Юрій Матвієнко – митець, чия присутність у культурному житті Івано-Франківська тривалий час залишалася малопомітною. За понад сімдесят п’ять років життя художник лише двічі мав персональні виставки: у 2012 році в Музеї мистецтв Прикарпаття та у квітні 2026 року – у Підземному Переході «Вагабундо».
Юрій Матвієнко, 2026. Фото: Дмитро Петрина.
Виставка з лаконічною назвою «Композиції» (2026) поєднує роботи, що репрезентують різні, характерні для автора, стилістичні пошуки. Узагальнюючою рисою його творчості є символізм, за допомогою якого художник висловлює свої страхи та бажання, що виходять за межі словесного вираження.
Український квадрат (1989)
Мова символів, до якої звертається митець, сприяє подоланню культурних кордонів і функціонує як універсальний архетип спільного людського досвіду. У Юрія Матвієнка цей архетип набуває виразно проукраїнського характеру, що одразу відчувається при спогляданні його робіт.
Візуальні коди орнаментів гуцульської різьби простежуються в творах, які завдяки пастозному живописному рельєфу викликають асоціації з косівською традицією. Цю тезу автор підтверджує у коментарі до виставки 2012 року «Червоне та чорне»: «Найбільший вплив на мене справило навчання у Косівському технікумі. Потужні монументальні композиції в дереві тут поєднують площину й орнамент, де кожний елемент різьби – це символ. Звідти джерело моєї творчості».
«Час Білогори. Говерла» (2012)
Прагнення вийти на космополітичний рівень осмислення універсальних проблем художник реалізує через архетипні форми існування людини. У роботі «Час Білогори. Говерла» (2012) міфологічний вимір проявляється через образ природи, що набуває антропоморфних рис: обличчя жінки вплетене в рослинний орнамент. Солярний знак сонця у верхньому правому куті композиційно врівноважується колом танцюристів, які виконують ритуальний танець аркан. Людина і природа постають як єдине ціле у гармонійному співіснуванні.
«Час білого руна» (2013)
Подібна сюжетна лінія простежується і в картині «Час білого руна» (2013), де митець інтерпретує давньогрецьку міфологію, вводячи її в контекст української культурної традиції. Образ «білого руна» символічно означує період розквіту та процвітання, постаючи своєрідним аналогом «золотого руна» у давньогрецькій міфології, яке для героїв означало здобуття влади, багатства та вищого статусу.
Переосмислення міфологічних сюжетів у творчості художника розгортається у ширше філософське осмислення взаємодії людини, природи й цивілізації. У цьому контексті ставлення Юрія Матвієнка до проблем технічного прогресу людства та самодостатності природи чітко прочитується як у змісті його творів, так і в кольоровій гамі.
«Земля обітована» (2026)
Картина «Земля обітована» (2026) є прикладом біоморфної абстракції, де насичена барвиста палітра та орнаментальна ритміка, співзвучна народному мистецтву, передають захоплення автора світом. Відсутність людської фігури та її невтручання в процес лише підсилюють ідеалізований характер композиції.
«ХХ вік» (2003)
Натомість у роботі «ХХ вік» (2003) антропоморфні образи виражають здивування і жах перед реальністю. Це враження підсилює мініатюрний сюжет, вписаний у коло у верхньому лівому куті, який відсилає до легенди про братовбивство.
«Мор» (2001)
Схожий наратив розгортається у творі «Мор» (2001), де цей мотив набуває нових інтерпретацій поряд із фігурою розіп’ятого Христа. Знаки питання й оклику поруч із фігурою можуть асоціюватися з екзистенційними запитаннями: «за що?», «для чого?», «скільки ще?». Причиною страждання постає символ тоталітарної держави – серп і молот в узголів’ї хреста на реверсі радянської копійки. В цій роботі художник використовує техніку асамбляж, ввівши побутовий предмет у композиційний простір, в якому він набуває вже іншого значення.
Оскільки, живопис Юрія Матвієнка продовжує традиції українського модернізму 1960-х років, то для нього характерними є експерименти з формою. Зокрема, колаж і асамбляж були важливими у творчості Опанаса Заливахи, з яким Матвієнко співпрацював і якого вважає своїм учителем: «Дякую долі, що звела мене з Опанасом Заливахою. Свого часу він мною заопікувався, відкрив для мене цілий світ монументального мистецтва. Мене дуже вразила його національна потуга…»
«Композиція» (2019)
Художник активно використовує колажування та асамбляж, створюючи додаткову просторовість творів. У роботі «Композиція» (2019) він інтегрує різьблену фігуру в живописне абстрактне полотно. Отвори в скульптурі функціонують як активні формотворчі елементи, які надають скульптурі антропоморфних ознак. Подібні принципи використовував і Олександр Архипенко, використовуючи порожнечу як повноцінну частину об’єкта.
Звернення до екзистенційних мотивів і напруженої пластичної мови органічно перегукується з естетикою шістдесятників, для яких були характерні трагічні теми та стриманий, часто понурий колорит. Це зумовлено як історичним контекстом – досвідом повоєнної травми, тиском радянської ідеології та обмеженням художньої свободи, – так і внутрішнім прагненням митців до осмислення крихкості людського існування.
«Все минає» (2019)
Так, елегійний настрій відстежуємо в композиції «Все минає» (2019). Автор розчленовує площину на форми, що нагадують обриси могил, і доповнює їх недопалками свічок, формуючи виразний образ тлінності життя.
Окремий напрям у творчості митця становить графіка, де також простежуються пошуки нової візуальної мови: поєднання кулькової ручки, аплікації, роботи на склі та змішаних технік.
Невипадково сьогодні творчість Юрія Матвієнка набуває особливої актуальності. У 2025 році в Івано-Франківську широко відзначали 100-річчя Опанаса Заливахи, а в лютому 2026 року було ухвалено рішення про створення Центру сучасного візуального мистецтва його імені як філії Музею мистецтв Прикарпаття.
У цьому контексті такі митці, як Юрій Матвієнко та Богдан Готь, які були близькими за духом і співпрацювали між собою, потребують глибшого дослідження та ширшого представлення серед поціновувачів мистецтва.
16.04.2026