Спровокований штурм Капітолію – передовсім цим тепер запам’ятається президентство Дональда Трампа. Інцидент став зайвим свідченням того, наскільки нині розділене американське суспільство.
Ще задовго до шостого січня було зрозуміло, що спільне засідання двох палат Конґресу, на якому мають фіналізувати перемогу Джо Байдена на президентських виборах, проходитиме непросто. Деякі конґресмени-республіканці, котрі були відданими прихильниками президента Дональда Трампа, готували свою фронду у вигляді оскарження результатів виборів у окремих штатах. Утім ніхто не очікував, що справа дійде до штурму Капітолію та плюндрування бастіону американської демократії.
Трамп уперто не бажав визнавати своєї поразки на виборах – заявляв, що перемогу в нього вкрали, що результати сфальшовано. Його адвокати подали масу позовів до судів різноманітних інстанцій, аби оскаржити результати. Сам Трамп тиснув на чиновників у штатах, аби ті дорахували йому голосів. Утім все виявилося марним. Навіть Верховний суд США не забажав розглядати цих позовів. І це було велике розчарування чинного глави Білого дому. Адже він покладав великі надії саме на цю найвищу судову інстанцію в країні, де превалюють висуванці Республіканської партії. Виявилося, що даремно Трамп протягнув на місце нещодавно померлої членкині ВС Рут Ґінзбурґ свою висуванку консервативну Емі Коні Барретт. Зробив він це всупереч традиціям, за якими президент – кривенька качечка вже не призначає людей на відповідальні посади.
Таким чином усі легітимні шляхи перешкодити затвердженню результатів президентських виборів Трамп вичерпав. Та перемоги конкурента й далі не визнавав, усією своєю поведінкою демонстрував, що має намір чинити спротив переходу влади.
Чому він так чіплявся за владу? Не лише через свій нарцисизм, егоїзм і владолюбство. Були й суто раціональні підстави для цього. Річ у тіму, що 20 січня, щойно відбудеться інавґурація 46-го президента США Джо Байдена, Дональд Трамп втратить повний імунітет від судового переслідування. А за підрахунками газети The New York Times, лише за минулі чотири роки свого президентства Трамп став фігурантом трьох десятків цивільних і кримінальних справ. Більша частина з них стосується податкових маніпуляцій, фальшування бізнесової звітності, нецільового використання виборчих фондів тощо.
Так, наприклад, прокуратура Мангеттена розслідує евентуальні масштабні фінансові порушення компанії Trump Organization, яка належить президентові. Йдеться про шахрайство з податковими деклараціями і страховками, а також маніпуляції з активами.
Колишній особистий адвокат президента Майкл Коен у рамках своєї угоди зі слідством з головою здав ексшефа. Він повідомив слідчим, що у своєму бізнесі Трамп використовував подвійну бухгалтерію. Завищував вартість активів, коли треба було отримати позики й кредити. Занижував, коли треба було мінімізувати податки. Використання цієї схеми дозволило Трампу протягом 10 років взагалі не платити податків на прибуток.
І таких справ щодо Трампа є досить багато. А згідно зі законами штату Нью-Йорк, заниження вартості активів для отримання додаткового прибутку є кримінальним злочином.
Ще в списку справ проти Трампа є й кілька позовів про захист честі та гідності. А є й щодо сексуальних домагань і навіть зґвалтування. Про зґвалтування 20-літньої давності в приміряльні крамниці одягу заявила журналістка Джин Керолл.
А ще варто зазначити, що за підрахунками журналу Forbes борги компаній, які належать Трампу, становлять понад мільярд доларів, і в найближчі два роки майбутньому експрезидентові належить виплатити кредиторам понад $450 мільйонів.
Тож Трампові вже як приватній особі доведеться платити за шаленими рахунками як в прямому, так і переносному сенсі. Тому й не дивно, що він так гарячково хапається за владу, використовує для цього всі методи, навіть найбрудніші. У цьому сенсі він дуже нагадує героя серіалу «Картковий будинок» Френка Андервуда. І в такий Трампів образ дуже добре вкладається його провокування своїх прихильників до штурму Капітолію, яке закінчилося смертю п’ятьох людей, тілесними ушкодженнями кількох десятків, понад пів сотнею затриманих.
Згодом Трамп спробував віхреститися від цього штурму. Він навіть гнівно засудив своїх прихильників, котрі вчинили безчинства. Тобто фактично здав своїх прихильників, готових за нього на все. «Як і всі американці, я обурений насильством, беззаконням і хаосом. Демонстранти, які вдерлися в Капітолій, осквернили основи американської демократії. Ті, хто порушив закон, ви заплатите», – заявив глава Білого дому.
Проте у всіх цих каяттях більше переляку, ніж щирості. Трамп чудово розумів, до чого він підштовхує людей, скеровуючи їх до Капітолійського пагорба. Але спроба державного перевороту зазнала фіаско. Перешкодити фіналізації результатів виборів і остаточному затвердженню Байдена як новообраного президента не вдалося. Перелякався Трамп, бо усвідомив, що тепер перед ним замаячило звинувачення у державній зраді, спробі насильницького захоплення влади. А це вже значно поважніші статті, ніж три десятки попередніх.
Щобільше, в Конґресі почав формуватися двопартійний консенсус щодо дочасного усунення Трампа з посади, аби не дати йому за наступні два тижні, допоки він залишатиметься в Білому домі, наробити чергових дурниць, які могли б кинути країну у вир громадянської війни.
До дочасного відсторонення президента від влади схиляються і деякі члени уряду США, і провідні представники американського бізнесу. Це можна було б зробити через імпічмент. Утім це довгий шлях – і навіть те, що тепер Демократична партія контролює і Палату представників, і Сенат, навряд чи посприяло б пришвидшенню подій. Бо наріжним каменем американської демократії є процедура.
Є й інший, значно швидший шлях, визначений 25-ю поправкою до Конституції США 1967 року. Вона дозволяє усунути президента, якщо глава держави не здатний виконувати свої обов'язки. Тоді повноваження переходять до віцепрезидента. У нашому випадку – до Майка Пенса, котрий би їх виконував до інавґурації Байдена.
До речі, це був би для Трампа не найгірший варіант. Майк Пенс міг би оголосити президентське помилування для Трампа. Так, наприклад, 1974 року новообраний президента Джеральд Форд повністю помилував свого попередника Річарда Ніксона. Хоча навіть президентське помилування цілковито не врятує Трампа, бо воно стосується лише федеральних злочинів, але не поширюється на кримінальні та цивільні справи, які розглядають окружні та районні суди.
Утім не покарання Дональда Трампа є головною проблемою, пов’язаною з його президентством. Значно поважнішою бідою стало спровоковане його політикою розділене суспільство. Його гасла, спрямовані проти окремих соціальних, етнічних і релігійних груп, його спрощене трактування складних суспільних процесів, його бажання сподобатися лише своєму стрижневому електорату довели країну до межі громадянської війни.
Не треба забувати, що третього листопада за Трампа проголосувала небачена досі кількість виборців – понад 74 мільйони. І він би, звісно, переміг, якби Байдена не підтримало ще більше американців – понад 81 мільйон. Тож слід усвідомлювати, що попри всі ті безглуздя й зловживання, які чинив Трамп, у нього залишається така потужна армія прихильників. І що багато з них готові на рішучі дії, як це засвідчили події шостого січня на Капітолійському пагорбі.
