Мисткиня, режисерка і акторка Катерина Ткаченко: «Мрію дожити до моменту, коли нові покоління житимуть у мирній вільній Україні»
Після відкриття виставки «9025 km» 8 квітня 2026 року в Українському Національному Музеї в Чикаго ми вирішили поговорити з однією з учасниць експозиції, Катериною Ткаченко, яка чимало робить для пропагування українського мистецтва в США.
Виставка «9025 km» (це відстань поміж Чикаго і Києвом) спрямована на привернення уваги до війни росії проти України та на висвітлення тихого щоденного болю українців за кордоном — болю за близькими, прихованого у звичних запитаннях «Як там твоя родина в Україні?» та у стриманому «Дякую».
Катерина Ткаченко розповіла про своє вшанування традиції української народної картини, про створення муралу на будинку Пласту в Чикаго, про свою роботу в кінематографі.
Захист диплому «Життя Григорія Сковороди або Мандрівка за щастям», 2007 рік. Твір тепер перебуває в Полтавському краєзнавчому музеї.
— Катерино, розкажіть, будь ласка, з чого Ви починали свій творчий шлях?
— Починала з дитинства: це були заняття балетом, співом та малюванням, але саме образотворче мистецтво обрало мене. У часи школи було багато штудій, що певною мірою вбивали те живе та щире, що було у дитячій творчості. Живопис як шлях самовираження став зрозумілим, уже коли я стала студенткою.
— Розкажіть про серію робіт, присвячених творчості Григорія Сковороди. Чим надихнула Вас його філософія, що Ви відкрили для себе, знайомлячись з творчістю Г. Сковороди?
— До творчості Григорія Сковороди я прийшла, коли навчалася в Харківській Академії дизайну і мистецтва в майстерні історичного живопису Віктора Миколайовича Гонтарова. Він був потужним майстром — щиро вдячна долі, що наші шляхи перетнулися, і я була його ученицею.
Ми багато говорили про історію України, мені хотілося говорити ще й про філософію, особливо християнську та українську. Це був час пошуків свого шляху на землі, самоусвідомлення та розуміння Бога. Питання щастя, віри, любові, і все це через призму українського барокового всесвіту. Григорій Сковорода став тим спорідненим провідником для мене, чиє вчення резонувало та давало багато відповідей. Саме через його твори я відкривала свою правду, цей пошук себе став важливою частиною мого дорослішання та формування як особистості.
Мене захоплювала та тонка межа у Сковороди між містичним світоглядом і реалістичним життям, між буденністю та містерією, і саме це я намагалась передати у своїх роботах.
Працюючи над темою Сковороди, мені пощастило одного дня завітати до Літературного музею в Харкові. Слово за словом зав’язалася розмова про виставку, яку вони планували на той момент присвятити Григорію Сковороді. І мені пощастило зробити розписи для музею за темою «Григорій Сковорода — Мандрівка за щастям». Для мене це був важливий і великий проєкт, бо він дав можливість переосмислити ідеї філософа через стінопис, глибше зрозуміти філософію щастя, любові до Бога, праці та спілкування зі спорідненими людьми.
Янголи біля вогнища, 2014.
— Які національні коди Ви відкрили для себе, вивчаючи народні картини?
— Для мене народні картини, народна ікона, а також бароковий живопис і загалом період бароко стали певною відправною точкою у творчості. Чому? Тому що в цьому є величезна багатошаровість і недомовленість — можливість сказати більше, ніж можна передати реалізмом, символізмом або навіть сюрреалізмом.
У наївному народному живописі є надзвичайна глибина: на перший погляд робота здається простою, але якщо заглибитися, можна знайти додаткові значення, приховані сенси. Не кожна наївна картинка має це, але народна ікона чи барокова ікона несуть у собі тривимірність і багатошаровість, яку я завжди відчувала і яка мене приваблювала.
Саме це відчуття «додаткового виміру» і символізму стало для мене важливим і впливає на мою власну творчість. Народна ікона — це не просто зображення, це простір, де можна передати те, що словами не скажеш.
Янгол з флейтою, 2014.
— Які Ваші виставкові проєкти вважаєте для себе знаковими, програмними?
— Мені важко сказати, що якийсь проєкт однозначно знаковий чи програмний, але якщо говорити про ті, що мали для мене особливе значення, то це, перш за все, проєкт «Квіти серця». Він був дуже відвертим і переломним — через картини я переосмислювала своє життя, глибше розуміючи, ким я насправді є. Це був момент зустрічі із внутрішньою правдою, і він багато в чому перегукувався з моїм захопленням філософією Григорія Сковороди.
