До історії журналу «Українське Мистецтво»

Цього жовтня минає 90 років, як у Львові побачив світ журнал «Українське Мистецтво» – один із перших українських фахових мистецьких часописів.

Історія появи цього періодичного видання чудово ілюструє, як навіть у непростих громадсько-культурних реаліях – завдяки наполегливості та незламному оптимізму лише однієї людини – можна реалізувати такий коштовний, як за мірками того часу, пресовий проект.

Обкладинка першого числа журналу «Українське Мистецтво»

Мистецтвознавець і мистецький критик Микола Голубець (або «Мольо», як називали його у мистецьких колах Львова) мав репутацію невиправного оптиміста й ентузіаста видавничої справи. Як сам писав, досить рано «попав у круговорот українського часописного промислу й журналістики» і вже вирватися з нього не зміг – врешті став редактором і видавцем 14 часописів літературно-мистецького спрямування. Через отаку видавничу «слабкість» приятелі частенько кпили з Моля, що всі його газети та журнали «хоч були невинні, а проте були засуджені на смерть». Але це не зупиняло «богеміста у найкращому розумінні цього слова» (за визначенням Івана Кедрина) і він іронізував, що якби мав гроші, то «видавав би – гроші, а не ґазету».

Микола Голубець. Рис. П.Ковжуна

Зусиллями М.Голубця у грудні 1921 року у Львові було засновано перше повоєнне мистецьке об’єднання – «Гурток діячів українського мистецтва» (ГДУМ), яке мало на меті не лише консолідувати територіально розрізнених українських митців, організовувати українські мистецькі виставки, а й видавати фаховий часопис із проблем мистецтва.

Невдовзі М.Голубець виступив з ініціативою започаткування такого періодичного видання: після тривалих дискусій між членами ГДУМ було узгоджено його робочу назву – «Мистецький Вістник», визначено орієнтовну структуру та програму. Попри те, що програма майбутнього часопису вже перебувала на стадії розроблення, у грудні 1922 року члени об’єднання знову повернулися до жвавих обговорень доцільності та рентабельності такого пресового проекту.

Ідею Голубця позитивно сприйняв лише графік і мистецький критик Павло Ковжун, ще один невтомний ентузіаст видавничої справи. Їм двом опонував мистецтвознавець Володимир Січинський, який наполягав на тому, що запланований «місячник довго не вдержиться і скінчиться компромітацією», а тому запропонував видавати неперіодичний збірник, в якому можна було б вмістити «обширнійший матеріял, поважнійші студії та статті, які в періодичному журналі булиб малоактуальними». Його підтримали більшість гдумівців.

Не розгубившись, М.Голубець врешті виступив із заключним словом, наполягаючи, що «в інтересі «Гуртка» лежить видавати періодичний журнал, який унезалежнить «Гурток» від химерності редакторів і видавців немистецьких видавництв». Він також підкреслив, що збірник цілковито залежатиме від пожертв «прихильних мистецтву патрійотів», а журнал не виключає певної можливості самоокупності. І тут варто віддати належне неабиякому хисту Моля-промовця й організатора – його пропозиція була підтримана більшістю голосів. Було вирішено видавати журнал щомісячно під новою назвою «Українське Мистецтво» «по можности … обємом 16–32 сторін в обмеженій скількості примірників». До редакційної колегії обрано Миколу Голубця, Петра Холодного-старшого та Роберта Лісовського, вакантним залишилося ще одне місце, яке повинен був обійняти митець, делегований архітектурною секцією. Як свідчать архівні матеріали, невдовзі Голубець вніс «прохання до прокураторії про дозвіл на видання місячника «Українське Мистецтво», однак додаткових відомостей про подальше вирішення цього питання віднайти не вдалося.

