Дідо приніс його у внутрішній кишені штруксової блюзи,
витерті лискучі лікті й віддуті кишені якої,
ніколи не подобалися бабці:
«Ходиш в ній як старий злодій».
Клаповухе цуценя було чорне з білою хрестовиною на грудях.
На підлозі одразу впісялося,
й заглянувши в калюжу, як у люстерко,
розпчихалося.
«Дес ’го підобрав?» – запитувала бабця,
витираючи стиркою мокре місце.
«Де взєв – там вже нема» – відбивався дідо.
Він стояв з карабанькою з-під кільки в томаті,
з якої кіт пив молоко.
«То – котова, – не вгавала бабця, –
шо не принесе – всьо на мої руки»,
але, спостерігаючи як цуценя червоним язиком
хлепче ранішнє молоко,
подобрішала і сама до себе сказала:
«Шо то за Боже створінє»
«Та йшов’ім вже додому», – неспішно почав дідо.
«І шо?»
«Коло старого млина Йван, якому сє прозивают
Пірґач, ніс до потічка мішок. Сука вродила ’му
дванацітеро – то лишив собі два,
а десік ніс топити».
«Але вже люди не мают серцє».
«Ну, то я вибрав сего».
Наступного літа клаповухий ганявся за мною
уздовж річки, лякаючи зелених ропух,
вискакував з будлаків
з колючим сухоцвітом на стегнах
і гарчав,
знаходячи мишачі нори.
Світ для нас був зеленим.
Кульбаби були нашими сестрами.
Будлак – був річковим маяком,
а клаповухий був моїм псом
і моїм братом,
а коли перепливав річку – то був човном.
«Дивисє – наказувала мене бабця – аби ’го
дихавишний Якимец не заманив».
Якимец топив з псів
смалец.
Нашого клаповухого упіймав не Якимец –
його збила вантажівка.
Того першого дорослого його зеленого літа,
чужий шофер, що розвозив на продаж
патики.
Збив – і втік.
Два дні клаповухий пролежав
під сливкою і здох.
Дідо зняв з вішака штруксову блюзу:
«В чім прийшов – втім і відідйде»,
огорнув нею клаповухого
і поніс на город – під яблінку.
Окрім діда – мене і бабці прощалися з клаповухим
ропухи, яких він страшив,
зійшлися будлаки,
які обдиради йому боки,
прилетіло парашутиками
кульбабине насіння,
а річка, в якій він уявляв себе
човном,
притягнула до себе
зимний дощ.
Біжи – псе – втікай від вантажівки
поміж будлаків –
стрибай з розгону в річку – пливи човном –
оминай Якимцє.
Тільки біжи.
Тільки живи,
мій брате.
знимка Анатолія Бабійчука.
20.04.2024