Vademecum лабіринтами історії

(Рецензія на книгу «СКАРБИ ШВЕДСЬКИХ АРХІВІВ»)

О, де ти, брате ліхтарняний мій?...

М.Т.¹

«У нас кілька днів тому розбомбили промзону, в якій знаходиться друкарня, яка мала надрукувати нашу книгу. Я цілодобово шукала рішення. Вже знайшла іншу друкарню у Львові. Але там потрібний місяць на друк…

Вчора в нашій першій друкарні вперше підключили світло, і вони готові працювати далі. Тому я зараз швидко буду займатися питаннями друку книги…»

(із приватної електронної переписки).

СКАРБИ ШВЕДСЬКИХ АРХІВІВ. Документи з історії України / Упорядниця Марина Траттнер. – Одеса: Видавець: Музей української книги, 2021. – 259 с.

У виданні «Скарби шведських архівів» надається короткий огляд різних розділів шведських архівів, в яких зберігаються документи, пов’язані з українською історією. Уперше до наукового обігу запроваджується низка джерел, що стосуються історії України XVI–XVIII століть. Особливе місце з-посеред документів належить до історії шведсько-українських відносин періоду гетьманства Івана Мазепи та Пилипа Орлика. Видання містить передруки малознаних документів та аналіз картографічних джерел. Книга покликана зацікавити істориків, краєзнавців, викладачів і студентів.

Археографічне опрацювання: Валентина Бочковська, Орест Заєць, Олексій Кресін, Олександр Малишев, Максим Мешковой, отець Юрій Мицик, Марина Траттнер. Дослідження: Олексій Кресін, Олександр Малишев, Ян Міспелаере, Ігор Полуектов, Марина Траттнер.

Зміст книги

Юліана Амельченко. Вітальна адреса

Олександр Алфьоров. Передмова

Марина Траттнер. Від упорядниці

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ Марина Траттнер. Шведські архівні скарби

РОЗДІЛ ДРУГИЙ Марина Траттнер, Ігор Полуектов. Приклади документів

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ Олексій Кресін, Олександр Малишев. Нові архівні знахідки

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ Ян Міспелаере, Марина Траттнер. З Військової канцелярії у Бендерах до Державного архіву у Стокгольмі. 300-річна подорож у часі і просторі

РОЗДІЛ П’ЯТИЙ Ігор Полуектов. Кілька сторінок історії України за картами з європейських архівів

ДОДАТОК

Олександр Алфьоров. Відтиски печаток Юрія Немирича, Івана Ковалевського та Івана Федоровича

Іменний покажчик

Географічний покажчик

Марина Траттнер Від упорядниці

Я почала писати ці рядки 21 листопада 2021 року – в День Гідності та Свободи України. Цього дня у 2013 році українці та друзі України вийшли на майдан Незалежності в Києві на знак протесту проти відмови підписати Угоду про асоціацію з Європейським Союзом проросійським президентом Віктором Януковичем. Він прагнув залишити країну під руйнівним впливом Москви. А українці прагнули справжньої свободи і незалежності.

За першими закликами на Майдані зібралося лише кілька десятків людей. Проте щодня люди виходили на центральну площу Києва, аби продемонструвати свою солідарність. Серед них була значна кількість студентів, які облаштували на площі цілодобове чергування. В ніч на 30 листопада 2013 року їх силою розігнав спецпідрозділ міліції «Беркут». Побиті студенти знайшли свій порятунок за стінами Михайлівського монастиря, освяченого на честь архангела Михаїла – небесного захисника воїнів. У цій обителі в грудні 1240 року люди так само рятувалися під час навали хана Батия на Київ.

