В перші дні Світової війни почалося формування регулярного галицького війська. 6 серпня 1914 року Головна Українська Рада створила Боєву Управу, яка мала займатися організацією власних збройних формувань – Українських Січових Стрільців (УСС).
Осип Курилас. "Добровольці"
Ще 5 травня 1900 року там, де Черемош впадає в Прут, у покутському селі Заваллі Снятинського повіту було засновано руханково-пожежне товариство "Січ". Його засновником був один із провідних радикалів Кирило Трильовський. Відтоді в Галичині швидко поширилась мережа осередків (гнізд) товариств "Січ" , об’єднаних в Український Січовий Союз, і "Сокіл", які гуртувалися довкола львівського "Сокола-Батька".
Але часи змінювалися, у 1912 році почалися воєнні конфлікти на Балканах, повсюдно відчувалося наближення великої європейської війни. У Галичині була поширена думка, що перемога Австро-Угорщини та Німеччини над Росією призведе до самостійності Польщі й України. Такі політичні проекти висувалися ще у ХІХ столітті (зокрема, у 1887 році німецьким філософом Едуардом Гартманом, близьким до оточення канцлера Отто Бісмарка). А 7 грудня 1912 року у своїй заяві представники всіх українських партій Галичини зазначили, що у разі конфлікту Відня та Петербурга інтереси українського народу збігаються з інтересами Австро-Угорщини.
Прискорив процес створення в Галичині українських стрілецьких організацій... Юзеф Пілсудський.
"Правдоподібно в падолисті 1911, або з весною 1912 року попала я до Повітової Січі при вул. Коперніка, 16 на виклад нинішнього маршала Польщі – Пілсудського. Він говорив про конечну потребу військової підготовки… Бесідник виглядав скромно. Одягнений у сірий мундурок, запнятий високо під шию, мняв у руках мацеюфку і говорив рівним притишеним голосом. Але чути було в його словах певну силу. Виклад був перейнятий одною думкою – потребою приготування до збройного виступу проти Москви. Мала саля Січи була повна, а слова референта робили вражіння на слухачах", –
писала у своїх споминах Олена Степанівна [1].
Юзеф Пілсудський
Заклик Пілсудського, що носив до останніх років життя, замість військової чотирикутної рогативки-конфедератки, популярний в Конгресівці (Польща під російською займанщиною) кашкет-мацеювку, змобілізував галицьких студентів, які стали створювати товариства "Січові Стрільці", де поважно вивчали військову справу та навчалися стріляти зі справжніх карабінів – замість гімнастичних вправ із декоративними топірцями-бартками, що практикувалось у давніх "Січах" і "Соколах".
Першою парамілітарною українською організацією в Галичині став таємний гурток у Львові під назвою "Мазепинський курс мілітарний" (1911). 18 березня 1913 року у Львові відбулись установчі збори військового товариства "Січові Стрільці". У складі Українського Січового Союзу було створено стрілецьку секцію.
Одним із ідеологів і засновників українського Січового Стрілецтва став видатний правознавець і політолог, дійсний член НТШ, адвокат Володимир Старосольський (1878–1942). Він був одним із засновників студентського об’єднання “Молода Україна” (1898). До нього належали Мирон Залітач, Антін Крушельницький, Теофіл Мелень, Сень Горук, Михайло Галущинський, Володимир Старосольський, Льонґин Цегельський. Вони видавали часопис «Молода Україна», який пропагував ідею самостійності та соборності України й був центром творення молодіжних гуртків в краї. У 1913-му В.Старосольський став першим головою товариства "Січові Стрільці".
До засновників Січового Стрілецтва належав і видатний український громадський, спортивний та військовий діяч, професор Іван Боберський (1873–1947). Тодішній професор німецької мови Академічної гімназії став головою українського гімнастичного товариства "Сокіл", організатором першого українського "Спортового кружка гри ніжної пилки" (копаного м’яча, футболу) у Львові, членом Бойової управи Українських Січових Стрільців (УСС).
"Проф. І.Боберський є рівночасно ідейним батьком "стрілецької ідеї" і головним організатором боєвого характеру "українських Стрільців", з яких в часі І Світової війни вийшли перші кадри «Українських Січових Стрільців». В той спосіб став проф. І.Боберський стрілецьким конкурентом коменданта польських "Strzeleckych drużyn" Йосифа Пілсудського, що орієнтувався політично на Австрію проти Росії – у противенстві до Романа Дмовського, лідера вшехполяків, що орієнтувався на Москву", – писав один із його гімназійних учнів Степан Шах [2].
