До 55-річчя літературної діяльності
Вся возз'єднана Україна, а з нею разом всі вільні народи великого Радянського Союзу відзначають 55-річчя літературної діяльності української письменниці Ольги Кобилянської.
Народилась Ольга Кобилянська 27 листопада 1863 року в містечку Гурагумора, в багатодітній родині. Її батько працював підрядним службовцем. Проживши у Гурагуморі 8 років, родичі майбутньої письменниці переїхали до Кімполунгу, вглиб карпатських гір. Оточення, в якому довелось жити восьмирічній дитині, аж ніяк не сприяло її духовному розвиткові. Скінчивши чотири класи народної ніколи. Ольга Кобилянська береться до самоосвіти. Майбутня письменниця допомагає своїй матері в господарстві — шиє, миє, замітає, варить, а у вільні хвилини виривається з книжкою на найвищі місця карпатських гір, щоб там далеко від буденного шуму та галасу роздумувати над долею людського горя. Вона бачила і глибоко відчувала в природі гармонію, яка йшла в гострий розріз з людським життям. Люди були поділені і героінь озброює Ольга Кобилянська сміливими революційними думками. Письменниця проходить сама тернистий шлях. Проте, вона не падає на коліна, а гартується в боротьбі, знаходить всюди промінь щастя в житті людей, бо "життя без болю є таке бідне, як і життя без щастя". Ольга Юліанівна жила в часи важкої духовної неволі, коли чорні хмари нависли над селянством, коли інтелігенція переходила в чужий табір, коли робітник потом своїм зрошував чужі машини в своїй чотирнадцятигодинній тяжкій праці, коли маси народні жили в глибокій духовній темряві, коли селянин горе своє запивав горілкою.
"Входжу я до корчми, а Іван сидить на землі, а п'яний, п'яний як ніч. Взяв, знаєте, шустку (австрійська монета — коло 5 копійок — Е.П.) у кулак та й плаче: шустко моя, надія моя, срібло моє, ба, за що я тебе спекулянтам у гелево пхаю? Маріє, жоно моя, не нарікай, я пропив дві, але три несу тобі, озми собі, купи собі на свята всього, що душа твоя прагне. Ой, діти, небожата, вже так чую, що вас не побачу, аді тут скреперую".
Таку жахливу картину з селянського життя наводить Стефаник у своєму листі до О.Кобилянської у 1898 р. Ще більш жахлива хвилююча картина, яку Стефаник того самого року написав О.Кобилянській у листі. Ось вона:
"Отут, у Трійці, утопив мужик свою дівчину у Пруті. Старша випросилася і він її пустив. Як не хоч, то я не буду, але тобі би ліпше було, а мені однаково пацити ци за одну, ци за дві. Меш бідити, а потім станеш чужов мамков. Іди оцев дорогов аж до першої хати, а там скажеш, як то було та й вони тебе переночують. А потім меш просити, аби тебе де до дитини наймили. Гай іди, бо я йду до Коломиї мельдуватися... Дівчина відійшла, але тато її за хвилю почав кликати "на тобі бучок, бо як би ті де пес надибав тай би роз'їв, а так меш мати оборону" (з неопублікованих листів Стефаника до О.Кобилянської).
В часи такого сірого оточення О.Кобилянська прагне до виховання нової людини, яка була б свідома своєї мети в житті, не топила б своє горе, свою нужду в горілці, а дітей своїх у воді — Пруті.
Ольга Кобилянська народилась поетом. Коли сьогодні запитати Кобилянську, чому вона писала, то вона вам відповість коротко: "Бо мусіла писати". Якийсь внутрішній голос силував О.Кобилянську виляти на папір те, що вона бачила, відчувала, переживала. Маючи здібність пройнятись змістом життя і здібність відтворювати свої спостереження в живих картинах, що викликають враження дійсності, Ольга Кобилянська звільнялась з пут внутрішнього примусу аж тоді, коли написала те, що її мучило. Вона залишилась вірною меті, яку поставила собі ще замолоду: піднести культурний рівень свого народу, витягнути його з корчми, дати йому в руки меч, щоб він міг ним боротися проти свого ворога. О.Кобилянська стояла на стороні свободи, вона вела бій з тими, хто хотів закрити їй шлях до визволення. Письменниця творила, висовувала людину, героїчну людину, що безстрашна в боротьбі за свої права, за права свого народу, за права всього суспільства. Свою велику творчу силу віддає Ольга Кобилянська боротьбі за духовне визволення жінок, боротьбі, веденій з непохитним, твердим та незламним завзяттям, вона будить народні приспані духовні сили до свідомого життя, до свідомої боротьби за свої права, вона докладає всіх своїх творчих сил, щоб викликати у людини жадобу і прагнення до кращого майбутнього.
