Творчість цього митця є малодослідженою, хоча основні віхи його життя зафіксовані в історії української образотворчості.
Він пройшов складний і насичений подіями шлях – такий самий, що його пройшли багато галицьких митців першої половини ХХ століття: важке дитинство, рятівне знайомство з благодійником і меценатом національної культури – митрополитом Андреєм, що уможливило здобуття освіти в вищих мистецьких закладах Європи, участь у Визвольних змаганнях, активна творча діяльність у міжвоєнний період. По закінченні Другої світової війни – вимушена еміграція, далекі чужі країни і постійна боротьба за виживання. Але як професійний митець він «не опустив рук», а багато працював, здобув визнання і, як міг, підтримував зв`язок із Батьківщиною, підтверджуючи характеристику, отриману у Львові 1920-х років: «Українець із крови та кости».
14 cерпня 1891 року на правому березі річки Збруч у давньому історичному містечку Скала (нині Скала-Подільська Борщівського району Тернопільщини) народився український художник, мистецтвознавець, педагог, громадський діяч Микола Анастазієвський (1891-1974).
Син сільського столяра навчався в реальній гімназії Снятина, дуже любив малювати. Перший свій художній твір під назвою «Молитва» створив для місцевого театрального гуртка.
«Есмь сином убогої матері зі Скали над Збручем. Укінчив-єм реальну школу в Снєтині і здав сего року матуру. Хотівбим конче укінчити мої студії на поли малярства до чого маю замилуванє. Одначе брак до сего засобів, бо бідну хору матір, що єсть вдовицею, удержує мій старший брат учитель на селі з малою платнею. Иншої заможної рідні, котраби мені помагала не маю», – ці слова були адресовані митрополитові Андрею (Шептицькому).
Для підтвердження свого таланту хлопець запропонував: «пару оригінальних образів посилаю під ласкаву і світлу розвагу Вашої Екселенції».
Митрополит оцінив велику охоту до науки, і кошти на навчання Анастазієвський отримав, при цьому щиро обіцяючи: «З моєї сторони буду докладати усильної праці та старанє, щоби стати се гідним так великого для мене добродійства, і щоби зістати, як найбільше пожиточним для Руського Народа і єго Церкви» (лист до Митрополита, Скала, 1912).
М.Анастазієвський. Моя хатина (1914).
Під час навчання у Краківській академії мистецтв Анастазієвський неодноразово отримував грошові перекази від Шептицького, бував на аудієнціях на Святоюрській горі, доволі інтенсивно листувався з Владикою: «Працюю в школі професора Мегоффера. Школа се найліпша, а радше професор учить найкраще. Поборюю тепер лінії та характери актів” (Краків, 23.10.1913). Із початком Першої світової війни саме завдяки Митрополитові студент Краківської академії мистецтв Микола Анастазієвський отримав «клерикальфельбанд» (документ, який звільняв від військової служби) і уникнув призову в дійову армію. А у період Визвольних змагань працював живописцем і графіком у Міністерстві освіти УНР у Кам'янці-Подільському.
1919 року М.Анастазієвський вперше презентував свій творчий доробок – у Львові на виставці сучасного малярства Галицької України, яка відбулася в стінах Національного музею у Львові. Упорядником і автором каталога до цієї, по суті, першої експозиції національної образотворчості в стінах української культурологічної установи, створеної митрополитом Андреєм 1913 року, був Микола Голубець: «Виставка, складена з доволі випадкового матеріалу, мала все ж таки доволі окреслений ретроспективний характер. Поряд із творами сучасних малярів, надісланими й тими, які зберігалися в музейних магазинах, на виставку було стягнуто все, що можна було знайти з пам’яток галицького малярства від перших років XIX-го віку. Портрети, релігійні образи, здебільшого анонімні, але з виразними ознаками свого часу, творили більшість експонатів так званого вчорашнього галицького малярства. Дещо з того вдалося окреслити як твори Луки Долинського, Остапа Білявського, Юрія Радивилівського, Івана Барановського, Г.Воробкевича та Іллі Копровського. Вони-то й репрезентували «досвітки» галицького малярства, тоді як картини Корнила Устияновича й Теофіла Копистенського стали на порозі сучасного. Довкола тих двох могікан академічного романтизму скупчилися картини їхніх переємників — Томасевича, Романчука, Івасюка, Вацика, Манастирського й Куриласа. За ними чергувалися твори передвоєнних репрезентантів галицького малярства в особах Панкевича, Труша, Кульчицької, Сосенка, Федюка й Новаківського. З молодших звертали на себе увагу Анастазієвський, Галавин та Крайківський».
Молодого починаючого художника Миколу Анастазієвського помітили, його твори привернули до себе увагу.