Одним із організаторів Січового Стрілецтва та молодіжної скаутської організації "Пласт" став Іван Чмола (1892–1941), який разом із Романом Дашкевичем заснували 25 січня 1914 року товариство "Січові Стрільці ІІ", до якого увійшли переважно студенти та гімназисти.
28 червня 1914 року відбувся "Шевченківський здвиг" – грандіозна маніфестація січових і стрілецьких товариств Галичини: «Українського Січового Союзу», «Львівської повітової Січі», «Січових Стрільців ІІ», «Сокола-Батька». Багатотисячна колона пройшла вулицями центру міста до стадіону "Сокола-Батька", де відбувалися вправи січовиків і спортовців.
"Був це перший маніфестаційний виступ Українських Січових Стрільців перед власним громадянством та перед зовнішнім світом. Вся увага зібраних народних мас була звернена на струнко маршуючі відділи відновленої української збройної сили. Небувале одушевлення та сльози радісної гордости викликав вид зброї, що сріблом блискала в променях літнього сонця. Цей образ започаткував переломову епоху в думках галицьких українців, поставивши їх перед факт невідкличної збройної боротьби за власну державність. Усі мусіли тепер зрозуміти, що епоха фразеології на Шевченківських концертах минулася, що тільки маршуючі сотні озброєних стрільців здійснять слова Шевченкового заповіту" – писав про це свято Степан Ріпецький у своїй книзі "Українське Січове Стрілецтво: визвольна ідея і збройний чин", виданій у 1956 р. в Нью-Йорку.
На другий день після того, як Німеччина оголосила війну Росії, 2 серпня 1914 року у Львові засновано Головну Українську Раду (ГУР), що наступного дня у своєму маніфесті закликала до підтримки Австро-Угорщини та Німеччини у війні супроти Росії:
"Війни хоче цар російський, самодержавний володар імперії, яка є історичним ворогом України. Царі російські зломили Переяславський договір, яким вони зобов'язалися були шанувати самостійність України, і поневолили вільну Україну. Царська імперія протягом трьох століть веде політику, яка має за ціль відобрати поневоленій Україні національну душу і зробити український нарід частю російського народу. Царський уряд відобрав українському народові його найсвятіше право, – право рідної мови. В царській Росії нинішнього дня найбільше поневолений – український нарід. І коли Росія хоче війни, то говорить з неї та ненависть, яка червоною ниткою тягнеться через усю історію сеї імперії, що з московського князівства, загарбуючи все нові землі, поневолюючи народи, – розрослася в кольос, який від ряду літ загрожує загально-европейському мирові і загально-людському поступові, культурі і життю народів...
Побіда Австро-Угорської Монархії буде нашою побідою. І чим більше буде пораження Росії, тим швидше виб'є година визволення України. Український Народе! Тільки той нарід має права, що вміє їх здобути. Тільки той нарід має історію, що вміє її творити рішучими ділами. Головна Українська Рада кличе Тебе до діла, яким Ти здобудеш нові права, утвориш новий період в своїй історії, займеш належне місце в ряді народів Европи".
Цей маніфест підписали члени ГУР: Кость Левицький, голова; Михайло Павлик, Микола Ганкевич, заступники голови; Степан Баран, секретар; Микола Балицький, Іван Боберський, Іван Кивелюк, Микола Лагодинський, Михайло Лозинський, Теофіль Мелень, Володимир Темницький, Кирило Трильовський, Володимир Старосольський, Льонгин Цегельський.
Того ж дня при ГУР створено військову колегію, до якої увійшли суддя з Турки і посол до Галицького сейму Теодор Рожанковський (1875–1970), адвокат Михайло Волошин (1877–1943), адвокат Степан Шухевич (1877–1945), писар "Січового Союзу", редактор газети "Громадський Голос" Дмитро Катамай (1887–1935).
6 серпня, коли Австро-Угорщина оголосила війну Росії, ГУР розширила склад колегії й перейменувала її на Українську Боєву Управу (УБУправу) й доручила їй займатися організацією власних збройних формувань – Українських Січових Стрільців (УСС). Було прийнято відозву ГУР "До всього українського народу" (див. "Додаток")
У Львові на вул. Мохнацького (Драгоманова), 12 у 1914 році містилася Українська Боєва Управа
Боєва Управа містилася в кам’яниці №12 на вул. Мохнацького (тепер Драгоманова) у Львові. Її перебудувала 1909 року для потреб українського шкільництва архітектурно-будівельна фірма Івана Левинського. У 2009 році на стіні будинку відкрили таблицю з написом: "У цьому будинку у серпні 1914 року була Українська бойова управа Легіону Українських Січових Стрільців. Д-р Кирило Трильовський – голова, д-р Степан Шухевич – заст. голови, д-р Михайло Волошин, д-р Кость Бірецький, проф. Іван Боберський, Дмитро Вітовський, Семен Горук, Володимир Темницький, Теодор Рожанковський, Дмитро Катамай, Михайло Геник".