Українські митці та літератори, Львів, 1921 р. Зліва направо сидять у першому ряді: Павло Ковжун, Олександр Загаров, Микола Голубець; другий ряд: Дарія Віконська, Петро Холодний, ст. М.Ковжунова; третій ряд: Юрій Магалевський, Володимир Січинський, Дмитро Донцов, Федь Федорців, Михайло Струтинський (Львів: Літературно-мистецький збірник : В 700-ті роковини заснування Княжого города. – Філадельфія; Київ, 1954)

Зреалізувати ідею видання фахового мистецького журналу М.Голубцеві вдалося лише через три роки. Так, 20 червня 1926 року на шпальтах газети «Діло» редакція, свідома «важких умов сучасного життя», ні на хвилю не обманюючи себе «рожевими ілюзіями», але «з вірою в щиру прихильність і підтримку громадянства», анонсувала вихід у перших днях липня «інавґураційного числа» місячника «Українське Мистецтво». Декларувалося, що новостворений журнал «вестиме тверду й невідхильну мистецьку політику на плятформі позитивних цінностей мистецтва як одного з передових чинників національної і расової культури».

Про те, наскільки складно було М.Голубцеві здійснити цей видавничий задум, дізнаємося із його листування з художницею Оленою Кульчицькою. У листі від 29 липня 1926 року видавець повідомляв, що проект виявився настільки дороговартісним, що йому залишалося «або зрезиґнувати» з нього, або видавати власним коштом. Однак відступати було вже пізно, бо «уже голосним стало підприємство», тож, за словами Голубця, він змушений був час від часу до себе «примінювати примусову голодівку» та шукати підтримки серед «мистців і людей близьких до мистецтва». Невдовзі справа видавання журналу «погіршала до того, що можна було втратити всяку надію на його появу», про що довідуємося із листа від 21 вересня – видавцеві «з тяжким трудом вдалося справу сяк-так полагодити».

Микола Голубець (зі сайту «Мистецький альманах «Артес»)

Врешті, на початку жовтня 1926 року зусиллями Миколи Голубця (за його ж редакцією) та громадсько-культурного діяча і видавця Євгена Архипенка, брата скульптора Олександра Архипенка, а також «заходами, безкорисною працею і жертвеністю громадян, яким справи рідної мистецької культури лежать на серці» у Львові почав виходити «місячник української плястики» під назвою «Українське Мистецтво». Художнє оформлення першого числа виконав скульптор Андрій Коверко, другого та третього – графік Роберт Лісовський.

Зворот обкладинки першого числа «Українського Мистецтва»

Часопис мав на меті популяризувати творчість українських молодих митців та висвітлювати здобутки українських художників й мистецтвознавців за кордоном. Серед найактивніших авторів: Д.Андрієвський, М.Голубець, В.Залозецький, П.Ковжун, В.Січинський. Появу журналу прихильно сприйняла галицька та закордонна преса, високо оцінюючи «такий необхідний для кожного культурного Українця місячник, виданий з великим смаком і любов’ю…».

Рецензія на журнал «Українське Мистецтво» у «Ділі» (1926. – 10 жовт.)

Першим вихід «Українського Мистецтва» привітало львівське «Діло», зауваживши, що цей «єдиний український журнал, присвячений нашому мистецтву, визначається всіма прикметами поважного артистичного видавництва». Схвальні відгуки опублікували також львівські часописи «Нова Зоря», «Літературні Вісти», польськомовна єврейська газета «Chwila», празький щоденник «Prager Presse», паризька радянофільська газета «Українські Вісти». Рецензенти радо вітали «сміливий видавничий крок» Миколи Голубця, водночас висловлювали побоювання щодо довготривалості такого пресового проекту та його сприйняття широким загалом українства Галичини.

Шпальта 3-го числа «Українського Мистецтва» із відгуками на появу журналу

Врешті, редакція таки зіштовхнулася зі значними фінансовими труднощами, про що свідчать її звернення до передплатників із проханням «негайно вирівняти свої залеглости за 1926 рік, як також виплатити передплату на перший квартал 1927 року». Аби врятувати часопис від банкрутства, Голубець звертався за підтримкою до львівської громадськості та Митрополичого ординаріату. На пресовий фонд часопису склали пожертви Митрополит Андрей Шептицький (500 зл.), М.Луцький (500 зл.) та Мар’ян Панчишин (45 зл.), але ні вони, ні прибутки від продажу та поширення видання не змогли покрити видатків редакції. Як повідомляв М.Голубець у своєму зверненні до Митрополичого ординаріату, станом на початок 1927 року «на рушення з місця» і евентуальне удержання «Українського Мистецтва» при життю потреба: 1) 1500 золотих і… 2) льокалю на редакцію і адміністр[ацію]».