Золотоверхий собор не одне сторіччя бачив перемоги та поразки української зброї, правду та кривду щодо України. Особливо ж від московитів – спадкоємців і послідовників «золотої орди», які багато разів нападали на наші землі, руйнували храми, спалювали міста, знищували бібліотеки, грабували музеї, розстрілювали патріотів, забороняли українську мову і переписували нашу історію: «Русь – це Росія. Україна – її окраїна. Ми – один народ». Світ чув виключно цю московську пропаганду про нас і вірив у неї. Інших версій не існувало. […]

Українці змогли об’єднатися і дати відсіч ворогу. Сотні тисяч людей прийшли захистити незалежність. Мільйони повстали по всій Україні. Майданівці об’єднувалися і стояли до останнього. Тримали оборону, захищаючись саморобними щитами і шоломами. 18 грудня силовики жорстоко побили Павла Мазуренка. Він загинув від травм 22 грудня. Поранених активістів почали викрадати з лікарень. Одним з тих, кого викрали, був Юрій Вербицький. (С.12). […]

Він трагічно загинув у ніч з 21 на 22 січня. Під час штурму на вулиці Грушевського 22 січня загинув охоронець Євромайдану – білорус Михайло Жизневський. Він отримав наскрізне поранення в серце мисливською кулею. 22 січня вбили ще одного охоронця Майдану – українця вірменського походження Сергія Нігояна. На момент 13 лютого 2014 року вбили дев’ятьох людей. У час початку найжорстокіших протистоянь – 18 лютого, вбили ще 22 людей, а 19 лютого – ще 8. Протягом трьох діб, починаючи з 17 лютого, коли на Майдані гинули люди, президент Янукович вивозив коштовності й антикваріат зі своєї диктаторської резиденції в Межигір’ї. Один з учасників Майдану, 20-річний Устим Голоднюк, якого жорстоко побили 30 листопада, сказав своїм друзям: «Якщо почнеться атака на Майдан, скажіть мені “Небо падає”». 20 лютого 2014 року він почув ці слова і пішов охороняти інших та забирати загиблих біля горішнього виходу станції метро «Хрещатик». Там Устима і застрелили. Небо впало... (С. 13, виділення моє – М.Т.). […]

Наші військові ефективно боронять Україну. Ворог зазнав величезних втрат. На сьогодні (18 липня 2022 року) в Україні знищено 38 450 росіян. РФ намагається захопити нашу землю, привласнити собі нашу історію і переписати її на свій лад. Щоб раз і назавжди приховати своє минуле недорозвиненої азіатської країни. Вона воює проти нас забороненою конвенціями зброєю і пропагандою. Правда повинна стати нашою зброєю. Правда про нашу історію, яка зберігається у першоджерелах, книгах, статтях, листах, портретах і картах в архівах різних країн світу. Кожен може навчитися користуватися архівними матеріалами і відновлювати нашу історію. Мені пощастило зібрати міжнародну команду істориків, юристів, архівістів, перекладачів, художників і дизайнерів для того, щоб створити для вас карту тих скарбів, які пов'язані з історією України і зберігаються за кордоном. Це тільки початок роботи, і ми тут описуємо лише невелику частину того, що було знайдено. До цього важливого процесу відновлення історії може долучитися кожен із вас і досліджувати всі матеріали хоч зі свого мобільного телефону. Це легко, цікаво і захоплююче. У цій книзі ми продемонструємо світу нову порцію історичної правди. Спробуємо відновити зв'язок поколінь між тими героями, які збирали українські землі, займалися державотворенням і боролися за незалежність України в минулому, і нами. Ми дізнаємося про тих, хто боровся, як і ми зараз, і відстоював наші інтереси у переговорах з іншими країнами протягом XVII–XVIII століть (С. 15).

Ви прочитаєте поради про те, де і як шукати важливі документи, пов’язані з нашою історією, – зокрема в європейських архівосховищах і бібліотеках. Ми наведемо кілька прикладів документів і покажемо вам карти, які подекуди можуть розказати про нашу історію більше, ніж багатотомні видання. Карти – надзвичайно важливе джерело, яке ми вирішили задіяти у дослідженні через їх яскраву промовистість (виділення моє – М.Т.).

