Rock’n’roll Forever!

Алік Олісевич

РЕВОЛЮЦІЯ КВІТІВ

Вуді Чайлд

Рeace – Love – Freedom – Rock’n’roll!

Арка

Неофіт

Rock’n’roll Forever!

Де почути те, що буде завтра?

Your Time Is Gonna Come

До історії правозахисної групи Довіра

Squawk

Завершення подорожі до країни мрій

ROCK’N’ROLL FOREVER!

Наступного року дійшло до створення рок-клубу у Львові.

Ця фундаментальна подія стала наслідком не менш важливих змін, що мали глобальне значення і символізували фактично зміну поколінь.

Десь від 1981 року у Львові почав поширюватися панк як масовий рух – після скандальної виставки Вів’єн Вествуд. Активісти нової субкультури, що з’являлися в Саду, балансували на межі хіпі й панку. Сашко Ейсідісі – потім він був барабанщиком рок-групи База – в його іміджі домінували хардові мотиви. На джинсах у місці розгалуження була пришита блискавка – центральний елемент логотипу «AC/DC», завдяки чому Сашко здобув своє прізвисько. Така сама блискавка висіла на місці нагрудного хреста, але досить скоро перейшла в архів ДНД. Оззі, флейтист, згодом теж став учасником рок-клубу. Той же Пружина починав зі свастики, пришитої на правому коліні. Найбільше запам’ятався Банан. До Саду і на Вірменку він приходив зі Сашком і з булавкою, якою проколював щоку і так гуляв містом. Банан збирався ілюструвати Рок-енциклопедію.¹

У вересні 1982-го до Львова приїхала крута естонська група Маgnetic Band. Під дверима Філармонії зібралася величезна юрба. Намагаючись прорватися досередини, хлопці вилазили на дах будинку. Міліція відловлювала серед них фанів із виголеними скронями, булавками на одязі, унітазними ланцюгами. Відбирали тільки панків, інших не чіпали –видно, така була директива. Ігор Корбутяк прийшов у куртці, обвішаній пружинами. Щоб його не забрали менти, ми взяли його досередини. Після того він залишився з хіпі. Природно, всі надалі кликали його Пружиною.

Проте початки львівського панку сягають давнішого часу. Квартали на перетині вулиць Наукової і Кульпарківської належали до підліткового району Каліфорнія, де виникла перша панківська тусівка. Все почалося зі захоплення Мустафи творчістю Sex Pistols. Хард за версією Deep Purple чи Led Zeppelin – все це так, але Джонні Роттен – це було щось нове і цікаве. Агресивність, розгнузданість, анархічні мотиви збігалися з інтуїтивним емоційним підсвідомим. Десь від 1978 року Мустафа з Тихим замутили справу на Каліфорнії. Туди приходив Банан із булавкою в щоці та ще один хлопець на псевдо Садист. Панківський канон ще не був усталений, і зразком, стандартом стала особа Джонні Роттена. Але ще раніше справу розпочав Пістон. Звали його Володя, він жив десь на Привокзальній. Ще за рік чи два до того він ходив містом з ланцюгом на шиї і нацистською символікою. За агресивний імідж Пістона неодноразово в’язала міліція на площі Ринок. Його можна вважати патріархом львівського панку.

Уперше в Союзі панки голосно заявили про себе у вересні 1980 року. На талліннському стадіоні проходив футбольний матч, у перерві мали грати рок-групи Psycho і Propeller, які швидко здобували популярність серед естонської публіки. Але місцева влада побоювалася заворушень і в останній момент заборонила виступ Propeller. Ефект був прямо протилежний. Тисячі розгніваних молодих людей, футбольних фанатів і панків, протестуючи, рушили в центр міста. Дорогою перевертали трамваї і трощили міліцейські машини, вигукуючи «Свободу панк-року!», «Права людини!», «Свободу Естонії!» Так на революційному підйомі в Союзі народжувалася нова молодіжна субкультура. Проти них кинули внутрішні війська, багатьох затримали, побили. Проте цей епізод став моментом істини, після чого настало не пригнічення, а поштовх до бурхливого розвитку. Таллінн став уже не просто місцем постійного збору контркультури, а генератором панк-руху в СРСР. Енергійні і харизматичні лідери зуміли переламати ситуацію. Це була нова тенденція і нова тема.

