Від Платона до «біоелектрики» Майкла Левіна та «принципу вільної енергії» Карла Фрістона.
1. Навіщо сьогодні переосмислювати формулу знання?
У сучасній епістемології досі домінує схема, яку зазвичай пов’язують із Платоном і формулюють англійською як knowledge = justified true belief – знання є обґрунтованим істинним переконанням. Витоки цієї інтуїції – у діалозі «Теетет», де Платон через Сократа пропонує розуміти epistēmē як істинне переконання, забезпечене логосом, тобто поясненням чи звітом.
Ця формула стала класичною:
1. має бути істинність (belief відповідає фактам),
2. має бути обґрунтованість (є причини так вважати),
3. має бути суб’єктивне прийняття (переконання суб’єкта).
Однак із середини ХХ століття цю модель почали систематично підривати. Найвідомішою стала стаття Едмунда Ґеттієра (1963), яка показала: можна сконструювати ситуації, де суб’єкт має начебто істинне й добре обґрунтоване переконання, але інтуїтивно це не знання. У класичних прикладах «типу Ґеттієра» істинність висновку виявляється радше випадковим збігом, ніж результатом адекватного бачення дійсності: ланцюг міркувань ніби правильний, але критично важливий фрагмент реальності залишається неврахованим.
Це означає, що:
– однієї лише істини замало,
– одного лише обґрунтування замало,
– і навіть їх комбінація ще не гарантує, що ми справді перебуваємо у відношенні «знання», а не раціоналізованої випадкової удачі.
Потрібен інший підхід, який знімає ґеттієрівський парадокс не латанням «четвертого критерію», а радикальнішим переглядом того, що саме ми називаємо знанням.
2. Вихідна пропозиція: знання як узгодження сенсів зі смислами
Натомість пропонується така лаконічна формула:
Знання – це обґрунтована істинність узгоджених
сенсів та смислів дійсності.
Тут свідомо вводяться два рівні:
1) сенси – як передбачувана доцільність наявної дійсності;
2) смисли – як конкретні пропозиції щодо реалізації цієї передбачуваної доцільності.
Знання постає не як ізольований вислів «рівня логіки», а як стан узгодженості:
1. між тим, як нам очевидно/доцільно, що «має бути»,
2. тим, як ми це описуємо й проєктуємо,
3. і тим, як світ насправді поводиться у досвіді.
Там, де ці три рівні – сенси, смисли, дійсність – входять у стійку резонансну відповідність, ми можемо говорити про знання. Там, де вони систематично розходяться, маємо або ілюзію знання, або лише його зародок.
3. Сенси та смисли: дві модальності доцільності
3.1. Сенси як передбачувана доцільність
Сформулюємо перше ключове поняття:
Сенси – це передбачувана доцільність наявної дійсності.
Йдеться про те, що дійсність ніколи не дана нам як «гола сума фактів». Вона завжди уже прочитується через певний горизонт:
– що тут «так»,
– що «не так»,
– що сприяє збереженню й розгортанню нашої форми життя,
– що несе загрозу чи абсурд.
Сенси мають кілька важливих рис:
1. Вони передують чіткій вербалізації. Людина часто «знає тілом», що щось є «правильним / чужим / небезпечним / рідним», ще до того, як підбере слова й теорії.
2. Вони вкорінені в тілі. Тілесні інтуїції, афективні реакції, «очевидність» ситуації, яку неможливо одразу розкласти на аргументи, – усе це прояви сенсового виміру.
3. Вони передбачувальні. Сенс не просто фіксує те, що є, а проєктує можливе: він завжди у модальності «так має / не має бути», тобто вже містить у собі горизонт доцільності.
Отже, сенси – це не «туманні відчуття», а передусім
Інтуїтивно-тілесно-досвідний шар передбачуваної доцільності.
3.2. Смисли як пропозиції реалізації доцільності
Другий елемент:
Смисли – це конкретні пропозиції до реалізації цієї передбачуваної доцільності.
Смисли виникають тоді, коли ми оформлюємо сенси:
– у мові,
– у поняттях,
– у теоріях,
– у планах дії,
– у нормах, інституціях, технологіях.
Якщо сенси говорять: «ось так було б доцільно, так відповідає нашій формі життя», смисли відповідають: «добре, ось що це для нас означає, як ми це можемо зробити / пояснити / організувати».
Смисли, на відміну від сенсів:
а) явно символічні й раціональні,
б) їх можна артикулювати, критикувати, переглядати,
в) вони можуть відриватися від сенсів (і тоді стають ідеологіями, раціоналізаціями, псевдотеоріями).
3.3. Доцільність: Кант, Ясперс і «образ самого себе»
Обидва рівні – сенсовий і смисловий – об’єднує поняття доцільності. Спираючись на кантівську та ясперсівську традиції, можна запропонувати таке стисле визначення:
Доцільність – це таке існування, яке передбачає можливість відповідного до наявних потреб образу самого себе.
Іншими словами, щось є доцільним тоді, коли воно не просто «є» як голий факт, а водночас може бути представленим і «побаченим» як форма, яка відповідає тому, що ця форма життя наявно потребує, аби зберігатися і розгортатися. Жива істота, індивід, спільнота, інституція – вони доцільні тоді, коли можуть побачити себе (хай навіть імпліцитно) у відповідному до своїх потреб образі й відповідно коригувати свою будову та поведінку.
У цьому контектсті:
– сенси – це передбачувана доцільність (горизонт того, як має бути, щоб ця форма життя мала образ себе, відповідний до своїх наявних потреб);
– смисли – це образи і проєкти цієї доцільності, уже оформлені у мові й практиці.
