9 лютого 107 років тому побачила світ українська художниця й ілюстраторка зі світовим ім’ям Галина Мазепа, донька прем’єр-міністра уряду Української Народної Республіки Ісаака Мазепи. Більша частина її творчого життя пов’язана з далекою Венесуелою, яка вимушено стала «другою батьківщиною» для талановитої українки.
Галина Мазепа у молоді роки
Майбутня мисткиня була первістком у молодого подружжя Ісаака Мазепи й Наталії з дому Сингалевич, які саме закінчували у Петербурзі університетські студії. Батько походив з Чернігівщини і за фахом був агрономом, але згодом присвятив себе громадсько-політичній діяльності, а мати народилася в Кам’янці-Подільському і була лікарем-бактеріологом.
Ісаак Мазепа
Дитячі роки Галинки пройшли в Катеринославі (нині – місто Дніпро), де молода сім’я оселилася 1915 року. 1920 року разом із мамою та молодшою сестричкою Тетянкою дівчинка виїхала спершу до Львова, а 1923 року – до Праги, де перебував на еміграції батько.
Помітивши ще в юному віці у Галі хист до малювання, батьки сприяли його розвитку і скеровували доньку на навчання до різних митців. Першим вчителем майбутньої художниці був (ще в Катеринославі) молодий маляр Микола Погрібняк, який навчав її українського орнаменту та писанкарства. У Львові вона відвідувала робітню митця Юрія Магалевського, який ознайомлював її з іконописом і книжковою графікою.
Юрій Магалевський і Микола Погрібняк
У Празі батько отримав докторат з правничих наук і влаштувався на посаду доцента Української господарської академії в Подєбрадах, а мати працювала в державному закладі охорони здоров’я. Під час навчання у гімназії Галя відвідувала лекції в Українській студії пластичного мистецтва, в якій на той час викладали Дмитро Антонович, Сергій Мако, Кость Стахівський, Роберт Лісовський. Після закінчення студіювала мистецтво в Мистецько-промисловій школі. Відтак вступила до Академії мистецтв у Празі, де навчалася у професора Віллі Новака.
Сергій Мако (внизу в центрі) з учнями в Українській студії пластичного мистецтва. Прага, 1926
Юна мисткиня мріяла про подорож до Парижа і тому підробляла ілюструванням гумористичних журналів, які виходили у Празі. Годинами просиджувала у кав’ярнях, намагаючись придумати цікаві ідеї для ілюстрацій. Також ілюструвала дитячі книги для чеських видавництв, празькі жіночі тижневики (Pražаnka, List pani a dívek, Frauenfreude, Mädchenglück) – оформлені нею видання продавалися майже у всіх книжкових кіосках і книгарнях чеської столиці.
Олег Ольжич
Саме у цей період з легкої руки свого приятеля Олега Ольжича (Кандиби) Галина Мазепа розпочинає знайомство з українським народним мистецтвом, особливо захоплюється народною ношею – оформлює обкладинки до збірок та листівки молодого поета. Поступово молода ілюстраторка отримує нові замовлення – на художнє оформлення українських часописів у Львові, розроблення проектів костюмів для театрів.
Обкладинка журналу «Нова Хата» за 1934 рік в оформленні Галини Мазепи
1933 року Галині Мазепі вдалося здійснити свою давню мрію – вона відвідала Париж, де зустрілася із маляром і театральним декоратором Миколою Кричевським, познайомилася із художником Василем Дядинюком, який саме працював над відомою серією українських князів http://zbruc.eu/node/61290. Там же намалювала портрет Володимира Коваля, свого майбутнього чоловіка.
Галина Мазепа. Портрет Володимира Коваля (1933)
Її роботи швидко стали пізнаваними завдяки вираженому власному модерному стилю – «модернізм цей полягав на небувалому досі в нас простому рисунку і такій же простій композиції, а одночасно твори відзначалися сміливою і багатою уявою, при тому були вони завжди легко стилізовані, а відважні, контрастові, напрочуд добре згармонізовані барви ще більше підсилювали це враження…». Твори Галини Мазепи успішно експонувалися на виставках у Львові, Празі, Римі.
Кошик з овочами (1937)
1939 року у Празі вона вийшла заміж за Володимира Коваля. Згодом у подружжя народилося двоє синів – Володимир і Юрій, доля яких склалася трагічно: вони загинули разом із бабусею Наталею Сингалевич-Мазепою у лютому 1945 року під час бомбардування. Це родинне горе змусило подружжя за два місяці покинути Прагу й виїхати до Німеччини, де воно на деякий час зупинилися в Реґенсбурзі. Оскільки поїздка була спонтанною, то майже всі роботи художниці та її документи залишилися у Празі і їх доля невідома.
"Дівчина з проліском" (1947), "Дід і баба" (ілюстрація до казки «Івасик Телесик»), Реґенсбурґ (1947)
Наприкінці 1947 року сім’я Ковалів емігрувала до Венесуели й оселилася в Каракасі. Володимир Коваль влаштувався спершу інженером-електриком на будівництві, а згодом викладав в університеті. У житті ж Галини Мазепи розпочався новий творчий етап – зворушена мальовничими і незвичними для українки венесуельськими пейзажами та культурними традиціями, вона активно поринула у мистецьку творчість. Її оригінальні роботи внесли новий подих у культурне середовище Каракасу і не могли залишитися непоміченими.