Влітку 1986 року я був у Ризі, коли там виступала культова ленінградська група Кино. Наявна картина підтверджувала тенденцію. На вулицях повно неформалів: хіпі, панки – зовсім юні, і ті, кого радянська преса називала рокерами і металістами. Приїхала група естонських панків, чоловік із тридцять. Серед них були учасники талліннського рок-гурту J.M.K.E., що виконував панк-рок естонською мовою. Ми познайомилися, їхній лідер Віллу Тамме², високий, з ірокезом, запросив мене на концерт до Таллінна.

Так само у Львові панки, рокери і металісти вийшли з підпілля. На Вірменці тусували Женя і Прокоп, обом було десь по сімнадцять років. На головах подоби ірокезів, розфарбованих у світлі кольори, на куртках емблеми з черепом, кістками і буквою «А» – анархізм. Браслети з шипами, на шиї ланцюги від унітазних бачків – все за каноном. Прокоп приходив і до Святого Саду; потім його вбили десь на вулиці. Популярність у ті роки здобув Дімедрол; пізніше він перейшов у табір скінів.

Паралельно активізувалися львівські рок-музиканти. Із цим загострилося питання репетиційних баз, апаратури, можливості виступати, записуватися. Відповідна робота вже була проведена в Ленінграді й Ризі.⁴

– У той час по Львову зі жменькою своїх однодумців тинявся і носився з подібними ідеями такий собі Дмитро «Мефодій» Тищенко, безробітний хіпі та музикант, – згадував президент Львівського рок-клубу Юрій Перетятко.⁵

У квітні 1986-го партія дозволила створювати громадські орґанізації; під цим приводом музиканти отримали право об’єднуватися і реєструвати статути. Постало завдання роздобути зразок. За орієнтир вирішили взяти статут найпотужнішого на той час Ленінградського рок-клубу. Мефодій активно відвідував хіпістські сейшни й фести по всьому Союзу, тож узяв на себе цю місію, поїхавши до Пітера. Колишнього президента Ґену Зайцева зустрів у Сайгоні – в нього вдома поряд на Рубінштейна були заготовлені копії статуту спеціально для поширення по містах Союзу; Мефодієві навіть здалося, що Ґена чекав на львів’ян.

Перше засідання Львівського рок-клубу відбулося на початку вересня 1986 року в приміщенні жеку на розі Наукової і Кульпарківської. Зібралося пів сотні людей. В ході обговорення статут адаптували до львівських умов, фактично переписали наново, і зареєстрували в міськкомі комсомолу під егідою Об’єднання молодіжних клубів – «саме тоді рок-клуб вперше в Україні оформився в конкретну структуру, а президентом його став Ю. Перетятко».⁶ Хоча з апаратурою, як і приміщенням для репетицій, комсомольці не поспішали, остерігаючись, що скоро все минеться, і в Москві почнуть закручувати гайки. Натомість усередині клубу йшов бурхливий процес створення рок-команд. У нього влилися учасники хіп-тусівки барабанщики Орест Хемій, Піт Антоняк, Сашко Ейсідісі, флейтист Оззі і Микола Череп, котрий грав на гітарі, – «анархічні рок-музиканти видавали натуральний жорсткий РОК, відверто викриваючи у текстах соціальні болячки і доводячи запальними акордами до шалу…»⁷

***

Нарешті Юркові Перетяткові вдалося вибити згоду на проведення відкритого рок-гала-концерту у приміщенні Палацу культури працівників заводу Електрон на вулиці Шолом-Алейхема, недалеко від Краківського базару. В народі у часи, коли тут проводилися танці і дискотеки, він мав звучну і типово радянську назву Сарай.

Концерт відбувся 3 січня 1987 року. Комсомольські лідери потрактували його як творчий звіт колективів рок-клубу перед громадськістю Львова. Насправді це був вибух, свято рок-музики, вихід андеґраунду на сцену.

До вечора під брамою Сараю зібралося багато людей. Вся вулиця була заповнена людьми – машинам нема куди проїхати. Міліція даремно пробувала створити коридор. Поряд із хіпі було багато іншої публіки – панки, прихильники хард-енд-хеві, що їх комсомольська преса називала металістами. Ланцюги, шипи, шкіра, виголені скроні, хайр, фарба, ірокез. Проте панків не чіпали, як під час концерту Magnetic Band. З юрби долинали вигуки «Даєш рок!», «Свободу року!»