Тим часом уже 30 липня у Львові «Січові Стрільці І» і «Січові Стрільці ІІ» об’єдналися в єдину організацію й закликали добровольців зголошуватися у стрілецькі ряди. Для їх організації створили стрілецький мобілізаційний комітет, до якого увійшли Володимир Старосольський, Іван Чмола, Олена Степанівна та Михайло Гаврилко. Протягом кількох днів створили першу бойову сотню під командою Івана Чмоли. Місцем збору стрільців-добровольців став Академічний дім у Львові на вул. Супінського (тепер Коцюбинського) під №21.
Формування УСС мало відбуватися за рахунок добровольців, які не були мобілізовані до австрійського війська. Як писав С.Ріпецький,
"переважаюча більшість добровольців прямувала до Львова, де був осідок верховної влади УСС – Українська Боєва Управа. Інші збиралися по провінціяльних містах. Кошти утримання та організацію УССтрільців взяла на себе УБУправа, яка перебрала від українського жіноцтва від півтора року збирані фонди і якій громадянство присилало нові фонди на утримання УСС.
Був також плян зодягнути УСС своїм коштом, але брак фондів та великий наплив тисяч добровольців не дали змоги здійснити його. Організація багатотисячної військової формації почалась власними силами та власними коштами українського громадянства. Але власні засоби були замалі і не було можливости зібрати їх серед свого громадянства. Відповідну матеріяльну допомогу, зброю, військове устаткування могло забезпечити тільки австрійське міністерство війни. Воно також могло відкомандувати особи, обізнані з військовим ділом – для вишколу добровольців. В тій важливій справі переговорював в австрійськім міністерстві війни голова ГУРади д-р К.Левицький та дістав там згоду на організацію Українських Січових Стрільців. Але утримання добровольців відбувалось і надалі коштом грошових збірок українського суспільства, які не вистачали на заспокоєння великих потреб.
Основне формування стрілецьких відділів, організація, вишкіл, їх матеріяльне забезпечення та загальна адміністрація, – належали до УБУправи. Із австрійської армії приділено до УСС кільканадцятьох молодих запасних старшин-українців, які разом із передвоєнними стрілецькими старшинами почали організацію та вишкіл зголошених добровольців. Начальником УСС призначила УВУправа спершу суддю та соймового посла, Теодора Рожанковського, запасного старшину австрійської армії, а після його уступлення був іменований начальником УСС директор української приватної гімназії в Рогатині, Михайло Галущинський, також запасний старшина".
Для галицьких русинів військова кар’єра не була привабливою, вони намагалися стати священиками, адвокатами, урядовцями. Тому так мало було в австрійському війську офіцерів-українців. Через це Легіон УСС довелось очолити судді Теодорові Рожанковському, а потім директорові приватної української гімназії «Рідної Школи» в Рогатині Михайлові Галущинському (1878–1931). Рожанковський не погодився з рішенням австрійського командування послати невишколених стрільців проти російських військ для здобуття Почаєва, тому й був усунений від командування.
Першими зорганізованими підрозділами УСС стали сформовані у Львові сотні Івана Чмоли, Василя Дідушка й Осипа Семенюка.
"Найбільше недомагав брак одягу, взуття і зброї, та взагалі військового виряду. Австрійська військова команда видала УСС-ам із своїх магазинів тяжкі, без ременів, старої системи кріси Верндля на один стріл, і то в невистачальній кількості. Для багатьох добровольців забракло одягу і взуття. Виходили далеко за місто на вправи в зовсім подертих черевиках. Але завдяки енергії і жертвенній праці члена УВУправи І.Боберського та його співробітників – ці великі труднощі були в великій частині переборені. Незважаючи на повищі труднощі – загал стрільців держався бадьоро. Могутня сила одушевлення переборювала всі недостачі та перешкоди", – писав С.Ріпецький.
Австрійська влада обмежила чисельність легіону УСС до 3 тисяч осіб, хоча до нього зголосилося понад 20 тисяч добровольців. Перед небезпекою російського наступу 30 серпня добровольці виїхали зі Львова до Стрия.