Янгол "Білі квіти", 2013.
Другий важливий проєкт — «Українські ангели», який народився під час Майдану.
Це моя данина захопленню українським бароко, спроба поєднати його з сьогоденням. Час Майдану був певною межею, де переплелися давнє українське, містичне з енергією та рухом сучасного світу.
Щось справжнє, приспане,позачасове суто українське раптом прокинулося в часи на Майдану, я бачила живу душу народу, людей, що живуть своєю країною. Я вірила, що коли люди об'єднані на землі з вірою та силою, то в них є і небесна підтримка — їхні янголи охоронці стоять незримо поруч з кожним. Оскільки зібрані разом саме українці, то і янголи наші, мабуть, мають ознаки українства.
Материнство, 2022.
— Розкажіть про Ваш досвід у театральних студіях «Чорний квадрат» та «Середовище буття». Які роботи вам запам’яталися і що дали ці студії?
— Це була можливість побачити мистецтво з іншої площини. Живопис сам по собі прекрасний, але театр — це тривимірне мистецтво, де ти стаєш частиною процесу, частиною мистецького акту. Саме це завжди мене приваблювало.
Робота в студіях «Чорний квадрат» та «Середовище буття» дала мені цей досвід присутності в мистецтві, що народжуються у теперішньому часі. Я зрозуміла, що не можна обмежувати себе одним видом творчості — будь-яке мистецтво дає змогу виразити внутрішнє через зовнішнє. Завдяки театральним студіям я навчилася почуватися вільніше на знімальних майданчиках і глибше розуміти акт творчості, за що їм дуже вдячна.
Афіша фільму «Шлях», натхненного мотивами «Катерини» Тараса Шевченка. Реж. Катерина Ткаченко.
— Розкажіть про Вашу роботу в кіно, зокрема про фільми «Шлях» та «Катерина». Як ви переосмислили твір Тараса Шевченка?
— Ці фільми зняті на основі поеми Тараса Шевченка «Катерина». Якщо чесно, певний час я сприймала Шевченка більше як символ чи пам’ятник — історичну постать. Але під час Майдану я вперше відчула його спорідненим собі митцем. Його слова, поезія, його бачення проривалися через буденність до глибших сенсів, і я відчула це споріднення.
Мене захопило, що він говорив про долю жінки, про покинуту Катерину, про феміністичні ідеї, які в той час були ще поза межами суспільного сприйняття. Крім того образ Катерини поставав, певною мірою образом тієї знедоленої України, яка шукає своє майбуття.
У своєму житті я проходила через власні пошуки себе, роздуми про партнерство, материнство, самотність і творчість. Це поєднання особистого досвіду та історичного контексту стало основою для переосмислення образу Катерини та Шевченка через мову кінематографу.
Обидва фільми були показані на фестивалях і здобули нагороди. Можливо, для загального глядача символізму трохи багато, але це моє бачення, і я вдячна, що мала можливість бути режисеркою цих проєктів. Безумовно, у майбутньому планую працювати над новими фільмами.
Надія, 2014.
— Розкажіть про роботу над фільмами та співпрацю з Іваном-В’ячеславом Сергієнком.
— Іван-В’ячеслав Сергієнко був важливою людиною для мене. На той момент він щойно повернувся з Австрії, де працював режисером, але він горів Україною, прагнув знімати українське кіно. По поверненні йому вдалося виграти державний грант на зйомки фільму «Перекотиполе». Це був фільм про чоловіка, котрий не знайшов щастя та родини за життя, і, лише після смерті, його починають згадувати, як прекрасну людину. Вже пізніше я бачила у тому фільмі певною мірою Іванове пророче слово про свою долю. Іван-В'ячеслав не дожив до початку повномасштабної війни. Але він був один із тих небагатьох «лютих націоналістів», хто говорив ще до початку Майдану, що війна буде, росія нападе.
Янгол охоронець, 2013.
Він, до речі, також був талановитим художником, зйомки його фільму були надзвичайним досвідом — тоді була віра в те, що українська культура відроджується, що все буде добре. У фільмі «Перекотиполе» я була художником-постановником, співпрацювала з Сергієм Бржестовським, оператором фільму був Юрій Гармаш.
Пізніше Іван-В'ячеслав знімався у моєму фільмі.
На зйомках фільму "Перекотиполе", реж. Іван-В'ячеслав Сергієнко, 2013
— Розкажіть про роботу у фільмі «Mother Protect Us».