Брама була зачинена, перед нею стояли щільні ряди спраглих живого року функціонерів із деендешними пов’язками і ментів. Звична тактика – людей пропускали невеликими партіями, по десять осіб із періодом п’ять-десять хвилин. Особливість Сараю полягала в тому, що всередині був невеликий холл зі сходами, далі ще одні такі самі двері, а за ними теж комсомольська залога і така ж система пропуску. Внутрішні двері відчинялися з довшим періодом і від того в холі наростала тиснява.

Сутеніло. Кількість людей на вулиці збільшувалася. Мені вдалося якось пройти, але багато наших лишилося надворі. Вони придумали своєрідну перекличку: «Джоник!» – відповідь: «За дверима!», «Петров!» – «За дверима!». Тоді Юра Купідон вигукнув: «Рок’н’ролл за дверима!»

В залі набилося може п’ятсот, може більше людей, чверть із них поєднувала любов до рок-музики з комсомольськими переконаннями. На сцену вийшов ведучий із характерною риторикою: «приемлемые для вас рамки мероприятий», «варианты реализации молодежных инициатив», а то й просто – «если кто-то из вас еще способен запомнить свое впечатление на несколько дней дольше». Словом лафа, почалося свято музики.

Першим виступив Мефодій зі своїм проектом Леви. Назву придумав Цепелін⁸, приколюючись із тодішнього стилістичного винаходу «львівські леви – металеві леви». Мефодій прагнув зіграти фольк-рок на акустичній гітарі з використанням автентичних інструментів, оскільки Великий Філософ Сковорода грав на цимбалах. Роман Реґа виконував рок на цимбалах, тож вони виступали удвох. Пісня називалася «Де почути те, що буде завтра?», Мефодій написав її в грудні попереднього року.

Наступною була група Гризайль, котра виконувала те, що потім стали називати інді, за нею Скіфи з Кам’янки-Бузької грали ґлем-рок, потім команда Підтримуючи Вогонь. На вимогу організаторів Собача Радість⁹, що презентувала синтез харду й арту, виступила під тимчасовим йменням Кришталева Куля, оскільки автентична назва різала комсомольське вухо:

– Або міняєте назву, або вимикаєм світло і валіть зі сцени.

Завершували концерт КооП і Повторний Карантин¹⁰, вони грали потужний вуйківський хард.

Пісня, що її тоді виконував Мефодій, більше ніде не звучала. Жодного разу після того йому не доводилося її виконувати, і ніхто відтоді її не чув. Років через п’ятнадцять Ростик Молодий¹¹, котрий був на концерті, слово в слово процитував рядки, що їх почув зі сцени:

Де почути те, що буде завтра

Щоб сказати, що я вже встиг?

Хтось, напевне, хоче жити чесно

Інших не цікавить ця мораль

Закликаю людство бути разом

Всі проблеми наші зникнуть з часом

Закликаю людство бути разом

Музика вгамує біль від ран...

____________________________

¹ Олександр «Ейсідісі» Пестовський (нар. 1964) – барабанщик групи База, зараз проживає в Польщі; учасник українського рок-гурту Горпина з Ольштина.

Дмитро «Оззі» Горєв (нар. 1966).

Сергій «Банан» Орловський (1964–2021) – художник; помер у Львові.

² Віллу Тамме (нар. 1963) – лідер, гітарист і вокаліст рок-групи J.M.K.E., автор хіта «Tere Perestroika» («Привіт, Перебудова»).

³ Юрій «Мустафа» Григорян (нар. 1963).

Володимир «Тихий» Поліщук (нар. 1963) – у 2011–2013 був начальником управління зв’язків із громадськістю МВС України.

Андрій «Садист» Кодров (нар. 1966).

⁴ Ленінградський рок-клуб офіційно заснований у березні 1981-го, першим президентом був Ґеннадій Зайцев (у 1981–1982).

Ризький рок-клуб заснований у липні 1983-го, довголітній президент Андрєй Яхимович (нар. 1959).

⁵ Юрій Перетятко (нар. 1960) – вокаліст, барабанщик, автор композицій гуртів Рокіровка (1984), КооП (1985–1987), КооП-2 (1987–1988), Воля (1988–1989), президент Львівського рок-клубу (у 1986–1988), автор книг «Львівський рок: півстоліття боротьби» (2007) і "В тенетах маразму" (2012).