Частина перша.    

Це все вже було триста років тому, проте з точністю до навпаки. Керівник країни прийняв відповідальне рішення і змінив політичні орієнтири і пріоритети. На жаль, Іванові Мазепі не вдалося. Вірніше, не вдалося Карлові XII. 1709 року частина старшини – свідомо налаштованої, патріотів України – врятувалися в еміґрації. Потім був похід Пилипа Орлика в Україну з метою усунути московську владу. А пізніше – десятиліття політичної діяльності в еміґрації з тою самою метою: визволити Україну, об’єднати країну, зробити її повноцінним суб’єктом політичної історії у Європі.

На початку століття вісімнадцятого у Європі не було демократичних держав. Монархічні, авторитарні системи диктували стандарти щоденної поведінки, побутову моду, зрештою, спосіб мислення й світогляд. У результаті поставали нові нації. Триста років тому це було нормою, тому будь-яке демократичне утворення в Європі не мало шансів на строкатій політичній шахівниці, де було багато гравців із імперськими амбіціями.  

4 березня близькі знайомі зібралися б за великим столом, щоб побажати ювілярові з приводу його ювілею. Можливо, у палаці «Україна» відбувся б офіціозний захід із участю еліти, яка демонструє свої модні сіренькі краватки й не дуже розбирається у чужинецьких для неї ритмах. І зібралося б велелюдне зібрання народу на ювілейний концерт, а кількість концертів треба було б збільшувати (напевно й неодноразово), щоб усі охочі могли туди потрапити.

Юрій Дрогобич – лікар, астроном, професор університетів у Болоньї та Кракові – наш земляк і людина з долею, дуже подібною на нашу. Прагнення до освіти – й постійні нестатки, пошуки грошовитого покровителя. Розвиток наукових інтересів і доктрин, зокрема в галузі медицини й астрономії – й потреба давати приватні уроки з астрології. Контакти з польською й італійською аристократією, зокрема й із Папою – і необхідність „вибивати” через суд заборговану студентами оплату за лекції.  

5 листопада 2013 року виповнилося 90 років з дня народження літературознавця і перекладача, автора першої статті про творчість Богдана-Ігоря Антонича Степана Михайловича Трофимука. Син Степана Михайловича, Мирослав Трофимук із родиною підготували урочистості з нагоди цієї дати. 7 листопада 2013 року у конференц-залі Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України відбувся вечір пам’яті літературознавця.