Важливо зазначити, що під словом «скарби» маються на увазі цінні документи. Це не синонім того, що було знайдено вперше. Ті документи, які публікуються вперше, позначені відповідним чином. Більшість описаних в цій книзі матеріалів знайдена мною в шведських архівах протягом 2021 року. Вони органічно доповнюють документи з архівів інших країн і створюють більш об’єктивну картину нашого минулого. З давніх часів і до сьогодення. Все, що ми надаємо тут, – лише невелика частина знайдених документів, і вона потребує подальшого опрацювання, дослідження і більш детального аналізу. Щиро сподіваємося, що ці знахідки у подальшому викличуть зацікавленість у дослідників, а у майбутніх істориків – бажання розпочати власну захоплюючу подорож до скарбниць іноземних архівів (С.16).

У розділі першому – Шведські архівні скарби – Марина Траттнер, яка добре пізнала шведське суспільство майже за 20 років, стверджує: «Швеція і Україна пов’язані з прадавніх часів. Згідно з результатами останніх досліджень, "генеалогія" більшості шведів походить від ямної археологічної культури. Представники цієї етнокультурної спільноти проживали на території сучасної України приблизно 4500 років тому. Вони розмовляли праіндоєвропейською мовою, від якої з часом розвинулася шведська. Шведи й українці, незважаючи на відстань, сторіччями підтримували дружні, родинні, комерційні і союзницькі відносини на найвищому рівні і зберегли багато важливих відомостей одне про одного. Зокрема, тому що вони разом були учасниками багатьох історичних подій».

Швецію цілком заслужено можна назвати Скарбницею історії України. Адже саме там зберігаються давні манускрипти, карти і книги, в яких описують наші землі, скитів, Русь, княгиню Ольгу, Ярослава Мудрого, Інгігерду, козаків, Богдана Хмельницького, Івана Богуна, Івана Виговського, Івана Мазепу, Пилипа Орлика, Григорія Орлика, Андрія Войнаровського і багато інших постатей, які протягом сторіч змінювали хід нашої історії. В Державному архіві Швеції можна побачити один з екземплярів Конституції Пилипа Орлика 1710 року, договори, кілька розділів дипломатичного листування про козаків та багато інших матеріалів. А в Міській бібліотеці міста Лінчепінг – гетьманську булаву. У Національній бібліотеці Швеції, або Королівській бібліотеці, – портрети, гравюри і давні книги, а у Військовому архіві Швеції – карти, плани важливих битв і графічні зображення фортець. Слід наголосити, що в останній інституції зберігається майже 100 000 карт і графічних зображень. У Музеї шведської армії (Стокгольм) зберігається унікальна реліквія – прапор Богдана Хмельницького, а разом із ним десятки знамен Війська Запорозького. У різних бібліотеках університетів і онлайн-архівах – першодруки церковних книг, букварі, книги про козаків, протоколи Риксрода і персональні архіви представників влади. В газетах – новини про нас, починаючи з 1645 року. Цікаво зазначити, що у приватних колекціях, які виставляють на продаж у букіністичних магазинах і на аукціонах, майже завжди трапляються і стародруки, пов’язані з нашою історією (С. 18).

Аксель Оксеншерна почав керувати шведським урядом і фактично країною у 1632 році, після смерті короля Густава II Адольфа, коли шведській королеві Христині було лише 6 років. Він очолював уряд у 1632–1644 роках, написав багато листів до королеви і разом з нею започаткував регулярний друк газет у 1645 році. Королева Христина керувала Швецією у той час, коли Богдан Хмельницький почав активну діяльність і боротьбу за незалежність нашої держави. Прослідкувати основний розвиток подій можливо завдяки тим новинам, які надсилалися до Швеції з різних куточків тогочасної України. Оберіть у пошуку газету «Поштові і внутрішні новини» (ориг. Post-och Inrikes Тidningar) і ви побачите багато цінної інформації про наші історичні події. Пошук можна зробити за цим посиланням: tidningar.kb.se. Найбільшу кількість результатів можна отримати, використавши давній стиль написання слів «козак» (ориг. cosaker), «головнокомандувач» (ориг. fältherre), Польща (ориг. Pålandh), Львів (ориг. Lemberg), «московит» (ориг. Moskowit), «турки» (ориг. Turkar) і «татари» (ориг. Tartarer) (С. 19).

