О, видибай, видибай, боже...     Коли схід уже спеленав темний покров ночі, після того як і на заході тихо ще остигали останні червоно-бурі промені сонця, наснилося, що я риба.   ΙΧΘΥΣ? ICHTYS? FISCH? – я не знав докладно, як мені слід себе називати…   Може, РИБА?   Так буденно по-своєму? Не вживаючи якоїсь спеціальної термінології?  

  Був здивованим. Свого часу я написав про Катинську трагедію. Тепер же виявив переклади цього свого тексту в Інтернеті російською мовою.   Був здивованим. Бо невже для «загальноукраїнського вжитку» — «загально-УКРАЇНСЬКОГО» — необхідно було перекладати мій україномовний текст?   Щоби зрозуміли?  

  Профанувати усталене і корисне, доцільне і виважене, апробоване – винятковий талант роду людського. Ні, спохватився я – не єдиний. Спочатку людство схильне щось сакралізувати. І довго цьому “чомусь” поклонятися. Аж тоді приходить арістофанівська фаза профанації. Це як садомазохізм – два звироднілі крила прекрасної любові.  

  Судило нам ся послѣдним бути.   Як уже було сказано, дволикий Янус мав двоє облич: одно дивилося назад – у вчора, інше – вперед, у завтра. Можна сказати й інакше: одне – на схід, інше – на захід.  

  Світ дитинства – пізнання світу.  

  У селі сталася новина, що Гриць Летючий утопив у ріці свою дівчинку. Він хотів утопити і старшу, але випросилася.  

 

Привид бродить по Європі — привид безВІЗв'їзду     Візи і переВІЗники були завжди. Коли остаточно de visu визначали, що людині “пора”, її починали готувати до “великого переходу”. Люстрували найперше, тобто обмивали від усілякої “скверни”. Проводили ще різні певні обряди. Потім клали (nota bene!) монетку у рот — для переВІЗника.  

  Потопельники – справа рук самих потопельників.     При роботі люблю вмикати музику: вона відволікає від предмету й інколи надає можливість відсторонено знайти правильне рішення. Ввімкнув чомусь Вакарчука (хоча хотів сестер Тельнюк), але – так сталося. Сиджу й слухаю:        Нам очі ніжно закрили, губи медом змастили,      Душу кинули просто так...  

Цього року збігаються три “круглих” ювілеї у біографії Василя Ілліча Касіяна – знаного художника-графіка, професора Київського художнього інституту, першого серед художників лавреата Національної премії імені Т.Г.Шевченка, лавреата багатьох премій УРСР.