Несподівано 2023 року до рук мені потрапила збірка щойно опублікованих латиномовних поезій Laudes Uсrainae – Хвала Україні. Авторка – Анна Радке. Про авторку та її діяльність мова піде далі, а тут зазначу, що, на моє переконання, завдяки появі уже трьох видань її латиномовних віршів можна з повним правом продовжити термін побутування латиномовної галузі літературного процесу України на пару століть – із п’ятисот – до семисот з гаком. Цю тезу підтверджує також моє розв’язання у докторській монографії проблеми атрибуції культурної спадщини латиномовних творів.
Тим більш, що за своєю суттю ця поезія, створена після 24 лютого 2024 року латинською мовою, є таки зразком високохудожньої творчості, а ще й продовженням традиції «діалогу поколінь», який культивували ще в часи античної доби, як ми це знаємо хоча б з інформації про творчий діалог гречанки Сапфо та римлянина Катулла. Проте це питання вимагає об’ємного і глибшого аналізу текстів, який наразі не входить у наміри автора допису. Отож,
Seculum XXI
Anna Elissa Radke
Laudes Ucrainae
* * *
Століття XXI
Анна Еліса Радке
Хвала Україні
Спогади і дати.
Я народилася в Гамбурзі. Сім’я моєї матері упродовж століть жила в Гамбурзі, а мій батько переїхав до Гамбурґа з Бромберґа у 1919 році, тому що його батьки змушені були залишити Польщу, бо обрали для життя Німеччину.
У 1943 році наш будинок розбомбили і ми поїхали в евакуацію до Кронаху (Баварія). Я досі дуже виразно пам’ятаю ті воєнні часи у Кронаху, хоча мені було лише 3–5 років. Вночі часто були повітряні тривоги (як зараз у Києві!), і я змушена була поспішно самостійно одягатися, поки мама опікувалася моїм братом, молодшим на два роки. Мамі допомагала бабуся по материнській лінії.
А тато був рекрутований до армії рядовим, хоча він був науковцем. Я підозрюю – хоч це ніколи й не обговорювалося, – що він насправді не хотів воювати, про що свідчить і той факт, що незадовго до самого кінця війни військовий трибунал оголосив йому вирок. І хоча він не був засуджений безпосередньо до смертної кари, його призначили у Himmelsfahrtkommando – дослівно «загін, призначений до подорожі у небо» – тобто у загін смертників.
Він поліг у лютому 1945 року. Я добре пам’ятаю, як принесли «похоронку» – звістку про його смерть; мама й бабуся голосно плакали, а мій дворічний брат стрибав у коридорі зі сміхом.
Після війни ми повернулися до Гамбурґа, де нас прихистили тітки мого батька, яких вигнали з Ґнєзна та Позен (німецька назва міста Познань). Мама працювала вчителькою.
У 1950 році будинок батьків моєї матері перебудували, і я провела там свої шкільні та студентські роки аж до 1965 року. У 1965 році я продовжила навчання у Марбурзі, склала іспити, вийшла заміж і народила двох дітей: Вольфрам (Wolfram) (нар. 1974) став нотаріусом у Гамбурзі, а Ґибурґ (Gyburg) (нар. 1975) – професоркою класичної філології, лауреаткою премії Ляйбніца, а зараз є професоркою-засновницею у щойно створеному Технічному університеті Нюрнберґа.
Після мого розлучення з відомим німецьким ученим Вернером Шрьодером (Werner Schröder) у 1991 році я влаштувалася викладачем латинської мови у Вільну Вальдорфську школу (Freie Waldorfschule) в Марбурзі, начальство якої погрожувало мені звільненням, якщо я опублікую свою книжку Ars paedagogica/AufbildungsKunst (Мистецтво освіти), оскільки в ній містився вірш, в якому я на запитання, чому школу називають «Вільною» Вальдорфською школою, стверджую: «тому що вона вільна від свободи». Я таки здійснила свій намір, опублікувала книгу – і мене звільнили.
Але професорка з Марбурґа Барбара Мальманн-Бауер (Barbara Mahlmann-Bauer; ранньомодерні ґерманські студії) надала мені місце праці. А після виходу на пенсію я ще мала посаду викладача «творчої латини» у класичних філологів, де намагалася навчити студентів писати вірші латинською мовою.
З 2000 року я вивчала західнослов’янську філологію, а у 2006 році зробила докторат про польського неолатиніста Ф.Д. Княжніна (F. D. Kniaznin).
З 2015 року я почала працювати волонтером, допомагала біженцям. У результаті написала книгу «Asylum poeticum» («Поетичний прихисток»).
З лютого 2022 року я підтримувала класичних філологів у школі та в університеті в Києві, пишучи вірші, які мають актуальний зв’язок з війною та класичними старовинними текстами.