Тут же дослідниця наводить серію повідомлень із різних міст – Відня, Сеґеда, Константинополя, Риму, Венеції, Львова, Дрездена, Берліна, – так чи інакше пов’язаних з українськими справами. У цьому розділі натрапляємо на архицікаву інформацію про діяльність архівів Швеції, починаючи від 1523 року, а також про зміст і структуру архівних фондів, про Цифрову платформу культурної спадщини ALVIN. Процитую: «Alvin співпрацює з багатьма бібліотеками світу. Через нього ви можете досліджувати матеріали, які зберігаються в Швеції, Фінляндії, Ісландії, Данії, Німеччині, Нідерландах, Франції, Австрії, Великій Британії, Італії, Швейцарії, Норвегії, Росії, Бельгії, Сполучених Штатах Америки, Японії, Іспанії і Новій Зеландії. Джерела можна шукати різними мовами світу. В Alvin ви можете знайти давні манускрипти, книги, карти, зображення, світлини, музику і відео. Тут я знайшла велику кількість карт Молдови і Півдня України» (С.23).

На чудово проілюстрованих сторінках, де поміщено інформацію про зміст фондів, що крок маємо електронні адреси доступу та розгорнутий перелік вмісту за томами і папками:

Із доданими перекладами переліку документів архіву: І том. 1654–1721 рр. та ІІ том. 1717–1747 рр.:

Листи гетьманів і кошових отаманів до шведських королів і королев 1654–1721 років:

Гетьманів Богдана Хмельницького (Bohdan Chmielnicki) 1654–1657 років, та

Івана Виговського (Johannes Wyhowski) 1657–1658 років,

а також кошових отаманів

Никити Боусоха (Nikita Boyusoh) 1710 року,

Йосипа Кириленка (Josip Kijrilenko) 1710 року,

Костянтина Гордієнка (Konstantin Gordienko) 1712 року,

Івана Малашевича (Ivan Malasjeritj)1720 року,

Василя Єрофеєва (Vasilij Jerojeov) 1721 року.

Подано електронні адреси доступу до розділу Diplomatica Muskowitica Cosacica, де дослідниця окремо виділила архів Пилипа Орлика та членів родини гетьмана, давши цій рубриці спеціальний підзаголовок: Де зберігається найбільша кількість документів про козаків (С. 22–45). Інформаційний текст супроводжують факсиміле ориґінальних документів.

Окремо подано інформацію про Архів українського товариства у Швеції (С. 46–47).

У Другому розділі цієї книги з титулом Приклади документів наведено листи Костянтина Острозького і Костянтина-Василія Острозького та три листи Івана Мазепи зі Шведських архівів, а також Реляція про Мазепу 1707 р., яка була ще 1935 р. опублікована Карлом Густавом Гільдебрандом у щорічнику Каролінської спілки. Він же зробив і переклад документа шведською мовою. «Мені пощастило знайти у Швеції один з примірників щорічника Каролінськоі спілки за 1935 рік зі шведським текстом цієї "новознайденої і новозагубленої" реляції про Івана Мазепу. Я зробила її переклад українською мовою, оскільки вважаю цей документ важливим джерелом інформації для істориків і тих людей, яких цікавить історія України, Польщі та Швеції. Мої коментарі винесені в дужки та позначені (МТ)», – пише Марина Траттнер.

Третій розділ – Нові архівні знахідки – має дещо інтриґуючу назву особисто для мене. Маю на увазі, що копії переважної більшості описаних документів, насамперед листів членів сім’ї Пилипа Орлика та військової переписки різних авторів, були передані в Україну і від 2006 р. наявні також у Центральному державному історичному архіві (м. Київ), № фонду 2236, опис 1. Не маючи свого часу безпосереднього доступу до шведських архівів, ми з дружиною і сином неодноразово використовували цей фонд.