— Фільм «Mother Protect Us» («Мамо, захисти нас») — це проєкт американського режисера Рона Шильдкнефта. Він звернувся до мене через американський сайт для співпраці з акторами, його цікавила тема України. Спершу фільм планувався у більшому форматі, але наразі він відбувся як короткий метр, і вже має свою реалізацію. Сьогодні є плани, можливо, повнометражного продовження.
Афіша фільму «Mother Protect us» 2023 рік, реж. Рон Шилдкнехт.
Мені було цікаво працювати над цим проєктом, бо я відчула довіру режисера, його щире зацікавлення українською тематикою та моєю роботою як художниці і акторки. Головна героїня фільму — українська художниця, яка стоїть на роздоріжжі між бажанням матері залишитися в Україні та бажанням захистити дитину й дати їй спокійне життя в Америці, в той час, як донька вимагає забрати бабусю до себе, але та не погоджується на переїзд. Чимало українців сьогодні стають перед складними викликами долі, і мені цікаво, що саме американський режисер піднімає ці питання.
Фільм наразі був представлений на кількох фестивалях у Чикаго, його шлях тільки розпочався. Я вдячна за можливість працювати з цим матеріалом, адже він поєднує особисте, культурне та актуальне, нагадуючи західному глядачу про Україну.
Мурал на будинку Пласту в Чикаго, 2023.
— Як ви працювали над створенням муралу на будівлі українського Пласту в Чикаго?
— Від початку війни мені хотілося залишити щось на стінах Чикаго, що нагадувало би перехожим про Україну. На цьому муралі з’являється образ Катерини Шевченко — в даному випадку вона є символом української жінки-біженки, якій довелося покинути рідну країну та оселю.
При роботі над муралом був діалог із самою організацією Пласту: ми поєднували моє творче бачення із призначенням простору. Хлопчик-пластун бере Катерину за руку, забирає її в своє коло, де є захист та підтримка. Над Катериною — рушник-покров, його тримає український ангел як символ захисту.
Мурал на будинку Пласту в Чикаго, 2023.
Мені цікаво, що цей мурал мав зміни у процесі роботи. Зазвичай є узгоджений ескіз, і вже на стіні мало що змінюється. У даному випадку раптом з'явилися зміни вже в половині роботи. Другу частину стіни мала завершувати група дітей біля вогнища. І от в якийсь момент я зрозуміла, що там має бути козак Мамай. Другий символ українського традиційного народного живопису — козак, що захищає Україну. Я просто зрозуміла, що він там має бути. І він з'явився, разом із конем та шаблею, хоча на перших ескізах про нього і гадки не було. Тобто, з одного боку є Катерина, яка шукає прихистку. А з іншого приходить Козак Мамай і каже, що все буде добре, я захищаю, тримаю кордони, все буде гаразд.
Мурал також має інтерактивну частину: діти та відомі українці розфарбовують карту України, колишній президент Віктор Ющенко залишив своє побажання та підпис на муралі під час візиту до Чикаго. Роман Кашпур, військовий, що втратив ногу, захищаючи Україну, але наразі через участь у марафонах залучає підтримку військовим, також долучився із побажаннями на розписі. Для мене цей проєкт поєднав символізм, особисте бачення України та інтерактивність, яка залучає громаду.
Українська Мадонна, 2022.
— Чи берете участь у виставці «9025 Кілометр» в Чикаго, і які Ваші роботи там будуть представлені?
— Так, я беру участь у виставці. Моя робота — це серія українських голубів миру. Досить довго я не могла знайти мову, через яку можу говорити про війну, я мама маленької дитини, багато працюю з дітьми, мені було важко говорити про події сьогодення мовою реалізмЦе моя історія про те, що відбувається. у, хотілося пояснити малим, що відбувається, але без зайвої травматизації.
Одного разу, знаючи, що моя дитина любить птахів, зрозуміла, що через образ Голуба миру можу говорити про війну так, щоб це було зрозуміло і безпечно для дітей, і, водночас, відкривало останні події дорослим під іншим кутом зору. Ця серія звертається до народної картинки, традиційного символізму, а також до текстової частини роботи, яка стає важливою для передачі сенсу. Через ці роботи я хочу розповісти здебільшого неукраїнцям, що є таке ця війна.
"Мамо, закрий небо", серія «Український Голуб Миру», 2025.