3 вересня вояки УСС склали в Стрию присягу на вірність Габсбурзькій монархії. Тоді ж з ініціативи Дмитра Вітовського січовики склали таємну присягу на вірність Україні, яку прийняв священик о. Осип Нижанківський. Таким був її текст:
«Я, Український Січовий Стрілець, присягаю українським князям, гетьманам, Запорізькій Січі, могилам і всій Україні, що вірно служитиму Рідному Краєві, боронитиму його перед ворогом, воюватиму за честь української зброї до останньої краплі крови. Так мені Господи Боже й Архангеле Михаїле допоможіть. Амінь».
Водночас у серпні 1914 року формувався Польський леґіон, що складався спочатку з двох підрозділів під командою Юзефа Пілсудського (у Кракові) та Юзефа Галлера (у Львові). Вже 12 серпня три компанії (сотні) леґіонерів Пілсудського брали участь у боях за місто Кєльце.
Едвард Козак. "УСС"
ДОДАТОК
ГОЛОВНА УКРАЇНСЬКА РАДА ДО ВСЬОГО УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ
Гряде великий час, вибила слушна година!
Здіймається пожежа війни, в якій тріснуть кайдани, що давили поневолені народи. В сій пожежі кується будучність України.
Настав слушний час, день нашого воскресення. В сей час українськнй нарід кличе синів своїх до бою за волю України. В сей час нема жертви, яка для нас могла б бути завелика. В сей час одноцілі є наші думки і бажання, однодушні та тверді мусять бути наші діла.
Однодушним рішенням Головна Українська Рада з'єднала начальні управи всіх досі в нас існуючих стрілецьких і руханкових організацій в Українську Боєву Управу.
Українська Боєва Управа стає одинокою старшиною організації українських добровольців, яка одержує назву Українських Січових Стрільців.
В її руки зложила Головна Українська Рада верховну владу над Українськими Січовими Стрільцями, а від Тебе, Український Народе, жадаємо карности і послуху.
Тому взиваємо весь Український Нарід дати Українській Боєвій Управі силу, яка потрібна, щоб викувати будучність України. Взиваємо всіх, хто тільки здатний, молодих і старших, інтелігенцію, селян, міщан і робітників, – наскільки вони не обняті мобілізаційним наказом ц. і к. армії, – ставати однодушно в лави Українських Січових Стрільців під прикази Української Боєвої Управи.
Український Народе!
Гряде время, якого давно не було. Зближається давно вижидана хвиля, що долю українського народу віддає в руки самому народові. Тепер або ніколи добудемо собі волю! Тепер або ніколи виборемо собі свободу! Або станемо панами своєї землі, або полишимося надалі в чужім ярмі.
В тім вага хвилі, що самі можемо рішати про свою долю та власними руками добувати можемо собі свободу. Від нашої готовости, від наших діл, від нашого завзяття і нашої сили залежить тепер наша будучність. Тому кличемо до Тебе, Народе: До зброї! З оружжям в руці зміримося з відвічним нашим ворогом, з царизмом!
З оружжям в руці постоїмо за наші права, честь і будучність!
Стрічаймо великий час, як годилося Великому Народові.
Нехай же через весь край котиться наш поклик! Нехай пориває до бою всіх, і тисячі нехай стануть в ряди Українських Січових Стрільців!
Бо пора се великая єсть!
У завзятій важкій боротьбі.
Ми поляжем, щоб славу і волю і честь,
Рідний Краю здобути Тобі.
Львів, 6 серпня 1914 р.
ГОЛОВНА УКРАЇНСЬКА РАДА
Президія: д-р Кость Левицький – голова; Михайло Павлик, Микола Ганкевич – заступники голови; д-р Степан Баран – секретар.
Члени: Микола Балицький, Іван Боберський, Іван Кивелюк, д-р Микола Лагодинський, д-р Михайло Лозинський, Теофіль Мелень, Володимир Темницький, д-р. Кирило Трильовський, д-р Володимир Старосольський, д-р Льонгин Цегельський.
Українська Боєва Управа:
Секція акції: Теодор Рожанковський – начальник, Дмитро Катамай – заступник начальника, д-р Михайло Волошин, Михайло Геник.
Секція організації: д-р Кирило Трильовський – голова, д-р Степан Шухевич – заступник голови, д-р Кость Бірецький, Іван Боберський, Дмитро Вітовський, Сень Горук, Володимир Темницький.
ПРИМІТКИ
[1] Степанів О. Напередодні великих подій // Доктор географії Олена Степанів / Упорядник О.Шаблій. – Львів, 2002. – С. 290-291.
[2] Шах С. Львів – місто моєї молодости. Цісарсько-Королівська Академічна Гімназія. – Мюнхен, 1956. – Ч. 3. – С. 83-85.
06.08.2014