Зрештою, різні документи, скопійовані вручну, але дуже скрупульозно, інколи з перекладами, неодноразово публікувалися упродовж ХІХ–ХХ століть, зокрема й Альфредом Єнсеном, членом Наукового товариства ім. Шевченка у Львові та Українського наукового товариства в Києві у різних наукових виданнях, насамперед у ЗНТШ з нагоди ювілеїв різних значних політичних подій та окремих військових баталій російсько-українського протистояння у XVIII ст., також насамперед публікувалися тексти архицікавих й епохальних угод та політичних маніфестів. Проте уважніше глянувши на останню сторінку книги, де чорним по білому написано «науково-популярне видання», я сприйняв цю прекрасну книгу адекватніше.

Сказане зовсім не означає заперечення потреби аналізованого видання, яке відіграє значну роль у справі духовного відродження української нації і національної самосвідомості, особливо якщо врахувати, що у цьому розділі подані нові версії перекладів лише декількох раніше перекладених текстів, а решта в українських перекладах опубліковані вперше.

Розділ четвертий – З військової канцелярії у Бендерах до державного архіву у Стокгольмі. 300-річна подорож у часі і просторі, знову авторства Яна Міспелаере, опублікований у перекладі Марини Траттнер зі шведської мови – надзвичайно цікавий навіть для читачів, які «зуби з’їли» на документах Пилипа Орлика. Кожен, хто перечитає ці матеріали, зрозуміє, що це – готовий сценарій захопливого історичного серіалу. Зрештою, те саме стосується й історії Прутського походу 1711 р. – детективна історія про підкуп і зраду…

У П’ятому розділі викладено синоптичну монументальну оповідь Ігоря Полуектова про історію України – Скитію і Сарматію, про Велике князівство Литовське, Королівство Руське, згодом Україну… словом, візуальна інформація, яка збереглася у напрочуд виразистому тайнописі карт. На моє переконання, цей П’ятий розділ заслуговує публікації масовим тиражем у кишеньковому чи теж підручниковому форматі – для шкільного вжитку насамперед.

Зазвичай жанр рецензії вимагає багато критичних зауважень, «виловлювання бліх» у тексті, авторитетних зауважень, уточнень і такого тощо. Бувають і приємні випадки, коли загальне враження від видання настільки позитивне, що рецензент навіть не думає про блуди, одержуючи від перегляду книги інтелектуальне й естетичне задоволення, а насамперед знаходить у змісті і способах викладу багато вражень, які приводять до глибшого осмислення вже давно засвоєних і зважених особистим досвідом переконань і понять. Це книга-дискурс, книга-співрозмовник.

Хочу подякувати зокрема Марині Траттнер, за діяльністю і публікаціями якої уважно слідкую. Її тривалі цілеспрямовані пошуки в архівах значно розширюють наші горизонти знання і, незважаючи на кокетливе заперечення своїх заслуг і шляхетне зашаріння у відповідь на об’єктивну похвалу, заслуговують на стійке відчуття поваги і симпатії.

«Весь Ваш попередній перекладацький доробок, а тим більш оцей путівник архівними джерелами для певного кола дослідників не лише в Україні практично неоціненні. Плюс, що воно просто цікаво читається. Я переконаний, достоту так само як люди мого покоління, знайшовши колись в архівах копії документів із Королівського Шведського архіву, публікації Молчановського, Бодянського, Єнсена etc і прочитавши й переклавши Конституцію, – знайшов для себе тривкий "якір" у плані ствердження власної позиції стосовно української культури, яку було нелегко нам зберігати і плекати у 80–90-х роках минулого століття. Багато хто зневірився, як не у 90-х, то, як не парадоксально, у нульових і пізніше» (Із приватної електронної переписки).

Книга практично ідеальна з погляду якості паперу, художнього оформлення і змістового наповнення. Хочеться лишень подякувати і упорядниці, і її команді, і перекладачам, і редакторському колективу, і поліграфістам, які створили справжню перлину, окрасу домашньої бібліотеки.

І прекрасний презент для друзів і близьких. І не лише для українців.