Коли відповідала на питання нашого інтерв'ю, була можливість зануритися в минуле, згадати людей, з якими працювала, згадати свої проєкти різних часів. Мене дивує, наскільки змінився час, світогляд, як змінилася сама Україна. Коли я навчалася, вірила, що нічого поганого не станеться з нашою країною, що є спокійні шляхи розвитку, духовний шлях — найголовніше в житті.
Наразі велика війна в Україні. Багатьох людей, з якими я працювала, вже немає, багато хто боронить нашу землю. Це важке усвідомлення змін у часі, у світі. Мрію дожити до моменту, коли нові покоління житимуть у мирній вільній Україні, знатимуть історію боротьби і зможуть будувати щасливе та прекрасне майбутнє. Хочу, щоб ті, хто тепер боронить мою країну, повернулися живими та здоровими додому.
Спілкувалася Анна Лобановська, мистецтвознавця
Довідка:
Катерина Ткаченко — українська художниця, режисерка, акторка, авторка монументальних робіт, кураторка мистецьких проєктів та культурна діячка української діаспори.
14.04.2026Народилась в Нових Санжарах на Полтавщині.
Дитинство, зростання та формування як особистості й мисткині відбулося у Харкові. У зрілий період жила і активно працювала у зв’язці Харків–Київ.
Від 2016 року мешкає і працює в Чикаго (США).Її творча біографія розгортається на перетині живопису, монументального мистецтва, театру та кіно, де всі напрями поєднані спільними темами — людина, пам’ять, тіло як носій досвіду, духовний вимір буття та українська культурна тяглість.
Освіта і художня школа
1998–2002 — Харківське художнє училище.
Дипломний викладач — Геннадій Ліснічий.2002–2006 — Харківська державна академія дизайну і мистецтв.
Майстерня історичного живопису Віктора Гонтаріва.Майстерня В. Гонтаріва була вибудувана за принципом давніх мистецьких шкіл, де знання передаються через особистість учителя, його життя, світогляд і творчу позицію. Це сформувало відчуття історичної глибини українського мистецтва та відповідальності митця перед культурною пам’яттю.
У цей період Катерина звертається до філософії Григорія Сковороди, що на кілька років стає провідною темою її живопису. Згодом ця лінія продовжується в монументальному мистецтві — розписах виставки «Г. Сковорода — мандрівка за щастям» у Харківському літературному музеї.
Живопис і монументальне мистецтво
У центрі її творчості — тіло як носій пам’яті, духовна природа людини, сакральність природи та історична пам’ять України.
В Україні працювала з музейними просторами та культурними інституціями, зокрема:
— проєкти, пов’язані з темою шістдесятництва (співпраця зі «Смолоскипом», робота з Миколою Горбалем, музейні експозиції)
— кураторський проєкт у Музеї Івана Гончара
— мистецькі ініціативи періоду Майдану.Події Революції Гідності стали поштовхом до створення серії
«Янголи України» — художнього осмислення жертви, світла і духовної присутності серед трагедії.У США працює далі не лише як живописець, а й як авторка монументальних робіт у Чикаго, інтегруючи український культурний образ у публічний простір.
Театр
Навчалась у театральних студіях:
«Чорний квадрат» (2011)
«Середовище буття» (2013)Театральний досвід вплинув на її візуальне мислення, роботу з тілом, жестом і простором, що згодом стало важливою складовою кіномови.
Кіно
Кіномистецтво стало органічним продовженням її живописної та сценічної практики.
Працювала акторкою у кіно та телевізійних проєктах; фільми за її участі були представлені на фестивалях і відзначені нагородами.
Арт-директор фільму «Перекотиполе» (реж. Іван-В'ячеслав Сергієнко, 2012).
Авторські фільми:
«The Way» («Катерина»)
Режисерка, сценаристка, виконавиця головної ролі.
Сучасне осмислення поеми Тараса Шевченка «Катерина».
Фільм є лауреатом фестивалів і відзначений нагородами.«The Road» («Шлях»)
Режисерка та виконавиця головної ролі.
Фільм також є лауреатом фестивалів і має фестивальні нагороди.Головна роль у фільмі «Mother Protect Us» (2025) (реж. Рон Шильдкнефт)
У її кінороботах кадр будується як живописна композиція, а дія має внутрішній, духовний вимір.
Діяльність у США
З 2016 року живе в Чикаго, де поєднує мистецьку практику з культурною діяльністю.
— учасниця виставок у США
— активна учасниця проукраїнських культурних подій
— організаторка першого українського кінофестивалю в ЧикагоЇї робота в діаспорі є продовженням українського культурного процесу в міжнародному просторі.
Професійний статус:
Членкиня Спілки художників України.