*
Зі збірки TRIUMPHUS HUMANITATIS¹:
58. Ad sanctum Nicolaum
(Carmen puerile rhythmicum)
O patrone Nicolae,
Nos pusillos ad te trahe,
Navigator potis nave,
Tutum da nobis conclave!
Quod declarat tuum nomen,
Est secundum nobis omen:
Barbaros tandem vincemus,
Hostes sub iugum mittemus
До святого Миколая
(Дитячий римований віршик)
Любий, добрий Миколаю,
Малюки тебе благають:
Посади нас у санчата,
Повези свята стрічати!
А твоє ім’я² величне
Перемозі нашій личить:
Лютий ворог смирним стане –
Запряжем його у сани!
Зі збірки VIATICUM FORTE:
9. De hortis Kioviensibus
"Diffugere nives"³, fugient et taliter hostes
persimiles nivibus.⁴
Ergo exite domo, lustrate locos spatiosos
cum lacibus placidis.
Aspicite, ut salices foliis et flore virescant
et pueri saliant,
dum recubare solent in gramine ubique parentes
belli etiam immemores.
O te felicem urbem hortis circumdatam amoenis,
perfugium es populi!
O utinam loca amoena tibi, Kiovia, servet
militia angelica!
Про київські сади
«Збігли струмками сніги,» – і ворог утікне так само.
Досить були взаперті,
Нумо гуляти – у ліс чи до ставочка за домом –
Срібно-зелена верба листям уже шелестить.
Бавляться діти піском, поки батьки на травичці
Сонцем ласують, про щось тихо собі гомонять,
Наче й немає війни, поки замовкла тривога
В місті – оселі надій, місті садів та озер.
Боже, прошу, борони мешканців, їхні домівки,
Срібно-зелену вербу, міста сади чепурні.
Зі збірки LAUDES UCRAINAE:
2. Ad Catullum et Gallum poetas
Wolodymyr Selenskyj dedicatum
Miser Catulle,⁵ et delicatior Galle⁶,
alter Lycoridem, alter infidum scortum
multo lamento, luctibus crebris
non desiistis obsecranter orare,
illae ut redirent atque amor revertatur.
O vos beati, qui procul minis saevis
belli cruenti, dicite invicem haec verba:
"Nunc obstinata mente perfer, obdura!"⁷
Quae verba praeses est locutus adhortans
summo in periclo civium agmen invictum.
Sub rupe amore sauciusque suspirans⁸
questusque fatum, Galle, solus exspectas
salutem,- at ille pulvere obrutus pugnae
latebit, integer tamen manet vita!
An, praeses o electe, amore Europae
incense persectare phasmata indigna?
Ergo "obstinata mente perfer, obdura!"
До поетів Катула і Гала
Присвячується Володимирові Зеленському
Нещасний Катуле і ще бідолашніший Гале!
Один Лікориду благав повернутися, інший – невірну коханку,
Віршами, сльозами, зітханнями зночі до ранку
Поети славетні квітчали кохання невдале.
Обидва зів’ялі серця бадьорили словами:
«Стій твердо! Тримайся!» – Їх зміст не пізнавши насправді.
Солдати любові у мирі жили і не знали
Різниці між слізками градом і обстрілом з «Градів».
Слова ці належить казати не їм, але тОму,
Який надихає на битву народ свій сміливий.
Сумує, об скелю зіпершись, Корнелій вразливий.
Очільник – то скеля, і має забути про втому.
Катуле, не квиль, не женись за примарами сам –
Подужає лицар звитяжний у морок загнати,
Здолати навіки, почвар посадити за грати.
Стій твердо, лицáрю! Європу не здай ворогам!
11. Сarmen vernale
Exules duxit via per ruinas,
ferreaeque angues latuere in herba,
territa et pugnae strepitu obticerunt
agmina fessa.
Ecce vox dulcis necopina carmen
incipit: gaudent pueri et puellae:
«Salva sis nobis, merula, atque brumam,
amica repelle!»
Пісня весни
Люди без дому. Житла безлюдні.
Змії залізні чаяться в траві.
І несподівано – щебіт весняний.
Дрозде, здоров будь!
Та й ми ще живі!
25. De Croeso redivivo
Croesus qui cupiit Persarum invadere regnum,
oraclum petiit Delphicum Apollineum.
"Croesus Halyn penetrans magnam pervertet opum vim"⁹
Pythia, quae evomuit, dein docet hexameter.
Croesus se perversurum regnum Ucrainense,
credit: pervertit sponte sua proprium!
Про новітнього Креза
Крез, що збирався на персів напасти зненацька,
В Дельфи подався, в оракула ради питати.