Обкладинка 2-го числа «Українського Мистецтва»

Попри сподівання видавців, світ побачило лише три числа журналу, останнє – у грудні 1926 р. Але є відомості, що М.Голубець підготував до друку чергове, подвійне число «Українського Мистецтва», яке мало вийти у лютому 1927 року. Його художнім оформленням займався графік і літературно-мистецький критик Іван Крушельницький. Зокрема, М.Голубець у листі до І.Крушельницького від 10 лютого 1927 року писав, що підготував статтю про творчість художника до подвійного числа і якраз займався його друком і був дуже зайнятий, «бо є не тільки редактор мистецького журналу, але й його адміністратор, кольпортер і т. д.». До того ж видавця «прідавив до землі величезний дефіцит за 1 квартал». Підготовлене число так і не потрапило до рук галичан, оскільки видавець не зміг його викупити з друкарні, «а кілька зацілілих чисел належить сьогодні до великої рідкості». Водночас ентузіаст не втрачав сподівання відновити випуск часопису у наступні роки, про що свідчить анонс у «Ділі» від 2 квітня 1930 року: «В цьому тижні виходить у Львові 4 число відновленого «Українського Мистецтва» під ред. М.Голубця. В числі багато ілюстрацій та статті й інформації на актуальні мистецькі теми». Попри обіцянку, анонсоване число журналу так і не побачило світ.

Одна зі шпальт останнього числа «Українського Мистецтва»

Cпроба невтомного видавця-оптиміста випускати на початку 1920-х років у Галичині мистецький журнал, який, з огляду на вузькість тематики, від початку був позбавлений розуміння та підтримки широкого загалу, без сумніву, заслуговує на особливу повагу. М.Голубець майбутнє українського мистецтва бачив як «ідеальну синтезу українського національного мистецтва, побудованого на тисячолітній традиції, але нового своєю технікою й духом», і в дусі цих ідей він редагував свій друкований орган. Попри нетривале існування, місячник «Українське Мистецтво» все ж підготував підґрунтя для розвитку української фахової мистецтвознавчої думки та зробив ще один крок у напрямі створення спеціалізованого мистецького журналу – за кілька років зусиллями його приятеля Павла Ковжуна світ побачив часопис «Мистецтво».

Джерела:

- Голубець М. Білянс Українського Мистецтва за жовтень 1926 р. – март 1927 р. [Рукопис] // Центральний державний історичний архів України у м. Львові. – Ф. 408 (Греко-Католицький митрополичий ординаріат), оп. 1, спр. 549. – Арк. 9–10.

- Листи М.Голубця до О.Кульчицької (Львів, 29 липня – 9 листопада 1926 р.) // Центральний державний історичний архів України у м. Львові. – Ф. 309 (Наукове товариство ім. Шевченка), оп. 1, спр. 2360. – Арк. 42–45.

- Матеріали (протоколи, афіші та ін.) про діяльність товариства «Гурток діячів українського мистецтва» у Львові (1922–1930 рр.) // Державний архів у Львівській області. – Ф. 291 (Асоціяція незалежних українських мистців у Львові), оп. 1, спр. 1. – 33 арк.

- Середа О. Журнал «Українське Мистецтво» (Львів, 1926 р.): передумови заснування та особливості функціонування // Львівська національна наукова бібліотека України ім. В.Стефаника: історія та сучасність: доп. та повідомл. Міжнар. наук. конф., 28–30 жовт. 2010 р. – Львів, 2010. – С. 590–594.

- Стефанишин Т. Редакторська й видавнича діяльність Миколи Голубця в царині культурології («Світ», 1917-1918; «Життя і мистецтво», 1920; «Українське мистецтво», 1926) // Записки Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника. – Львів, 2008. – Вип. 1 (16). – С. 158–166.

- «Українське мистецтво» // Діло. – 1926. – Ч. 135. – 20 черв. – С. 4.

- «Українське Мистецтво» // Діло. – 1926. – Ч. 224. – 10 жовт. – С. 5.

- «Українське Мистецтво» в освітленні нашої й чужинецької преси // Українське Мистецтво. – 1926. – Ч. 3. – С. 92.