Український Допомоговий Комітет у Кракові приймає нову форму допомоги українському студентству. Оце Комітет улаштовує цикль декляматорських вечорів п. к. "Літературно-Мистецькі Вечори. Програмою цих вечорів будуть рецитації кращих творів українського письменства. Рецитатор — м-р Ю. Ґеник-Березовський. Перший такий вечір відбудетеся в суботу, 8. лютня 1941 р. В програмі твори Марка Черемшини.
Марко Черемшина — це один із т. зв. "покутської трійці" письменників — Стефаник—Черемшина—Мартович, один із кращих наших письменників на переломі ХІХ. і XX. ст. Почав писати майже в тому самому часі, що й Стефаник, та й перші його твори писані були наче б "під Стефаника". Не диво, що довший час уважали Черемшину за одного з талановитіших учнів т. зв. Стефаникової школи. Тільки пізніше критика відокремила його від Стефаниківської школи, вбачаючи в нього дужий, ориґінальний талант.
І справді, Черемшина — наскрізь ориґінальний письменник, що не тільки зовсім самостійно розвивався, але й виробив собі власну мову, окремий стиль та залишив такі твори, що поставили Черемшину на одне із видніших мість у нашій літературі.
Кращі Черемшинині твори містяться в збірці "Карби", де є кільканадцять творів на гуцульські теми. Найприкметніша в цій збірці — це його т. зв. ліричність, якою він т. ск. вповиває і постаті, і ситуації, як і змальовує все те в творі. Таким ліризмом пересичена майже вся ця збіка, з яких на перше місце вибиваються такі оповідання, як "У пригорщі бравби тото зелене село", "Чічка", "Зведениця" і ін. Та на всіх оповіданнях цієї збірки — "Карби" — лежить, як висловився один із критиків, мовний кольорит гуцульських верховин.
Та найкращі оповідання Черемшини — це т. зв. воєнні оповідання, обєднані в два циклі "Село вигибає" — оповідання про війну в гуцульських горах, та другий цикль "Село вигибає", в яких aвтор змальовує гуцульське село за б. Польщі, та польську господарку на Гуцульщині. Найбільше вражає нас власне оця збірка Черемшининих новель своїм неприхованим реалізмом. Але є у цій збірці щось, що підносить цікавість Черемшининих творів.
Автор показав тут національну свідомість гуцула. В попередніх оповіданнях автор не рушив цієї теми, та в збірці "Село вигибає" вона майже вибивається на перше місце. Отак, як для Стефаника в його "Синах" увесь зміст слова Україна міститься в землі, так для Черемшининих гуцулів Україна — це всі гори-долини та полонини, як земля вширшки, як небо ввишки.
Якими автор змалював гуцулів? Колись Федькович — перший гуцульський письменник — змальовував гуцулів, що святкують, що любляться, що бються і т. д. Черемшина підійшов до гуцульського життя з іншого боку. Він показав буденне життя гуцула, його долю й недолю, нужду й гаразди, його працю на хліб щоденний. Та вже найвиразніше виходить життя гуцульщини в останніх двох циклях оповідань, особливо в тих, де автор змальовує гуцульську долю за часів польської окупації наших земель. Різні надуживання польської поліції, знущання над гуцулом, використовування і т. ін. — це теми останньої його збірки новель.
Найприкметнішою рисою Черемшининих новель є їхня музичність і ритмічність. Майже кожне оповідання має в собі більше або менше тієї ритмічности, а це надає його творам особливої закраски, Власне тому Черемшинині твори надаються до рецитацій. Як вийде їх рецитація — залежить очевидно багато від інтерпретації рецитатора та від його вишколу.
Мра Ю. Ґеник-Березовського, як рецитатора, ми вже знаємо віддавна, бо не вперше оце виступає він на сцену. Багато з нас уже мало нагоду почути його рецитації різних творів наших письменників, і треба признати, що в його рецитації ті твори набирають наче б більшої мистецкої вapтocти. Постаті наче оживають перед нами, здається, що вони самі промовляють до нас, що вони ось стоять перед нами живі. З усіх виступів Ю. Березовського перед війною — а було їх кільканадцять — ми чули тільки найвищі похвали для його рецитацій. Це й дає запоруку, що ці мистецькі вечори будуть на високому рівні й дадуть нашому громадянству багато мистецької насолоди взаміну за дрібний даток на зимову допомогу.
Б. Р.