"Свобідний чоловік, це мій ідеал", — говорить О.Кобилянська.
Ольга Кобилянська — письменниця трудової інтелігенції, робітників, селянства, письменниця карпатських гір, яким вона надала чудові чари та звеличала їх красу, має багато спільного з новою революційною літературою. Обдарована вищими поривами й прагненням до всього кращого в житті, письменниця накреслювала непохитно, вперто, завзято та витривало шлях до великої сили і правди життя. Блискучі зразки глибокого душевного аналізу, володіння даром широко і глибоко спостерігати реальне життя, її художні картини селянського горя, сильне і заразом тонке відчування природи ставлять О.Кобилянську в ряди бійців за кращу долю пригноблених та експлуатованих селян та всіх трудящих. Неповага до людини, безкультур'я, темрява та черствість разять її поетичні почуття, і тому вона озброює своїх борців гострим мечем, яким вони протинають темряву та пристрасно борються за поступ, за передову науку. З великим героізмом і з непохитною послідовністю вела О. Кобилянська боротьбу за визволення жінки спід тягара подвійного гніту, вона боролась за піднесення її добробуту і культури. Письменниця раділа, що на Радянській Україні йде інтенсивна праця, а культурне життя йде великими кроками вперед.
Тепер і в нас у визволеній і возз'єднаній Буковині йде інтенсивна праця і процвітає культурне жаття. Ми щиро дякуємо радянській владі, яка високо цінить та шанує людей, що боролись за правдиву культуру і поступ, що ця влада дає нам можливість широко ознайомитись з творами української письменниці Ольги Кобилянської.
Е.Панчук, м. Чернівці.
Хороші люди не забуваються
Ольга Кобилянська жила з нами по сусідству. Вона часто бувала в нас у хаті і просиджувала за розмовами до пізнього вечора. Часто й ми бували в Кобилянських. Вони були гостинні люди і не цуралися нас — простих селян.
Часто Кобилянська заводила розмови про землю, про життя селян — наших сусідів і односельчан — і допитувалася все до дрібниць. Я тоді була ще молода і мало цікавилась тим, для чого Кобилянська так допитується та придивляється до селянського життя. Аж згодом, через кілька років мені сказали, що Ольга Кобилянська написала про наше село книжку і в тій книжці пишеться й про мене.
Вже 30 років як не бачила я Ольги Кобилянської. Мабуть дуже вже вона старенька, бо старша ж вона за мене на дванадцять років. Я оце дуже зраділа, що зможу побачити Кобилянську, коли поїду в Чернівці.
Тридцять років, кажу, пройшло вже, а не забули про Кобилянську. Хороших людей ніколи не забувають, хоч і роки проходять.
Я живу тепер красно. Дала мені наша влада хорошу хату, що в ній колись румунський посіпака жив. Та ще маю три гектари землі і шматок левади. Про старе згадувати боляче.
Селянка Маріука Жіжян.
Наша велика знайома
Багато років у нашому селі Димці жила і працювала велика українська письменниця Ольга Юліанівна Кобилянська. Наші селяни добре пам'ятають, як вона влітку приїжджала в село на відпочинок. Але вона не відпочивала. Ото цілий день до вечора проводила в розмовах з селянами. Одного послухає — пораду дасть, другому заяву напише, щоб сина до війська не брали, третьому й матеріально допоможе. А найбільше в селі її знають дід Чопяк, Григорій і Маріука Жіжян, Олексій Гоняк. Про цих людей Кобилянська і в своїх творах писала, розповідаючи на увесь світ про велике селянське горе.
Ольга Кобилянська — велика людина, щира, вона глибоко дивилася в душу людини і хотіла, щоб на землі панувала правда, справедливість, щоб нога ката не топтала людини в бруд. Кобилянська хотіла, щоб селяни були більш культурними і освіченими. За це ми її й любимо так. Вона народна письменниця. Тому і хвала їй така від буковинського та від усього народу.
В день ювілею ми вирішили в Чернівці послати з нашого села делегацію, щоб вона повезла від нас поклін Ользі Юліанівні і побажала доброго здоров'я на довгі роки. В числі делегації будуть і герої її твору "Земля". А нашій неповно-середній школі ми думаємо дати ім'я Ольги Кобилянської.
С. Крайтер, голова Димківської сільради, Черновецької області.
[Вільна Україна]
24.11.1940