Наступна, Весняна виставка у стінах того ж музею, в якій взяв участь Анастазієвський, викликала черговий критичний резонанс у львівських мистецьких колах, про що знову ж в доволі різкій формі писала українська преса: «Ідеальніщої дисгармонії, більшої противорічности часів, начерків і стремлінь на одній мініятурній виставці, не можна собі уявити…» (Український вісник, 21.05.1921). Але творчі надбання Анастазієвського були відмічені у позитивному керунку: «Звертають на себе увагу полотна молодого артиста-маляра М.Анастазієвського. Його малюнки олійними фарбами виконані з настроєм і артистичним смаком. Особливо гарний символичний „Христос з яблоком”. Менше вдалий „Фавн”, який міг би бути просто автопортретом (розуміється без тих штучно прироблених рогів)» (Українська Трибуна, 1921).
Молодий фавн (автопортрет художника). 1915.
Після закінчення Академії Анастазієвський, як і його товариш по пензлю Лев Ґец, отримав працю вчителя малювання у середній школі на Помор'ї (Польща).
Активну творчу діяльність художник проводив у Львові, вступивши у члени Гуртка Діячів Українського Мистецтва (ГДУМ) 7 вересня 1922 року. Цього ж року взяв участь у Першій виставці ГДУМ, представивши 11 робіт. На наступних почергових виставках ГДУМ-у 1923 та 1924 років художник пропонував нові напрацювання, які привозив з Помор`я до Львова: «Анастазієвський … виставив не багато, але деякі дуже добрі картини. Сила його лежить головно в дуже яснім і певнім рисунку, особливо його портрети виріжняються під тим оглядом. Артист той здобув здається вже свій дефінітивний стиль – під оглядом способу опрацювання не дуже зміняється але здобутою технікою вміє добре користуватися» (Діло, 1923). У міжвоєнних роках художник багато і плідно працював, листувався з митрополитом Андреєм і директором Національного музею у Львові Іларіоном Свєнціцьким, тісно спілкувався з однодумцями.
Листи М.Анастазієвського до митр. Андрея та І.С.Свєнціцького.
У тяжкі роки Другої світової війни Анастазієвський викладав малювання у місті Холм (нині Польща) та був учасником мистецьких проектів, які в окупованому Львові представляла новостворена мистецька організація Союз Українських Образотворчих Мистців (СУОМ). 1943 року на велику Мистецьку виставку, яка відбувалася у вже неіснуючому будинку в центрі Львова на пл. Марійській, 9 (нині пл. Міцкевича), він запропонував 5 живописних робіт. Культурологічна діяльність СУОМ була справою унікальною і мала неабиякі перспективи, але, наступна виставкова акція, запланована на вересень1944 року, з відомих причин, не відбулася.
Подальша доля митця – типова для українського емігранта: Німеччина (табори для переміщених осіб), а з 1950 року – США (Міннеаполіс).
На еміграції Микола Анастазієвський не припиняв займатись образотворчістю. 1947 року разом із членами СУОМ взяв участь у виставці у Німецькому національному музеї в Мюнхені. На виставку роботи запропонував 71 митець, з яких 48 були українцями: Северин Борачок, Олекса Булавицький, Микола Бутович, Яків Гніздовський, Святослав Гординський, Михайло Дмитренко, Іван Кейван, Едвард Козак, Григор Крук, Сергій Литвиненко, Галина Мазепа, Антін Малюца, Михайло Мороз, Антін Павлось і багато інших.
М.Анастазієвський. В`їзд до табору "Орлик". Баварія. 1945.
Живучи в США, М.Анастазієвський займав активну мистецьку позицію, був учасником виставок у Міннеаполісі, Сан-Пауло, Нью-Йорку, Детройті, Чiкаґо. В його доробку – графічні та малярські твори: портрети, натюрморти, краєвиди.
Фрагмент експозиції творів М.Анастазієвського. Міннеаполіс, Мінесота 1967.
«Люблю творчий рисунок і завершене малярство. Можу цілими днями на них дивитися. Свого власного малярства не трактую як заробітку, – спонукою до нього є передусім внутрішні моменти, те, що малярство мене захоплює, що виповнює своїм змістом дня мого життя», – писав Микола Анастазієвський про своє розуміння образотворчості. Усе творче життя творив насичений, яскравий живопис, в якому відображав природу з гармонійним співвідношенням кольорів, особливою характеристикою образу відзначаються його портрети. Завжди стримано та виважено ставився до власних успіхів і визнання. А ще – завжди пам`ятав про Україну і вдалині від неї у своїй творчості повертався до рідних мотивів.
М.Анастазієвський. По ялинку. 1967.
Життєва тематика була йому близькою й особливо улюбленою, адже протягом життя було багато втрат і здобутків: «Для мене має особливу вартість символіка й алегорія, які в мене стоять не раз понад суто малярськими проблемами», – згадував митець і втілював власні візії у матеріалі…
М.Анастазієвський. Все з Рутою. 1946 (твір, присвячений трагедії матері, що втратила доньку)
14.08.2017