" (1899), "До світа" (1905), "Сниться" (1922), такі невмірущі речі, як "Вальс мелянколік", "Некультурна", "Битва" — це вічне, незнищиме надбання української літератури.
Роджена 27-го листопада 1863-го року у Ґурагуморі на Буковині, провела майбутня велика письменниця свої молодечі роки в Сучаві і в Кімполюнгу, в німецькому середовищі. Під впливом Софії Окуневської та Наталії Кобринської вона відшукує своє українське "я" і ставить перші свої кроки в українському письменстві. Трудні це були кроки! Трудно було здобути тоді хоч малий успіх, хоч мале признання!
Але О. Кобилянська — новаторка в тодішніх часах, як модерністка, як висловниця сентиментального ліризму, як глибокий суб'єктивіст і психолог, мала що в літературі сказати — і якраз цим здобула собі одно з перших місць!
Нехай, що деякі критики закидають їй брак сюжетности — для Ольги Кобилянської вистачав той сюжет, що його вона у своїх творах давала. А давала вона його завжди в мистецькій формі.
Психологізм О. Кобилянської, її психологічний метод був висловом її самітности, а також звертав її, природно, у нутро її жіночої душі.
Це не припадок, що Ольга Кобилянська малює раз-у-раз тип української жінки, тип жінки-борця за право життя, за рівне право з мужчиною. Це була, розуміється, добре зрозуміла вимога емансипації жінки.
Тому і сьогодні Ольга Кобилян ська — вислів українського жіноцтва. Її твори незвичайно люблені і читані, у першу чергу нашим жіноцтвом.
А вкінці — який близенький крок був для самітної, заглибленої в свою душу письменниці до площини душевних, моральних вимог.
Що тут О. Кобилянська сприйняла філософічні погляди Фрідріха Ніцше, що перещеплюючи його позитивні погляди на український ґрунт, зажадала — ясно говорячи — перевиховання української верхівки на характерних, сильних волею і хотінням людей (надлюдей) — це тільки треба записати на її додатне, на сторону її осягів.
У 79-ті роковини дати її народин варто піднести думку: Добре було б тепер видати всі твори цієї визначної нашої письменниці для дальшого любування ними, для дальшого виховування ними.
Вартість і високу ціну творчости О. Кобилянської оцінили такі визначні наші критики, як І. Франко або А. Кримський. Оцінили її високо також чужинці, які переклали чимало її творів на свої мови.