«Річку Галіс перетнувши, зруйнуєш велику державу,» -
Крез ці слова зрозумів, як сприятливі знаки.
Після поразки вернувся до Піфії правди шукати.
«Вірив ти сам, що зруйнуєш вкраїнську державу,
А зруйнував, як і мовилось, власну!»
42. De gaso fossili recusato
Est planetulus ille non ad Austri
flatus oppositus nec ad methanum
gasium pecudumque flationes,
nec ad fossile gasum abominati,
verum ad illius halitum scelesti,
quo nil foedior invenitur usquam:
ad flatum oppositus ferocitatis!
Про відмову від викопного газу
Планетка ця в куточку затишному –
Не рушить її Австр чи інший вітруган¹⁰.
Не дуже їй страшні і гази вулканічні,
Найбільша з небезпек – це гроші за метан.
Ні вегани стрункі з коровами гладкими,
Ні сірководню дух з ущелин потайних
Не здатні задушить життя на цій планеті.
А сморід грошей – так. І ницості віддих.
*
13 віршів першого, латинсько-німецького видання Laudes Ucrainae – Хвала Україні, були створені впродовж лютого – березня і надруковані в квітні 2022 р. До другого видання увійшло уже 65 ориґінальних текстів. Латинська та німецька версії білінґвального видання належать Анні Елізі Радке, іншими комунікативними мовами переклали колеги авторки, неолатиністи з різних європейських університетів.
Вірші першого видання були створені як безпосередня реакція на російську аґресію щодо України. Блискавичністю своєї появи і точністю формулювань вони перевершили багато тогочасних офіційних текстів. Мене це вразило і дало змогу встояти на ногах – зауважила Людмила Шевченко, класичний філолог, співтворець разом із чоловіком спеціалізованого сайту МЕДІЄВІСТ. Вразило, бо вустами Анни Радке світ ніби говорив: «Ми бачимо ваш біль, ми вражені вашою мужністю і ми не плутаємо добро зі злом!»
Збірка потрапила до України завдяки Янові Квапішу (Jan Kwapisz, Dr.Hab.), професору Інституту класичної філології Варшавського університету і голові Польського філологічного товариства. Як згадує Людмила Шевченко, вона взялася перекладати Laudes Ucrainae, спочатку створивши підрядковий переклад, а тоді провела стилістичну і лексичну обробку, щоб вийшов повноцінний художній переклад.
Авторка, Анна Радке, зібрала колег-неолатиністів із різних європейських університетів, і в результаті в другому виданні більшість віршів у збірці мають уже шість мовних версій: латинську, іспанську, німецьку, польську, французьку, українську. Переклад іспанською здійснила Sandra Ramos, польською – Ioanna Rostropowicz, французькою – Alain van Dievoet.
Може виникнути закономірне питання: чого б це раптом Анні Радке почати писати німецькою і латинською мовами про далеку Україну, адже на початку 2022 року переважна більшість мешканців різних континентів навряд чи знали, що таке Україна, де вона… і чому там раптом почалася війна.
Проте на самому початку цього викладу написано, що авторка народилася 1940 року в Гамбурґу. А попередня війна у Європі почалася, як пам’ятаємо, 1939-го. Отож, Анна Радка є ровесницею обох воєн, точніше одної і тої самої війни… бо насправді ця війна ще й не кінчалася.
До 1945 року авторка, природно, одержала такий самий жахливий досвід, який ми пережили в Україні на початку 2022 р. Втрата батька, який загинув у Himmelsfahrtkommando (можна це перекласти як штрафний загін, але насправді це класичний випадок облудної тоталітарної новомови, цинічне формулювання способу убивства під личиною поняття «успіння»…), спонукала її висловити свою солідарність з українцями, українками, з усім українським народом. Розуміння, емпатія і рішучість недвозначно висловитися свідчать про її зрілість і людяність, про справжню глибину її особистого внутрішнього світу.
____________________________
¹ Латиномовні вірші належать Анні Елісі Радке; переклади українською – Людмилі Шевченко, випускниці класичної філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка і докторці філології, лекторці декількох освітніх закладів. Зберігаю правопис авторів – М.Т.
² Микола – Nikolaus – «переможець народів» (прим. пер.)
³ cf. Hor. c.IV,7,1: diffugere nives...
⁴ cf. hymnus Ucrainensis
⁵ cf. Cat.c.8,1
⁶ cf. Verg. E.X
⁷ c. Cat. c.8,10
⁸ cf. Verg. E.X,14
⁹ cf. Cicero, De divinatione 2, 115.
¹⁰ Кат. 26,1: Наш дім поставлений в куточку затишному:
Ні Австр, ні Апельйот не рушать мого дому (пер. Миколи Зерова).
24.02.2024