Знання – це такий стан людського відношення до дійсності,
у якому
1. сенси – тілесно-досвідна, вкорінена в житті передбачувана доцільність наявної дійсності,
2. смисли – мовно-раціональні, символічні й практичні пропозиції щодо обґрунтування і реалізації цієї доцільності,
узгоджені між собою та з реальністю так, що вони витримують перевірку досвідом, дозволяють формі життя підтримувати образ самої себе, відповідний до наявних потреб, і сприяють мінімізації руйнівного «сюрпризу» для цієї форми життя.
4. Втілена передбачувана очевидність: Левін та Фрістон
Цей концептуальний каркас несподівано добре резонує з найсучаснішими біологічними та нейронауковими підходами.
4.1. Біоелектричні «плани» тіла (Майкл Левін)
Дослідження Майкла Левіна у галузі біоелектрики й морфогенезу показують, що клітинні колективи організму не є просто «виконавцями» генетичної програми. Вони поводяться так, ніби мають:
– власні біоелектричні карти майбутньої форми,
– здатність виправляти помилки розвитку,
– гнучкість у досягненні цільової конфігурації (наприклад, при регенерації).
Можна сказати, що тіло знає, якою має бути його доцільна форма, і це знання реалізоване не тільки в ДНК, а й у динаміці біоелектричних полів і міжклітинних мереж. Це і є приклад вбудованої в організм очевидності передбачуваних подій – тілесного виміру сенсів як передбачуваної доцільності.
4.2. Принцип вільної енергії (Карл Фрістон)
Карл Фрістон формулює принцип вільної енергії як загальну схему для опису живих систем: будь-який організм прагне мінімізувати очікуваний сюрприз – розрив між тим, що він прогнозує (внутрішня модель світу і себе) і тим, що насправді відбувається у контакті зі світом.
Це означає, що:
а) організм постійно підтримує модель себе і середовища,
б) порівнює її з потоком відчуттів і подій,
и) і коригує або модель, або дії, або обидві разом, щоб зменшити розбіжність.
Така система не просто реагує на світ, а живе в режимі передбачення: вона завжди вже «чекає», яким має бути наступний стан, і болісно реагує, коли сюрприз стає надто великим.
4.3. Організм як носій «0-го сюрпризу»
У поєднанні, підходи Левіна й Фрістона дозволяють говорити:
1) організм має вбудовану передбачувану очевидність – тілесний горизонт того, як має бути влаштована його форма (Левін),
2) він постійно мінімізує руйнівний сюрприз – різницю між очікуваним і дійсним станом (Фрістон).
Це можна назвати станом наближення до «0-го сюрпризу»: не буквального нуля несподіванки (бо розвиток і творчість завжди містять новизну), а мінімуму такого розриву, що загрожує цілісності форми життя.
На цьому рівні бачимо біологічний прообраз сенсів: організм тілесно знає, що для нього доцільно, і намагається утримати свою дійсність у межах цієї доцільності.
Отже, визначення знання у розширеному варіанті звучить так:
знання – це обґрунтована істинність узгоджених між собою сенсів і смислів дійсності, де сенси є передбаченням доцільності (як можливого образу себе, відповідного до наявних потреб), а смисли – пропозиціями реалізації цієї доцільності.
З урахуванням сказаного можна розгорнуто сформулювати:
Знання – це такий стан людського відношення до дійсності,
у якому:
1. сенси – тілесно-досвідна, вкорінена в житті передбачувана доцільність наявної дійсності,
2. смисли – мовно-раціональні, символічні й практичні пропозиції щодо реалізації цієї доцільності,
узгоджені між собою та з реальністю,
так що вони витримують перевірку досвідом і сприяють мінімізації руйнівного «сюрпризу» для форми життя.
У найбільш стислій стислій формі:
Знання – це обґрунтована істинність узгоджених сенсів і смислів дійсності,
де сенси є передбаченням доцільності, а смисли – пропозиціями її реалізації.
Ця формула:
1) враховує тілесну, інтуїтивну, афективну очевидність (сенси),
2) враховує мовну, теоретичну та практичну організацію досвіду (смисли),
3) вимагає їхньої внутрішньої згоди й відповідності дійсності,
4) резонує з сучасними моделями організму як системи, що живе в режимі передбачуваної доцільності й мінімізації сюрпризу (Левін, Фрістон),
5) і водночас залишається в діалозі з традиціями Платона, Канта та Ясперса.
У контексті всього сказаного:
Пропозиція нової формули знання, тобто вихід за межі класичного визначення та проблеми Ґеттієра – знання як обґрунтоване істинне переконання, не означає відмову від істини та обґрунтування, а радше їх вбудовування в багатше довкілля – довкілля життєвих форм, які постійно узгоджують те, що очікується як цілеспрямоване, і те, що артикулюється яко шлях до цієї цілеспрямованості.
Література
Plato. Theaetetus.
Gettier, Edmund L. “Is Justified True Belief Knowledge?” Analysis. (1963).
Kant, Immanuel. Critique of Judgment. (On purposiveness and reflective judgment.)
Jaspers, Karl. General Psychopathology. (On meaningful connections and understanding in psychiatry.)
Jaspers, Karl. Philosophy. Vol. II. (On existential elucidation and the idea of comprehensible existence.)
Levin, Michael. Selected papers on bioelectric control of morphogenesis, anatomical homeostasis, and basal cognition. (2014–2023).
Friston, Karl J. “The free-energy principle: a unified brain theory?” Nature Reviews Neuroscience. (2010).
Friston, Karl J., and colleagues. Selected works on predictive processing and active inference. (2010–2023).
25.11.2025