Дівчата з фабрики (1948)
1948 року художниця розпочала працю у венесуельській фільмовій компанії Bolivar Films, де успішно ілюструвала мультиплікаційні фільми. Невдовзі їй також запропонували участь у популярному журналі для початкових шкіл «Tricolor», яке видавало Міністерство освіти. Упродовж майже 25 років його сторінки прикрашали барвисті та життєрадісні ілюстрації української художниці. Невдовзі її оригінальні роботи привернули увагу нафтової фірми Shell, і мисткиню запросили оформлювати місячник Tópicos. Згодом виготовляла кольорові обкладинки для видань Сreole, Farol, ілюструвала книги видавництва Міністерства освіти та INCIBA.
Галина Мазепа. "Автопортрет" (1950)
Але серед ілюстрованих Галиною Мазепою дитячих видань були не лише венесуельські. Вона отримувала замовлення на ілюстрування журналів для дітей, які видавала українська діаспора – «Веселка» та «Крилаті». Також робила художнє оформлення українських «діаспорних» книжок: «Говорить лише поле» і «Зорепад» Миколи Понеділка (обидві Торонто, 1962 і 1967 відповідно), «Квітка щастя» Тетяни Білецької (Торонто, 1967), «Сонцебори» Івана Смолія (Брюссель, 1970), «Життя» Володимира Янева (Париж; Мюнхен, 1975) та ін.
Обкладинки книжок, розроблені Галиною Мазепою
Водночас не покидала малярства. Наприкінці 1940-х і впродовж 1950-х років за сприяння українського художника та графіка Святослава Гординського, який був ініціатором започаткування Об’єднання мистців українців в Америці (ОМУА), роботи Галини Мазепи експонувалися на численних виставках цього товариства. Але перша персональна виставка малярки відбулася у Венесуелі 1948 року в Museo de Bellas Artes.
"Запорожці" (1957), "Дерево життя" (1959)
Окрім цього, мисткиня реалізувала себе в художній кераміці, яку вивчала ще у Празі – спершу виробляла вдома кахлі, тарелі, людські фігурки (персонажі з вертепу), а згодом її вироби виготовляли на двох керамічних фабриках. За керамічну ікону «Покрова Богородиці» Галина Мазепа отримала 1956 року національну премію від Міністерства освіти Венесуели. Завдяки цьому купила своїм синам фортепіано (після важкої втрати знову отримала змогу відчути щастя материнства: у Німеччині 1945 року народився Богдан, у Венесуелі 1950 року – Іван).
Богоматір (1951)
Подружжя Ковалів дуже любило подорожувати – побували у США, Канаді, Франції, Іспанії, Італії, Австрії, Німеччині, Голландії, Бельгії, де зустрічалися з українськими митцями, яких життя теж розкидало по світу – зокрема з Олександром Архипенком http://zbruc.eu/node/52186, Миколою Бутовичем http://zbruc.eu/node/60625, Петром Холодним, Марією Дольницькою, Григорієм Круком, Юрієм Кульчицьким, Зоєю Лісовською-Нижанківською та ін.
"Гарячий вечір" (1955); "Дощова ніч" (1972)
1986 року на V Міжнародному конкурсі художників-ілюстраторів Noma (The Noma Concours for Picture Book Illustrations), який проводить що два роки Тихоокеансько-Азійський культурний центр під егідою ЮНЕСКО, робота Галини Мазепи-Коваль «Churun Meru» була відзначена спеціальним призом журі.
Галина Мазепа. "Churun Meru" (1986)
Мисткиня залишалася активною до останніх років життя. Її серце перестало битись у Каракасі 1995 року, на 86-му році.
Богоматір (1977)
Галина Мазепа завжди почувалася українкою й до останнього свого подиху творила для рідної культури. Любила малювати тушшю, гуашшю, олією, темперою, але майже не визнавала акварелі. Головною темою її творів залишалися рідні традиції, сюжети до яких черпала з народних пісень, переказів, казок, народного побуту, біблійних мотивів. Завжди мала свій неповторний стиль і не боялася експериментувати, вміло переплітала фантазію з дійсністю, а в її роботах ніби відчувався отой присмак знаменитої венесуельської кави, яка полонить гурманів незрівнянним ароматом, розмаїттям смакових відтінків і легких делікатних ноток…
Джерела:
Гапак С. Малярська творчість Галини Мазепи // Дукля. – 1990. – № 6. – С. 57–60.
Гординський С. Мистецтво Галини Мазепи // Галина Мазепа. – Мюнхен, 1982. – С. 5–9.
Попович В. Портрет мистця // Галина Мазепа. – Мюнхен, 1982. – С. 10–16.
Мазепа-Коваль Галина Ісааківна [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org.
Світлини: Галина Мазепа. – Мюнхен, 1982. – 192 с.; http://uartlib.org; https://esu.com.ua; http://www.histans.com; http://litopys.com.ua; http://diasporiana.org.ua; http://artes-almanac.in.ua
09.02.2017